ВПО між міністерствами: як держава змінювала відповідальних та перерозподіляла повноваження

За даними Міністерства у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України, оприлюдненими в жовтні 2026 року, нині в Україні 4,6 мільйона людей мають статус внутрішньо переміщених осіб.

З 2014 року держава неодноразово змінювала систему органів, відповідальних за підтримку ВПО, а після початку повномасштабного вторгнення ці перебудови стали особливо частими: міністерства обʼєднували та розʼєднували, розподіляли повноваження між установами. У 2026 році в Україні знову створили окреме міністерство, у назві якого зʼявилися «внутрішньо переміщені особи».

Поки держава змінювала відповідальних, люди, які залишили все своє життя на ТОТ, долали бюрократичні перепони: оформлювали втрачені документи, шукали житло, підписували декларації з лікарями, оновлювали свої дані для отримання пенсій та інших виплат тощо.

«Точка Сходу» простежила як держава перерозподіляє відповідальність за ВПО між різними органами, та перевірили, що відомо про результати цих змін.

Людина «на вході» в систему

Влітку 2023 року Костянтин Панов виїхав з окупованого Криму на підконтрольну Україні територію. Зараз йому 27 років. Із дитинства він має діагноз «дитячий церебральний параліч». Українського паспорта у Костянтина не було, і, щоб його отримати, потрібно було підтвердити його особу. Чоловік розповідає, що спочатку навіть не знав, хто міг би це зробити.

Після відеоінтервʼю, яке Костянтин дав журналістам, його побачили родичі, зокрема тітка, з якою він давно втратив звʼязок. За словами чоловіка, саме вона надала документи та письмові пояснення, які допомогли підтвердити його особу.

Далі виникла інша проблема — реєстрація місця проживання. Даних з окупованого Криму в доступних державних базах не було. Костянтин каже, що його зрештою зареєстрували в Луганську — місті, де він ніколи не жив і чому саме там чоловік пояснити не може, про цю реєстрацію він дізнався в додатку «Резерв +», коли встановив його.

Потім треба було отримати ідентифікаційний номер, а після нього — оформити довідку ВПО. І лише маючи ці документи, Костянтин міг повноцінно пройти процедуру встановлення інвалідності. Відновлення всіх документів зайняло близько двох років.

Для Костянтина цей час означав не просто очікування. Пенсію по інвалідності без документів він не отримував. Через стан здоров’я йому було складно самостійно пересуватися між установами та лікарнями. Але найбільшою проблемою Костянтин називає навіть не кількість документів чи установ. Він не розумів маршруту, за яким має рухатися.

«Я приїхав, мені кажуть: їдь туди. Я туди поїхав, мені сказали: тобі неправильно сказали. Я говорю: “А ви нормально можете пояснити, куди мені їхати?” І мені ніхто не пояснює. І отак ти кругами їздиш», — згадує Костянтин.

У березні 2026 року Костянтин виїхав до Фінляндії. Оцінивши свої можливості та допомогу, яку він отримав хлопець зрозумів, що йому було складно жити в Україні. Крім основного захворювання, Костянтин має проблеми зі слухом. Він говорить, що під час повітряних атак міг не почути дрон, а через стан здоров’я не завжди зміг би швидко дістатися укриття.

У Фінляндії, за його словами, він отримує близько 300 євро на харчування, не сплачує за житло та комунальні послуги. Йому також допомагають з одягом, транспортом і поїздками до лікарів.

Ми запитали, чи залишився б він в Україні, якби мав людину або службу, яка допомогла б пройти необхідні процедури та супроводжувала його.

«Так», — відповів Костянтин.

Наприкінці 2023 року Тія виїхала з окупованої Макіївки до Харкова. Їй було трохи за двадцять, дев’ять із яких вона прожила в окупації. З собою мала лише свідоцтво про народження та паспорт так званої «ДНР».

