Вимагання, шантаж та вербування: як працюють схеми проти родин військових

Зараз у російському полоні перебуває близько 7 тисяч українських військових – це цифра, яку у лютому озвучив Президент України Володимир Зеленський. Однак за кожною такою цифрою — окрема людська історія, де з одного боку – роки катувань, знущань, порушень усіх можливих міжнародних прав і правил у російських колоніях, а з іншого боку – очікування родин, життя у невизначеності та постійній напрузі. Роками рідні полонених живуть в надії отримати бодай якусь інформацію, стукають в усі двері. Пильність та критичне мислення притупляються, а будь-яка звістка, навіть від незнайомої людини, може здатися шансом.

Вразливістю родин військовополонених та зниклих безвісти часто користуються шахраї. Повідомлення про це все частіше з’являються в новинах. Родинам пропонують різну фейкову «допомогу»: від того, щоб знайти додаткову інформацію про полоненого чи передати посилку до навіть організації обміну чи впливу на цей процес.

Хто за цим стоїть? Як окремі шахраї, так і цілі групи, і українці, і росіяни. Ціна за вигадані послуги – від кількасот гривень до десятків тисяч доларів. Але найнебезпечніше те, що часто родичів військових можуть зробити фігурантами кримінальних справ про держзраду.

«Точка Сходу» зібрала історії жінок, які втрапили на гачки аферистів, щоб розповісти які способи шахрайства та вербування існують щодо родин полонених. А також про те як діяти якщо ви зіштовхнулися із шахраями. У цьому матеріалі імена героїв змінені з міркувань безпеки.

ПЛАТНА «ДОПОМОГА»: ЯК ПРОДАЮТЬ ФАЛЬШИВУ НАДІЮ

800 тисяч гривень за «повернення» чоловіка

Віталій – оборонець Маріуполя, потрапив у полон 17 травня 2022 року. Його дружина Надія каже, що перший рік вона вірила в швидке повернення чоловіка, другий — сподівалась на акції на підтримку військовополонених. Згодом залишилось лише розчарування.

Влітку 2023 року сестрі Надії, Ірині написала жінка, яка представилась поліцейською. Вона сказала, що має доступ до «загальної бази полонених» та може перевірити на якому етапі справа щодо обміну Віталія. Надія почала спілкуватися зі Світланою, згодом псевдо поліцейська запропонувала допомогу нібито, щоб включити Віталія до списків на обмін. Безкоштовно.

У січні 2024 року Надія приїхала до Києва і особисто познайомилась зі Світланою. Документів у «поліцейської» вона не перевіряла, тому не знає, чи точно вона працювала в поліції. Світлана розказала, що наступний обмін планується в лютому 2024 року і Віталій повинен у нього потрапити, водночас запропонувала відправити чоловікові посилку. Першу Надія зібрала самостійно, але Світлана сказала, що зібрано все неправильно і наступні збиратимуть «хлопці», які точно знають, що туди треба покласти, вони і відвезуть «передачу»  в колонію.

Перша посилка коштувала 32 тисячі гривень — стільки Надія перевела на карту Світлани. Кожна наступна посилка — понад 30 тисяч гривень, і ще понад 10 тисяч гривень щоразу коштували цигарки, які треба було везти як хабар для наглядачів. Світлини продуктів і речей, які були в посилці, Світлана надіслала лише один раз, а загалом Надія оплатила шість таких посилок на загальну суму близько 200 тисяч гривень.

У лютому відбувся обмін, але Віталія серед звільнених не було. Світлана пояснила це тим, що він «накосячив» у колонії, його побили, тому росіяни і не включили його до списків на обмін. Згодом з’явилися нові витрати: потрібно було платити за «довідки», і якщо Надія хотіла, щоб її чоловіка швидше обміняли, їй довелося б оплатити оформлення цих «документів». Таких «довідок» було щонайменше 50 — загалом на суму близько 200 тисяч гривень.

Дружина Віталія отримувала нібито скріншоти платежів, де в описі були зазначені особисті дані її чоловіка. Проте ці зображення виглядали сфабрикованими. Офіційних платіжних документів жінка так і не побачила.

