Співпраця чи виживання: як в Україні визначають колабораціонізм

Понад 11 тисяч кримінальних проваджень за статтею 111-1 Кримінального кодексу — колабораційна діяльність відкрили з 2022 року. Найбільше справ почали розслідувати на другий місяць повномасштабного вторгнення. Саме тоді, у березні 2022 року, у кодексі з’явилася стаття про колабораційну діяльність.

Водночас Центр національного спротиву фіксує різні форми співпраці з ворогом на тимчасово окупованих територіях — від зайняття посад в окупаційних органах влади і до служби в незаконних збройних формуваннях.

Що таке колабораціонізм, як зрозуміти, де проходить межа між необхідною співпрацею для виживання в окупації та свідомою шкодою Україні, та чому потрібно фіксувати випадки колабораціонізму — «Точка Сходу» розбиралася.

Найбільше справ щодо колабораціонізму відкривають у регіонах, які були під російською окупацією

Нещодавно в Україні винесли заочний вирок очільниці «відділу освіти» окупаційної адміністрації Лисичанська. Одразу після захоплення міста росіянами вона відкрито їх підтримала та очолила процес русифікації навчальних закладів міста. За матеріалами справи, жінка направила педагогів на «перекваліфікацію» до Ростова-на-Дону, впровадила російські програми та підручники, виключила з навчального процесу усі предмети, пов’язані з українською мовою, історією та культурою.

Суд визнав її винною за чч. 3, 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України та призначив 10 років ув’язнення.

У Центрі національного спротиву пояснюють, що колабораціонізм — це усвідомлена, добровільна співпраця громадянина (-нки) України з державою-агресоркою або її окупаційною адміністрацією, що завдає шкоди національній безпеці країни.

Діяльність засудженої начальниці освіти можна віднести одразу до кількох форм співпраці, яку наводять в ЦНС — політична та інформаційна. Перша характеризує діяльність людини на посадах в окупаційних органах влади, участь в організації псевдореферендумів, чи виборів. Інформаційна ж — це публічне поширення пропаганди, підтримка агресора та окупаційної влади в освітніх закладах, медіа або через соцмережі.

Також вирізняють економічну форму співпраці — коли людина займається передачею матеріальних ресурсів окупаційній владі, реєструє свій бізнес за законами РФ. А також сплачує податки з доходів цього бізнесу до бюджету Росії.

Фіксують і випадки воєнної форми співпраці, коли людина на тимчасово окупованій території починає службу в незаконних збройних воєнних формуваннях або допомагає у розквартируванні військ РФ. А також правоохоронну — добровільну службу в окупаційній «поліції», органах суду чи прокуратури.

У Донецькій області з початку 2022 року відкрили 2050 кримінальних проваджень за фактом колабораціонізму. Найбільше — 584 справи, —  у 2024 році. Закрили 15 справ. Водночас в Луганській області кількість відкритих з 2022 року проваджень сягає 2491. Регіон увійшов у трійку українських областей, де викрили найбільше  кримінальних проступків, пов’язаних зі співпрацею з Росією. Також до переліку увійшли Харківська та Херсонські області.

В Офісі генпрокурора додають, що найбільше кримінальних справ за фактом співпраці з державою-агресоркою фіксують в регіонах, які були під російською окупацією.

Як довести факт колабораціонізму: головні фактори

Доведення факту співпраці людини з окупаційними органами влади, яка зашкодила Україні та її громадянам проходитиме в суді. Ключовим критерієм для кваліфікації злочину за ст. 111-1 Кримінального кодексу — є поєднання добровільності та шкоди державним інтересам.

Ознаки колабораціонізму:

• добровільність;
• свідомий задум допомогти ворогу або зашкодити Україні;
• публічна підтримка агресора;
• керівні ролі в окупаційних структурах.

У Центрі національного спротиву наголошують, що вирішальне значення для оцінки співпраці з державою-агресоркою буде посада, яку займає людина в окупаційній структурі. Якщо вона добровільно обіймає посаду в окупаційній адміністрації, пов’язаній з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, то підпадає під сувору відповідальність.

Йдеться про самопроголошених голів адміністрацій, начальників департаментів, чи очільників «громадських приймалень». Сам факт того, що людина обіймає керівну роль, є підставою для ув’язнення на строк до 10 або 15 років. Попри те, що вона може не вдаватися до насильницьких дій та не примушувати когось до роботи в окупаційних структурах.

Зокрема, в Україні карається робота в окупаційній поліції, судах або прокуратурі.

«Український закон не розрізняє рядових патрульних і керівників відділків. Будь-яка служба в репресивних органах агресора вважається прямою допомогою ворогу», — додають в Центрі національного спротиву.