Український паспорт вона оформлювала близько року. Щоб підтвердити особу, Тія шукала людей, які знали її до окупації, а також документи зі школи та поліклініки. Рік без паспорта впливав не лише на оформлення інших документів. Дівчина не могла звертатися по планову медичну допомогу, купувати деякі рецептурні ліки. Вона також розповідає, що не розуміла, як узагалі влаштована система на вільній території України.

«Не було єдиного якогось провідника, який би тобі сказав, що це йде отак і отак. Мені дуже допомогли волонтери, юристи», — говорить Тія.

Досвід взаємодії з Мінреінтеграції був невдалим. За кілька тижнів після виїзду Тії зателефонували з міністерства й запитали, чи потребує вона гуманітарної допомоги. На той момент, за її словами, дівчина ще не мала роботи, їй бракувало їжі, житла й теплого одягу. Тія розповіла про свої потреби, але більше з нею не зв’язувалися.

На запитання, чого саме їй тоді бракувало від держави, Тія відповідає: дорожньої карти.

«Коли ти зустрічаєш людину, яка тобі наживо дає якийсь буклетик, де прописані всі етапи, пояснює, куди тобі звернутися, може записати адресу, відповідає на твої питання, — це значно легше, ніж нічого».

Зараз Тія живе та працює на підконтрольній Україні території.

У квітні 2026 року Ірина переїхала із Сарн на Рівненщині до Жовкви на Львівщині. Після евакуації з Маріуполя це було вже не перше її житло  — за кілька років родина неодноразово змінювала місце проживання. На новому місці Ірина знову стала на облік як ВПО і отримала нову довідку. Оскільки вона мала інвалідність, то почала очікувати на виплати на проживання, які раніше отримувала відповідно закону.

Але у травні гроші на проживання Ірина так і не отримала. Спочатку вона вирішила почекати і припустила, що після переїзду інформація могла не оновитися в базі.

У червні Ірина звернулася до ЦНАПу, але там її перенаправили до Пенсійного фонду. Працівники ПФУ вислухали жінку, запропонували написати скаргу й чекати. Минув місяць, але відповіді не було. Ірина прийшла знову, а потім ще раз.

У серпні їй нарешті повідомили, що у виплаті відмовлено через перевищення доходу родини. Однак, за словами Ірини, зрозумілого пояснення, чому ухвалили таке рішення і як розрахували дохід, вона не отримала. Жінка написала ще одну скаргу та попросила ПФУ надати офіційне письмове роз’яснення.

«Тобто проблема була не тільки в тому, що я втратила 3 тисячі гривень на місяць. Я кілька місяців намагалася зрозуміти, чому це сталося і хто може мені це пояснити. Чому я мала двічі звертатися, чому про це не знають працівники ЦНАПу, чому про це не знають працівники Пенсійного фонду?», — скаржиться Ірина.

Кількома роками раніше довідка ВПО Ірини раптово зникла з електронної системи. Коли жінка почала з’ясовувати причину, виявилося, що в базі зазначено, ніби вона повернулася на постійне місце проживання — до окупованого Маріуполя. Довідку зрештою відновили, але через зміну статусу Ірина пів року не отримувала виплат по інвалідності. Згодом виплати повернули за два місяці, а за решту чотири — ні.

Ірина має третю групу інвалідності внаслідок онкологічного захворювання — у 2021 році їй діагностували рак молочної залози III ступеня. Після лікування залишилися проблеми зі здоров’ям, зокрема з руками та ногами. Коли Ірина жила у Сарнах, вона лікувалася у релокованому Луганському онкодиспансері, де проходила реабілітацію та раз на пів року отримувала необхідний препарат за кошти НСЗУ.

Після переїзду до Жовкви налагоджений медичний маршрут довелося вибудовувати заново. Онкологічного центру в місті немає, тому Ірину направили до Львова. За її словами, у Львівському онкоцентрі вона була двічі, але на облік її так і не взяли.

«Мою картку навіть не відкрили. Сказали: “Ви в ремісії, ви здорові”. Я кажу: “У мене руки-ноги не працюють”. Мені сказали: “Ви вже стара. То у вас уже вікове”», — згадує Ірина.