«А у самій “довідці”, за словами Світлани, було написано: за полоненого та ПІБ, наприклад, за його поведінку. Зараз здається це смішно, але на той час — ні», – ділиться Надія.

Влітку 2024 року «поліцейська» запропонувала ще один варіант – поїхати до Росії і забрати чоловіка з колонії особисто. Нібито росіяни погодились його відпустити, але за умови, що віддадуть бранця тільки дружині. За словами Надії, ця пропозиця виникла, коли Світлана відчула, що вона більше не платитиме гроші за посилки та довідки. Для поїздки потрібно було виготовити російський паспорт, який мали б зробити у Мелітополі за близько 100 тисяч гривень. Після цього вона, за допомогою Світлани та її колег, змогла б поїхати за чоловіком до Бєлгорода. Тож Надія погодилась і заплатила необхідну суму.

Згодом в одній із загальних груп родин військовополонених Надія прочитала повідомлення від звільненого військового та дізналась, що Віталій перебуває в колонії у Борисоглібську, а не Бєлгороді, як запевняла «поліцейська».

«І тут я вже остаточно зрозуміла – мене “намахали”. І відразу звернулася до знайомого адвоката у Києві. І він вже направив мене до СБУ», – згадує Надія.

На прохання слідчих Надія зустрілася зі Світланою і обговорила подробиці майбутнього «обміну» Віталія. Згодом Світлану затримали.

За словами адвоката Надії, обвинувачена не є поліцейською та не обіймає посад у правоохоронних органах. Правоохоронці відкрили кримінальну справу за статтею «шахрайство, вчинене у великих розмірах або шляхом незаконних операцій». Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від трьох до восьми років.

Перше засідання суду відбулося у квітні 2025 року. Розгляд справи триває. Загалом Надія передала шахрайці близько 800 тисяч гривень. 240 тисяч гривень, вже після початку судового процесу, обвинувачена повернула. Її адвокат написав Надії, попросив її банківську карту і Світлана надіслала кошти. В призначенні платежу було написано – «Повернення. Стаття «Шахрайство»

Наразі про чоловіка Надії в полоні відомо небагато. У лютому 2026 року обміняли військовослужбовця, який перебував разом з ним у колонії.

9,5 тисяч доларів за пошук зниклого безвісти

Єгор зник у липні 2023, під Богданівкою, у Донецькій області. Його дружина Ольга одразу почала пошуки і намагалась знайти контакти людей, які б могли допомогти розшукати її чоловіка. Через знайому вона зв’язалась з Миколою, нібито представником Сил спеціальних операцій. Він обіцяв допомогти з пошуками.

«Я спілкувалась з двома чоловіками, з одним — російською, з іншим — українською. Імена були різні, а по факту, це був один чоловік, який видавав себе за двох різних людей»,  – розповіла «Точці Сходу» дружина зниклого безвісти Ольга.

Микола почав «розслідування» обставин зникнення її чоловіка, попросив надіслати наявні документи. Жінка відправила паспорт, сповіщення про зникнення безвісти та акт службового розслідування. На зв’язок «співробітник» ССО виходив постійно, говорив, що відправляє своїх людей на пошуки і сам їздить також. Перша сума, яку за паливо йому заплатила Ольга – 12,5 тисяч гривень.

Далі Микола запропонував перевірити морг Дніпра, куди, на його думку, могло потрапити тіло Єгора у випадку загибелі, і провести там експертизу ДНК. Раніше мати Єгора здавала зразки ДНК і Микола сказав, що якщо вони є в базі, їх можна використати.

Через кілька тижнів він повідомив «хороші новини» — збігів по ДНК немає, мовляв, це підвищує шанси, що Єгор живий. За цю послугу дружина Ольга заплатила 14 тисяч гривень.

Згодом шахрай запропонував почати пошуки Єгора в полоні і Ольга погодилась. Це коштувало їй ще 30 тисяч гривень.