Водночас варто пам’ятати, що жителі тимчасово окупованих територій часто змушені працювати в окупаційних структурах через примус. Також це може бути єдиною можливістю отримати кошти на їжу, ліки тощо.

Які ключові фактори можуть змінити процес розгляду справи щодо співпраці на тимчасово окупованих територіях:

1. Людина займалась гуманітарною допомогою. Йдеться про рятування життя, гасіння пожеж тощо.
2. Вид діяльності, який не має складу злочину за ст. 111-1, 111-2 ККУ.
3. Якщо людину змусили працювати в окупаційних структурах, або ж вона мала обіймати ці посади задля виживання. Водночас довести, що така діяльність була вимушена, потрібно вміти, додають в ЦНС.

Діяльність людини не можна називати колабораціонізмом, якщо є докази примусу або загрози особі або членам її родини. Також, якщо людина виконує роботу не з добровільної ініціативи, а заради виживання.

«Юридично це складно довести, тому необхідно фіксувати обставини примусу», — йдеться у повідомленні.

Фіксація фактів добровільної співпраці на тимчасово окупованих територіях

У Центрі національного спротиву доводять, що фіксація дій колаборантів на тимчасово окупованих територіях — це реальний внесок у безпеку. Саме зафіксовані дії людини можуть допомогти у розгляді подальших судових справ. Зокрема, слугуватимуть доказами примусу або фактами добровільної ініціативи.

Найважливішим аспектом збирання доказів — це безпека людини, яка їх фіксує. Яких правил безпеки варто дотримуватися:

1. Не зберігати доказів на основному телефоні;
2. Використовувати VPN / анонімні акаунти;
3. Передавати інформацію лише тоді, коли це безпечно;
4. Після надсилання інформації обов’язково очищати ґаджет.

Фіксація співпраці з окупантами також може ослабити окупаційну адміністрацію, стати гарантією справедливості після деокупації.

Прямим підтвердженням факту добровільної роботи на окупантів можуть стати, як фото, чи відео із пропагандистських заходів, які зробили свідки, так і скриншоти з соцмереж. Також можна зафіксувати публічну підтримку Росії, чи її дій. Додаються і матеріали пропаганди, у яких фігурує людина, яку підозрюють в колабораціонізмі.

Аби зафіксувати факт співпраці людини з окупантами, також можна надіслати до безпечних ресурсів аудіозапис розмов, які слугуватимуть доказами.

Що важливо додати:

• ПІБ, дату народження, місце проживання людини, яку підозрюють в колабораціонізмі;
• професію або зайняту посаду;
• конкретні дії, що свідчать про співпрацю;
• докази: фото, відео, аудіо, скриншоти, посилання;
• дані свідків (за їх згодою)

У Центрі національного спротиву наголошують, що важливо надсилати всі матеріали до безпечних ресурсів, аби вони не опинилися в руках окупантів. Водночас варто слідувати заходами, про які писали раніше та пам’ятати, що власна безпека — це найважливіше.

Перевірені та безпечні канали, куди можна надсилати дані щодо співпраці з окупантами:

• @official_sprotyv_bot — бот ЦНС
• @evorog_bot — “єВорог”
• @SSU_chat_bot — чат-бот СБУ
• Гаряча лінія СБУ: 0-800-501-482
• Нацполіція: 102, @stopRussiaBot
• ДБР (про посадовців): [email protected]
• НАЗК: [email protected]

Водночас у ЦНС додають, що довести факт співпраці з окупантами під час окупації населеного пункту буде складно з декількох причин. Тому навіть ті, хто дійсно міг добровільно піти на це, не завжди нестимуть покарання.

Там пояснюють, що Україна — це правова держава, де діє презумпція невинуватості. Процес притягнення до відповідальності складний з кількох причин:

1. Необхідність доказової бази. Потрібні задокументовані факти, зокрема: відео, підписи на документах, свідчення, а не лише слова місцевих жителів.
2. Процесуальні норми. Необхідно провести офіційне розслідування, оголосити підозру та отримати вирок суду.
3. Фізичний доступ. Більшість колаборантів перебувають на тимчасово окупованих територіях або втекли до РФ. Тому затримати їх неможливо. Проте їм можуть виносити заочні вироки.

Попри визначення критерій, за якими виявляють факти колабораціонізму, під вироки суду можуть потрапити і рятувальники, і вчителі. Вони залишаються в окупації, тож зрозуміти, чи була їхня співпраця з окупантами добровільною — часто неможливо. Зокрема, перебуваючи в окупації роками, ніяк не взаємодіяти із адміністрацією, чи окупаційними органами, неможливо, додає аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онися Синюк. Тому правозахисники продовжують працювати, аби вдосконалити українське законодавство, а людям на захоплених територіях радять завжди діяти з огляду на власну безпеку та виживання.

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.

---

---