Зараз 54-річна Ірина не знає, де отримувати препарат, який раніше їй вводили раз на пів року. Окремо доводиться шукати невролога, проходити обстеження та збирати медичні документи для продовження інвалідності.

Більшу частину обстежень Ірина оплачує сама. Вона говорить, що жодного КТ за роки після встановлення діагнозу не змогла пройти безоплатно, бо черги на безкоштовне обстеження дуже великі, тому довелося платити — у Львові МРТ однієї зони коштувало 10 тисяч гривень. А їй потрібні були три, тому одну жінка зробила в Рівному за 5 тисяч. До невролога на момент нашого інтерв’ю запис був уже на січень.

«Кожен візит до лікаря — це квест», — говорить вона.

Нині Ірина каже, що почала думати про виїзд за кордон — до доньки.

«Я дуже втомилася доказувати цій державі, що я людина і маю право на гідне існування», — говорить Ірина.

Втім, не всі історії переселенців закінчуються тривалим пошуком відповідей. Іноді проблему вдається вирішити одразу на етапі звернення до установи.

Галина Плетньова двічі була змушена змінювати місце проживання через війну. У 2014 році вона з донькою виїхала з окупованого Донецька на підконтрольну Україні територію Луганщини, а у 2022 році родині довелося переїжджати знову.

Коли доньці Галини виповнилося 14 років і вона отримувала ID-картку, у відомостях Єдиного державного демографічного реєстру зазначили, що місце реєстрації відсутнє. Родина мала реєстрацію на окупованій території Донеччини, але відповідні дані не були внесені до реєстру. Водночас у довідці ВПО адреса на окупованій території була зазначена.

Проблема виникла, коли донька Ірини вступала до Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. За квотою для вступників з окупованих територій, потрібні були документи, які підтверджують місце проживання. Але отримати необхідний витяг з демографічного реєстру родина не могла. Галина звернулася до університету, де її питанням займався юрист, який уже мав досвід роботи з подібними випадками. Він пояснив, що університет може прийняти довідку ВПО, у якій зазначено адресу на окупованій території.

«Нам пощастило, бо я теж різні відгуки і розповіді інших ВПО читала. Там цим займався юрист, який вже стикався з такими випадками. Сказали, що немає проблем, якщо в довідці ВПО зазначено саме з окупованої території, то вони це зараховують», — розповідає Галина.

Зрештою документи прийняли і донька Галини вступила до університету, навчається, отримує стипендію та проживає в гуртожитку. Галина називає свій досвід позитивним.

Отже, історії наших героїв порушують питання про необхідність зрозумілого маршруту та супроводу, якого їм бракувало. Поки вони оформлювали документи та шукали допомогу, держава перебудовувала систему органів, відповідальних за підтримку ВПО.  Отже, що саме вона змінювала?

Як держава змінювала систему роботи з ВПО з 2014 року і до повномасштабного вторгнення

ДАТА СТВОРЕННЯ	УСТАНОВА	ДОКУМЕНТ та ПОВНОВАЖЕННЯ
17 липня 2014 року	Державна служба України з питань АР Крим, міста Севастополя та тимчасово переміщених осіб.	Постанова КМУ від 17 липня 2014 р. № 297
10 вересня 2014 року	Державне агентство України з питань відновлення Донбасу	Постанова КМУ від 10 вересня 2014 р. № 442
20 квітня 2016 року	Дві вищенаведені установи об’єднали у Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.	Постанова КМУ від 20 квітня 2016 р. № 299
2 вересня 2019 року	Міністерство у справах ветеранів перетворили на Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.	Постанова КМУ від 02 вересня 2019 р. № 829
11 березня 2020 року	Скасували рішення про реорганізацію Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб шляхом приєднання до Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб;   Перейменували Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України на Міністерство у справах ветеранів України;   Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України на Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.	Постанова КМУ від 11 березня 2020 р. № 212   Напрями ветеранів і реінтеграції знову розвели між окремими відомствами. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій тепер забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя.