Наступні новини з’явилися вже за кілька днів — Микола повідомив, що «знайшов» Єгора в полоні і пообіцяв незабаром надіслати відео- та фотопідтвердження. Ольга згадує, що вже тоді відчувала, що щось не так. Вона надала багато інформації про чоловіка, а Микола перевертав все так, ніби сам це зʼясував. Так було, зокрема, із брекетами, які носив Єгор. Ольга розказала про них сама. А Микола «повідомив», що на нижній щелепі вони є, а з верхньої їх зняли у шпиталі. Фото і відео постійно або «не завантажувались», або людина, яка мала їх надіслати кудись «зникала». Натомість, «щоб підтвердити перебування Єгора в полоні», Микола надіслав фото з сайту, до якого нібито мав доступ. Сказав, що можна отримати звідти «витяг» який, підтверджує, що Єгор у полоні. Ольга побачила ПІБ свого чоловіка і напис «формується», але отримати «витяг» так і не вдалося – система постійно «зависала».

«Я могла з ним переписуватися до часу, до четвертої години ночі. Він писав: “Я не піду з роботи, поки вам не скину фото”. І я сиджу з цим телефоном. В мене починається вже істерика, я чекаю, починаю йому дзвонити, і він знову каже, що десь там щось формується», – згадує Ольга.

Щоб «обміняти» Єгора, Микола запропонував жінці заплатити нібито російській стороні 7 тисяч доларів. Жінка погодилася і заплатила гроші двома частинами  — по 3,5 тисячі доларів. Ольга переводила кошти Миколі на його особисту карту.

У січні 2024 року відбувся обмін і Микола повідомив, що Єгор — серед звільнених, перебуває в «перехідному таборі», з ним працюють українські спецслужби і треба чекати. Але вже за кілька тижнів у жінки почали з’являтися серйозні сумніви — думки про те, що після обміну людина може тижнями не виходить на зв’язок із родиною не давали спокою.

У квітні 2024 року Ольга звернулась до СБУ. Останні 12,5 тисяч гривень, нібито на ліки, вона передавала Миколі вже під контролем співробітників спецслужб.

Затримали шахрая, за словами Ольги, через кілька днів після цієї «операції». Йому повідомили про підозру за ч.4 ст. 190 ККУ – шахрайство у великих розмірах.

Розгляд справи  триває і досі в Печерському суді Києва. За словами Ольги, під час судового засідання вона дізналась, що Микола вніс заставу в 1 млн. гривень і тому не перебуває під вартою.  Наразі, за словами Ольги, судовий процес фактично не рухається, а про долю її чоловіка Єгора досі нічого не відомо.

Історії Надії та Ольги – не поодинокі випадки. І подібних прикладів сотні. За кожною з них стоїть одна і та сама логіка — знайти точку болю і перетворити її на джерело прибутку. У випадку жінок, про яких ми розповіли на їхньому горі наживалися громадяни України. Водночас існують історії, де за шахрайством стоїть російська сторона, і тоді мова йде вже не лише про гроші. Коли родина відмовляється платити, тиск змінює форму – в хід йдуть інші методи: страх, маніпуляції, погрози.

ПІСЛЯ ВІДМОВИ ПЛАТИТИ, ТИСК ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТЕРОР

Дмитро, боєць «Азову» (станом на 2022 рік — полк  НГУ «Азов»), потрапив у полон після оборони Маріуполя. У квітні 2025 року його мати Тамара отримала повідомлення  в WhatsApp, до якого була прикріплена світлина листа нібито від її сина. В цьому листі було прізвище та його ім’я, а також її ім’я та номер телефону. Відправником повідомлення була відома російська волонтерська організація. І першу спробу встановити зв’язок від росіян Тамара проігнорувала.

Згодом їй телефонували нібито від російського «генерала Зоріна», обіцяли допомогти з обміном за умови, що вона напише лист до Офісу Президента України та до СБУ з вимогами звільнити сина, і надішле скріншоти «зорінцям». Тамара знову відмовилась.

Через кілька тижнів жінці надійшло повідомлення: «Ви Тамара? Ваш син Дмитро? Його утримують у нас і у нього двостороннє запалення легень. А я медбрат, і по-людськи мені його шкода. Можете йому надіслати ліки. Ось перелік, скидайте гроші, а я тут куплю і ми почнемо лікування».

До повідомлення додавався номер картки одного з українських банків. «Медбрат» наголошував: якщо зволікати, Дмитро помре, а ціна його життя — близько 30 тисяч гривень.

