Чотири роки великої війни: Європа «дорослішає», а Росія втрачає міф про непереможність

Чотири роки великої війни змінили всіх — і Україну, і Європу, і навіть Росію. Захід більше не живе ілюзіями й почав серйозно вкладатися у власну безпеку. Україна готується до довгої боротьби, розуміючи, що навіть перемир’я не означатиме кінець загрози. А Росія, попри гучні заяви, так і не довела свою «непереможність».

Про те, чому швидкого миру чекати не варто і яким може бути найближче майбутнє, — у проєкті «На часі» розповіли політолог Ігор Петренко та військовий експерт Іван Ступак.

Від солідарності до прагматизму

За словами Ігоря Петренка, за чотири роки великої війни міжнародна підтримка України зазнала «тектонічних трансформацій». Західні еліти більше не сприймають війну як короткий спринт. Йдеться про довгострокову стратегію стримування Росії, але без прямого військового втручання НАТО. Допомога Україні дедалі чіткіше корелюється з економічними інтересами країн-донорів та їхніми безпековими розрахунками.

Окремо експерт згадує повернення до Білого дому Дональда Трампа, яке, на його думку, остаточно закріпило перехід до формули «результат в обмін на ресурси».

«Ключова проблема сьогодні навіть не стільки в обсязі ресурсів, скільки в розумінні — який саме результат ми реально можемо отримати», — пояснює політолог.

Втомлена єдність і запит на справедливість

В українському суспільстві також відбулися зміни. Довіра, яка стала фундаментом спротиву, зберігається, але трансформується у запит на справедливість і ефективність.

«Ми спостерігаємо певну кризу очікувань. Є втома. Є гіпертон суспільства, яке живе в умовах війни», — каже Петренко.

Перемовний трек йде паралельно з інтенсивними атаками Росії. На думку експерта, це частина політичної гри.

«Більшість українців розуміє, що без створення реального тиску на Російську Федерацію зрушити з місця буде складно. Кожна сторона намагається виторгувати максимум», — зазначає він.

Навіть якщо буде досягнуто припинення вогню або політичної угоди, це не означатиме зникнення загрози. На думку політолога, перемир’я не зніме чинник небезпеки для нас на 5–10 років, а можливо й більше. Він переконаний, що майбутнє України — це формування «сек’юритарної демократії», де питання безпеки стане основою державної політики.

«Корейський сценарій» і «європейський Ізраїль»

У короткостроковій перспективі експерт вважає найбільш імовірним варіантом припинення вогню без повноцінної політичної угоди — так званий «корейський сценарій». Водночас до осені він не прогнозує проривів у переговорах.

У перспективі 3–5 років Петренко бачить іншу модель — «європейського Ізраїлю».

Йдеться про:

• високомілітаризовану державу;
• потужний оборонно-промисловий комплекс;
• фактичну інтеграцію України у західну систему безпеки;
• складну, але реальну перспективу вступу до ЄС до 2030 року.

«Україна стає форпостом. Це та історія, за яку європейські партнери готові платити», — каже він.

Водночас повноцінний вступ до НАТО може залишатися заблокованим, а кордон із Росією перетвориться на одну з найбільш укріплених ліній у світі.

На запитання, чи вистачить Європі ресурсів і для власної мілітаризації, і для підтримки України, експерт відповідає однозначно:

«У них немає іншого вибору».

Проблема, за його словами, не в наявності коштів, а у політичній волі та складності перерозподілу ресурсів у демократичних суспільствах. Європейським лідерам доводиться переконувати виборців у необхідності довгострокових інвестицій у безпеку, попри тиск популістів.

Для України головним викликом стане трансформація «гніву війни» у творчу енергію розбудови держави. Чинник безпеки залишатиметься фундаментом, навколо якого вибудовуватиметься вся подальша політика.

«Ми тягнемо час»

За словами військового експерта Івана Ступака, за чотири роки війни зруйновано одразу кілька стратегічних ілюзій — як у Європі, так і щодо Росії.