Як держава змінювала систему роботи з ВПО з початку повномасштабного вторгнення і до 2024 року

 

ДАТА	УСТАНОВА	ПОВНОВАЖЕННЯ ЩОДО ВПО	ДОКУМЕНТ
2022 рік. Початок повномасштабного вторгнення.	Продовжувало працювати Мінреінтеграції.	Положення відомства охоплювало питання ТОТ, захисту прав населення та політики щодо ВПО.	Постанова КМУ від 8 червня 2016 року № 376 та положення
2 грудня 2022 року	Ухвалили рішення про приєднання Мінрозвитку до Мініфраструктури.   Мінінфраструктури перейменували на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури.	Об’єднане відомство реалізовувало житлові компенсаційні програми. Вони стосуються постраждалих власників житла, серед яких можуть бути ВПО, але не лише переселенців.	Постанова КМУ №1343 від 02.12.2022 р
18 квітня 2023 року	Створено Координаційний штаб з питань забезпечення реалізації прав і свобод ВПО.	Штабом координуються питання соціального захисту ВПО, сприяння їх працевлаштуванню й інтеграції у приймаючі громади тощо.	Постанова КМУ № 330 від 18 квітня 2023 року
6 вересня 2024 року	Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України перейменували на Міністерство розвитку громад та територій України.	Саме під цією назвою відомство наприкінці 2024 року отримало додаткові повноваження щодо ТОТ та ВПО.	Постанова КМУ від 6 вересня 2024 р. № 1028
3 грудня 2024 року	Мінреінтеграції перейменували на Міністерство національної єдності України.	На цьому етапі функції не змінилися.	Постанова КМУ від 3 грудня 2024 року
31 грудня 2024 року	Розширили повноваження Міністерства розвитку громад та територій.	У положенні Мінрозвитку закріпили напрями щодо ТОТ, прав населення, ВПО, умов добровільного повернення або інтеграції, відновлення та розвитку територій після реінтеграції.	Постанова КМУ від 31 грудня 2024 року №1545 та положення
31 грудня 2024 року	Доповнення повноважень Мінсоцполітики щодо соціальної підтримки ВПО.	Закріплюється збирання та аналіз інформації про потреби ВПО в соціальній підтримці, підготовка пропозицій Кабміну та державних програм, забезпечення і координація взаємодії органів влади в цій сфері.	Постанова КМУ від 31 грудня 2024 р. № 1544

 2025 рік

ДАТА	УСТАНОВА	ПОВНОВАЖЕННЯ ЩОДО  ВПО	ДОКУМЕНТ
24 січня 2025 року	Затвердили положення про Міністерство національної єдності.	Сприяння національної єдності, вирішення питань українців за кордоном та створення умов їхнього добровільного повернення.	Постанова КМУ від 24 січня 2025 р. № 113
21 липня 2025 року	Мінсоцполітики перейменували на Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України і ухвалили рішення приєднати до нього Міннац’єдності.	Зберегли повноваження щодо соціальної підтримки ВПО: ведення інформаційної бази, аналіз потреб, координацію органів влади, підготовку пропозицій уряду та державних програм. Окремо до компетенції відомства додали напрям українців за кордоном і їхнього добровільного повернення.	Постанова КМУ від 21 липня 2025 р. № 904

 2026 рік 

ДАТА	УСТАНОВА	ПОВНОВАЖЕННЯ ЩОДО ВПО	ДОКУМЕНТ
17 липня 2026 року	Утворили Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України.   Міністерство розвитку громад та територій України перейменували на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України.	Закріпили напрям підтримки ВПО, зокрема їхнього житлового забезпечення, а також питання постраждалих від війни і жителів тимчасово окупованих територій. Водночас точного переліку функцій немає.	Постанова КМУ від  17 липня 2026 р. № 963
6 серпня 2026 року	Затвердили положення про нове Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України.	Сприяє реалізації прав ВПО, зокрема права на житло, підтримці під час евакуації та адаптації на новому місці. Бере участь у координації органів влади щодо захисту прав ВПО; координує створення місць тимчасового проживання та веде їхню узагальнену базу. Збирає інформацію про потреби переселенців і розробляє державні програми підтримки.	Постанова КМУ від 6 серпня 2026 р. № 1003

 

Хто відповідає за ВПО сьогодні

Після цих змін питання підтримки переселенців залишилися розподіленими між кількома органами влади, а не зосередилися в одному міністерстві. Нове відомство — Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України — отримало повноваження щодо захисту прав ВПО, забезпечення житлом, підтримки під час евакуації та адаптації.