Замість переказу грошей, Тамара відправила це повідомлення до СБУ, а перелік ліків — знайомій лікарці. Препарати не співпадали з протоколом лікування запалення легенів. Вже під контролем співробітників СБУ, Тамара продовжила спілкування з шахраями, щоб з’ясувати їхні мотиви. Спочатку зробила вигляд, що шукає гроші, а згодом, посилаючись на «технічні проблеми з переводом коштів», все ж таки відмовилась від подальшого спілкування.

У червні 2025 року їй написали знову і надіслали коротке відеоповідомлення, яке зникло одразу після перегляду. На відео був її син.

«Я побачила свою дитину і він казав: “Мам, у мене щось зі здоров’ям не дуже добре. З тобою зв’яжеться людина, зробиш”», – ділиться Тамара.

Їй одразу запропонували перерахувати 7 тисяч доларів  на криптогаманець, щоб син потрапив на найближчий обмін. Тамара була впевнена, що відео з сином справжнє.

У СБУ та Координаційному штабі запевнили, що співрозмовники — шахраї і що ніхто не вносить людей у списки на обмін за гроші.

Аферисти посилили тиск і почали залякувати, коли запідозрили, що Тамара могла звернутися по допомогу. Казали, що якщо вона звернеться до СБУ, це буде мати фатальні наслідки, що сина вже посадили до камери з дуже агресивними ув’язненими, що йому зламали ребра та вибили зуби.

Платити Тамара не стала, спілкування припинила, але думками раз за разом поверталася до відео і досі не розуміє, як пережила цей період. Вона вважає, що впоратись з цією ситуацію їй допомогло те, що той момент вона не ухвалювала рішення самостійно. Її підтримала родина і друзі, опорою стали й правоохоронці, працівники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та служба безпеки 12-ої бригади «Азов», які постійно були поряд, пояснювали і аргументовано переконували не піддаватися тиску.

Дмитра обміняли в серпні того ж року. Хлопець підтвердив, що на відео дійсно був він, а текст, який він озвучив, надали представники ФСБ. Його привели на допит і пояснили, що відео потрібно, щоб захистити його матір від шахраїв, які вимагають від неї гроші. Пояснення виглядало дивним, але сперечатися Дмитро не став.

Але не всі, хто обіцяє допомогу, працюють через погрози або шантаж. Частина обирає іншу тактику, яка не будується на прямому вимаганні, а навпаки — створюється на довірі, любові та відданості. Саме на цьому ґрунті з’являється ще один варіант «допомоги», до якого, на жаль, інколи звертаються, коли офіційні шляхи не дають результату.

«Вилікувати, зігріти, повернути». За 45 тисяч гривень

Під час дослідження теми шахрайства журналісти «Точки Сходу» неодноразово помічали, що родинам полонених та зниклих безвісти пропонували «допомогу» ворожки та екстрасенси. Про такі пропозиції розповідали самі родини. Щоб зрозуміти, як саме це працює ми вирішили провести власний експеримент і звернутися до інтернет-ворожки з повністю вигаданою легендою.

Журналістка вигадала легенду і розповіла ворожці Світлані, що є сестрою зниклого безвісти чоловіка Артема.

Ворожка одразу запропонувала спілкування у Viber і попросила фотографії, дату народження та повне імʼя і «брата» і «сестри», ніби для того, щоб подивитися, чи людина жива і чи варто проводити обряд.

Для експерименту ми використали згенероване штучним інтелектом фото нібито брата журналістки. Уся історія життя та зникнення була від початку до кінця вигадана.

Першою умовою «ворожки» стала оплата — 2 тисячі гривень за консультацію. Світлана сказала, що перед дзвінком уже провела певні маніпуляції: «вилила рідину», яка почервоніла, і це, за її словами, означає, що чоловік точно живий.

«Він відчуває ваш біль, дуже побивається, щоб якусь вісточку вам показати. Він живий, я вам клянусь перед Богом, на мільйон процентів, він живий», — переконує Світлана.

Далі ворожка «знайшла» вигаданого Артема в полоні, з пораненням в ноги, із захворюванням легень, і сказала, що йому дуже «важко дихати». Місце утримання ворожка описала розмито — «сирим та холодним».