«Європейці зрозуміли, що добре не буде. Що сховатися за “п’ятою статтею” і просто співчувати Україні — недостатньо. Їм доведеться дорослішати й вкладатися у власну безпеку», — зазначає експерт.

Водночас Росія, попри агресивну риторику, не підтвердила імідж непереможної військової наддержави.

«Сказати, що РФ підтвердила статус великої потужної мілітаристської країни — абсолютно точно ні. Цей міф було максимально сильно зруйновано», — наголошує Іван Ступак.

Оцінюючи нинішню стратегію України, експерт вдається до метафори зі східної легенди — про старця, який пообіцяв падишаху навчити віслюка літати.

«Він казав: або я помру, або падишах помре, або віслюк навчиться літати», — переказує Ступак. — «Зараз у нас подібна ситуація».

За його словами, Київ розраховує на кілька можливих сценаріїв:

• внутрішні зміни в Росії;
• технологічний прорив України у сфері озброєння;
• посилення санкційного тиску;
• зміну політичної кон’юнктури у США.

«Ми тягнемо час, розраховуючи, що щось зміниться — або Росія виснажиться, або Україна отримає критично важливе озброєння», — пояснює він.

Щодо мирного треку експерт налаштований скептично. Росія, за його словами, продовжує наполягати на територіальних вимогах і не демонструє готовності до компромісів. Сам факт участі військових і розвідників у переговорах може свідчити про підготовку практичних рішень — обмін полоненими, можливі лінії розмежування, сценарії відведення військ чи розміщення миротворців.

Донеччина: ставка на логістику

За оцінкою експерта, ключовим елементом російської тактики на Донеччині є руйнування міст і спроба перерізати логістику.

Як приклад він наводить Костянтинівку.

«Якщо росіяни зможуть обрізати логістичні шляхи — постачання води, боєкомплекту, евакуацію поранених, — гарнізону там буде дуже складно», — пояснює Ступак.

На його думку, збереження логістики може дозволити утримувати місто щонайменше до 2027 року.

Експерт порівнює позицію Росії з «кулінарним меню».

«Основна страва — це Донбас. Вони кажуть на переговорах: віддайте нам Донбас, інакше буде гірше», — каже він.

«Гарнір» — це вимоги щодо гарантій безпеки для самої Росії та письмові зобов’язання про невступ України до НАТО. Йдеться про потенційні документи на рівні всіх держав-членів Альянсу або окреме рішення саміту НАТО, яке б зафіксувало відмову від подальшого розширення.

Окрема вимога Москви — обмеження чисельності української армії та озброєння.

«800 тисяч — це надзвичайно дорого навіть для великих економік. Але росіяни можуть вимагати примусової лімітації — можливо, менше 100 тисяч», — зазначає Ступак.

Чи буде новий наступ?

За словами експерта, російський наступ фактично не зупинявся.

Мобілізація в РФ юридично триває з 2022 року, а у разі потреби Кремль може вдатися до примусових методів набору. Втім, масштабна хвиля мобілізації матиме серйозні економічні ризики.

«Російські економісти прямо говорять: якщо зараз оголосити мобілізацію, економіка може просто схлопнутися», — зазначає Ступак.

У країні вже спостерігається дефіцит кадрів у цивільному секторі, тоді як оборонно-промисловий комплекс роздутий до максимуму. Саме економічний чинник, на думку експерта, може стримувати Кремль від радикальних кроків.

Війна на виснаження

Загалом четвертий рік повномасштабної війни, за оцінкою Івана Ступака, — це період руйнування міфів і переходу до довготривалого протистояння.

Україна не зламалася, Росія не довела свою «всемогутність», а Європа поступово бере на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Водночас швидких рішень не передбачається: війна дедалі більше набуває рис затяжного конфлікту на виснаження — з невизначеним, але стратегічно важливим для всієї Європи фіналом.

---

---