Водночас соціальний захист залишився у віданні Мінсоцполітики, а за Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України до кінця 2026 року зберегли функції головного розпорядника коштів за бюджетними програмами попереднього Мінрозвитку.

Ми зібрали основні повноваження цих органів, щоб показати, як між ними розподілена відповідальність.

Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України	Сприяє реалізації прав ВПО, зокрема права на житло,  надає підтримку під час евакуації та сприяє адаптації на новому місці.   Координує створення місць тимчасового проживання та веде їхню узагальнену базу.   Аналізує потреби переселенців і розробляє програми підтримки.   Бере участь у координації органів влади щодо захисту прав ВПО.
Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України	Формує та реалізує політику соціального захисту, соціальної підтримки, соціальної адаптації та інтеграції ВПО.   Забезпечує надання гуманітарної допомоги, формування та ведення інформаційної бази ВПО.   Аналізує потреби в соціальній підтримці, готує пропозиції уряду та державні програми.
Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України	Відповідає за відновлення постраждалих регіонів, територій та інфраструктури, а також формування реєстру пошкодженого та знищеного майна. Ці напрями стосуються не лише ВПО.
8 липня 2026 року створена Координаційна рада ВПО та українців за кордоном	Сприяє координації установ, проводить аналіз їхньої взаємодії, мониторить виконання завдань і готує рекомендації для уряду.	Постанова КМУ №899 та Положення про раду

 

Що відомо про наслідки змін

Передання повноважень щодо ВПО від однієї установи до іншої супроводжувалось проблемами, на які звернув увагу Уповноважений Верховної Ради з прав людини. У щорічній доповіді за 2024 рік Дмитро Лубінець пов’язав перебудову Мінреінтеграції з послабленням інституційної спроможності держави. Серед зафіксованих проблем  — координація евакуації, облік місць тимчасового проживання та оновлення переліку території бойових дій та окупації. 

У звіті вказано, що відбулася формальна передача повноважень Мінреінтеграції до інших міністерств, але реально виконання роботи з ВПО практично зупинилося. 

«За декілька місяців держава та постраждале населення зіткнулося з реальними проблемами: процес евакуації з небезпечних регіонів належним чином не координується; відсутній узагальнений перелік місць тимчасового проживання, куди можна було б поселити евакуйованих осіб та ВПО; не оновлюється перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією, що впливає на рішення про виплату допомоги на проживання ВПО, компенсацію за пошкоджене та знищене житло тощо; не функціонує Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Ситуація ускладнена тим, що в більшості підзаконних нормативно-правових актів саме Мінреінтеграції залишається органом, відповідальним за виконання всіх вищевказаних функцій», – йдеться у звіті омбудсмана. 

Дмитро Лубінець зауважує, що рішення про реорганізацію Мінреінтеграції не було продуманим кроком і створило додаткові умови для можливих порушень прав і свобод людей.  

У 2025 році омбудсман знов звернув увагу на інституційні зміни та їхній вплив на людей, які мають статус ВПО. Він зазначив, що державна політика в цьому напрямку трансформувалася, і це суттєво вплинуло на темпи розроблення та реалізації ключових рішень, а також негативно позначилося на доступі громадян до гарантованих послуг. У звіті йде мова про те,  що ліквідація Мінреінтеграції та подальша передача відповідних повноважень спочатку до Мінрозвитку, а згодом до Мінсоцполітики відбувалися без належного перехідного періоду і чіткого розмежування функцій. 

«У 2025 році додатковим чинником інституційної нестабільності стало створення та подальша ліквідація Міннац’єдності.  Короткий період його функціонування та відсутність належної інституційної спадкоємності під час ліквідації призвели до фрагментації повноважень і негативно вплинули на сталість державної політики у сфері національної єдності та підтримки постраждалих осіб. Такі процеси створюють ситуацію, за якої формально декларується активна нормотворча та організаційна діяльність, однак на практиці значна частина рішень зводиться до перерозподілу функцій без належного посилення спроможності органів влади, ресурсного забезпечення та чіткого визначення відповідальності».

Зі свого боку, редакція «Точки Сходу» також звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, щоб отримати дані про звернення переселенців, проблеми у взаємодії з державними органами та виконання рекомендацій щодо усунення виявлених порушень.

У відповіді нам повідомили, що за 2024 рік до Уповноваженого надійшло 5 138 звернень від внутрішньо переміщених осіб, за 2025 рік  — 6 631, з січня до жовтня 2026 року ще 1 405. 

Серед питань, з якими звертаються ВПО – допомога на проживання, соціальний захист, компенсація за знищене житло, соціальні виплати, гуманітарна допомога тощо. 

У відповіді також наведено приклади порушень, на які Уповноважений реагував у 2026 році. Загалом він направив 12 подань до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою усунення порушень прав громадян, постраждалих від збройної агресії.

Секретаріат омбудсмана повідомив, що у 2026 році за результатами 567 моніторингових візитів до місць тимчасового проживання ВПО, було надано 1774 рекомендації місцевим органам влади. Водночас узагальнених відомостей про виконання актів реагування та рекомендацій у відповіді на наш запит Секретаріат не надав, пояснюючи, що це потребує додаткової аналітичної роботи.

Щодо окремого обліку звернень про переадресацією проблем ВПО між різними державними органами, суперечливих відповідей, відсутність визначеного відповідального органу, а також про те, які системні порушення зафіксовані у цій темі, Секретаріат відповів, що такої статистики не веде. Хоча саме про системні порушення йде мова у звітах Уповноваженого за 2024 та 2025 роки. Тому отримана нами відповідь не дозволяє встановити скільки переселенців стикалися з труднощами через реорганізацію міністерств та в який саме бік змінювалась кількість звернень. 

Щоб зʼясувати, чи стала підтримка переселенців зрозумілішою та ефективнішою після реорганізацій та створення Міністерства у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України, ми звернулись до Кабінету міністрів, Міністерства у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України, а також до Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України. 

У відповідь Секретаріат Кабміну надав постанови про перейменування міністерств і зміну їхніх повноважень, а також пояснювальні записки до цих рішень.  А також зазначив, що Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо ВПО, їхніх прав та свобод.

Окремо Секретаріат повідомив про створення Координаційної ради з питань внутрішньо переміщених осіб. Її утворили Постановою уряду від 8 липня 2026 року №899. Проте лист не містить інформації про результати роботи цієї ради. Він містить Положення про раду, в якому йде мова про те, що саме вона узгоджує дію всіх установ, які відповідають за ВПО, аналізує їхню взаємодію, моніторить виконання покладених на них завдань і вивчає результати. 

Водночас, в цьому положенні не визначено, хто має супроводжувати конкретну людину з її проблемами, документ описує координацію між установами і державну політику, а не індивідуальний шлях отримання допомоги переселенцем. 

Секретаріат також пояснив межі своєї відповіді і зауважив, що не є розпорядником інформації інших державних органів, а також не надає інформацію для якої треба аналітично опрацьовувати дані. 

У відповіді уточнюється формальний розподіл відповідальності між чинними міністерствами та наведено постанови, якими держава перебудовувала систему. Водночас у ній немає ані показників, ані оцінок того, чи скоротився час очікування на допомогу, чи стало легше її отримувати та чи став зрозумілішим для переселенців маршрут звернення по неї.

Документи є, відповідні положення є, але вимірюваних результатів у відповіді немає.

Секретаріат КМУ перенаправив наш лист до Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту. У відповіді, яку ми отримали, міністерство не надало документів з оцінкою впливу реорганізації на надання послуг переселенцям. Водночас повідомило, що за період з 2024-2026 років до нього було зареєстровано 2 251 звернення, які стосуються ВПО. 

Також ми запитували про механізм взаємодії, коли питання стосується кількох установ. У міністерстві відповіли, що не мають інформації про визначення такого механізму. 

Наша редакція також надіслала запит до Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України із проханням надати перелік чинних повноважень Мінсоцполітики щодо ВПО, уточнити, які функції та програми міністерство отримало після приєднання Міннац’єдності у 2025 році та які передало іншому органу у 2026-му. 

Також ми просили повідомити, хто формує правила щодо нарахування виплат на проживання ВПО, скільки звернень та скарг із цього питання надійшло у 2024-2025 роках, а також за доступний період 2026 року. Окремо ми уточнювали, чи аналізувало міністерство вплив реорганізацій на строк розгляду звернень та кількість їхніх переадресацій між різними органами. 

На момент підготовки матеріалу відповіді на наш запит ми не отримали. Але Секретаріат Кабміну перенаправив наш запит на це міністерство і відповіді на деякі питання ми таки отримали. 

У відповіді Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України зазначає, що відповідає за формування та реалізацію політики соціального захисту і соціальну підтримку ВПО, їхню інтеграцію та адаптацію на новому місці проживання. 

Водночас, як пояснило відомство, в його положенні немає функцій проведення оцінки впливу реарганізацій, проведених в 2024-2026 роках на надання послуг ВПО. Натомість, установа надала статистику звернень з 1 січня 2024 року до 13 жовтня 2026 року. За цей час зафіксовано 19 120 звернень, повʼязаних із ВПО. Із них 10 150 стосувалися допомоги на проживання, решта — інших питань, зокрема статусу внутрішньо переміщеної особи та соціального захисту.

За результатами розгляду 7 999 звернень позначені як «дано роʼяснення», 6 043 — «надано інформацію», 3 769 — було переслано за належністю.  Однак ці цифри не дають можливості встановити, чи отримали люди необхідну їм допомогу.

Також у відповіді міністерства відсутня інформація щодо того, хто має супроводжувати людину, якщо вирішення її проблеми потребує участі кількох відомств. 

Історії наших героїв не доводять, що їхні труднощі спричинили саме зміни в міністерствах і передача функцій від однієї установи до іншої. Вони показують, наскільки незрозумілим може бути процес отримання підтримки: нечіткий маршрут, очікування документів, місяці пошуку пояснень і відповідей.

У випадку Галини проблему вдалося швидко розв’язати завдяки спеціалісту, який знайшов рішення. Костянтин і Тія розповідають, що їм бракувало людини, яка б пояснила послідовність дій, а Ірина самостійно з’ясувала причину припинення допомоги.

Тож питання не лише в тому, яке міністерство за який напрям відповідає, а й у тому, хто має пояснити людині, що робити, куди звертатися та хто може їй допомогти.

У щорічних доповідях за 2024 та 2025 роки Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зазначив, що передача повноважень супроводжувалася проблемами координації та негативно вплинула на доступ ВПО до гарантованих послуг. Ми намагалися з’ясувати, чи вдалося усунути ці проблеми та як держава оцінює результати реорганізацій. Однак отримані відповіді не дають змоги встановити, чи стала підтримка переселенців доступнішою, чи покращилася взаємодія між установами, а також чи скоротився час очікування на допомогу та чи став зрозумілішим маршрут її отримання.

Отже, ми встановили, як держава перерозподіляла відповідальність, але отримані документи не дають змоги оцінити, наскільки результативними були ці зміни. Сам по собі перерозподіл відповідальності не гарантує, що людина зможе зрозуміло й без зайвих перешкод пройти шлях до отримання допомоги. Саме те, наскільки доступним і зрозумілим є цей шлях, і є одним із показників ефективності державної політики щодо переселенців.

«Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми».

---

---