А також додала, що брата можна врятувати і запропонувала його «підлікувати». Пообіцяла, що він вийде на зв’язок, а потім вона «відкриє йому дорогу до дому» і поверне впродовж місяця.

Мовляв, спрацювати цей план має завдяки «Єрусалимському захисту». До нього входить молитва «в пісках» чудодійної печери, молитви в храмі та 10 літрів олії, теж з Єрусалима. Щоранку вона буде повідомляти про початок «роботи», а журналістка також повинна читати молитви, які Світлана буде надсилати. Під час розмови, Світлана зазначила, що готова починати негайно і «відправляє» фотографії Артема в храм, де вже починають готувати «обряд».

Ціна порятунку – 45 тисяч гривень (35 тисяч «за захист» і 10 тисяч «за олію»). Наша журналістка домовилася про оплату трьома частинами впродовж місяця. Але ворожка дотискала, мовляв, чим більший перший внесок, тим скоріше полонений  вийде на зв’язок. І починати треба терміново, поки «не розірваний зв’язок». Ухвалити рішення завтра неможливо, бо тоді «захист» може не спрацювати. Замовляти «чарівну» послугу ми, звісно, не стали, натомість вирішили звернутися до правоохоронців.

Наш експеримент показав, що аферистам достатньо людського відчаю і  готовності повірити у відповідь, яка дає хоч якусь надію. Довіра та відчай можуть стати причиною втягнення людини значно глибше, де вже будуть вимагати не гроші, а дії, що підпадають під статтю кримінального кодексу  «державна зрада».

Як пошук стає інструментом вербування

Брат Наталі, Данило, зник безвісти у Маріуполі в 2022 році. Відтоді жінка займається його пошуком, моніторить соціальні мережі, тематичні групи та російські Telegram-спільноти.

Наприкінці 2025 року в одному з російських Telegram-каналів, вона побачила посилання на інший ресурс, де так звані «православні волонтери» надають допомогу в пошуку зниклих та полонених, і закликають звертатися до них напряму.

Наталя написала в чат-бот каналу, і через деякий час з нею зв’язався чоловік, який представився Ростиславом, адміністратором ресурсу. Спочатку він обіцяв сприяти пошуку і попросив документи для підтвердження родинного зв’язку. Наталя надіслала свідоцтво про народження брата, свій паспорт та документи, які підтверджували зміну її прізвища.

Згодом чоловік попросив її записати відео з молитвою за здоровʼя. Наталя нічого не запідозрила, бо Ростислав наголошував: «ми — православна організація» і, звісно, «за все хороше». Чоловік писав та телефонував, проявляв співчуття та увагу, розпитував чи важко переносити труднощі, пов’язані з війною. Коли дізнався, що Наталя працює на заправці – попросив сфотографувати ціни, мимохідь, ніби просто цікаво було б подивитися скільки коштує паливо. А ще питав, що говорять про співробітників ТЦК, чи підтримують їхні дії. Наталя поводила себе стримано, намагаючись не поглиблюватися в деталі, але і не розривала зв’язок.

Ростислав багато розпитував про Данила: що саме брат говорив під час останнього дзвінка з Маріуполя у 2022 році, як поводився, що згадував. Переломним моментом стало нове «прохання».

Ростислав повідомив, що знайшов у полоні побратима Данила. Мовляв, той готовий розказати Наталі все що знає, однак за реалізацію одного прохання – жінка мала поїхати до Кропивницького в конкретний день і сфотографувати людину. Місце і точний час Наталі мали б повідомити. Це, за словами Ростислава, нібито друг побратима, якого він вважав загиблим і нещодавно дізнався, що цей друг — живий, і тепер дуже хоче підтвердження цього факту. До Кропивницького Наталя не поїхала, натомість зателефонувала в СБУ.

Спецслужбісти порадили негайно припинити спілкування, не відповідати на дзвінки та повідомлення. Ростислав написав ще декілька разів і через кілька днів видалив всі повідомлення, ймовірно, здогадавшись, що жінка звернулася по допомогу.

Пізніше Наталя побачила в мережі, що подібні завдання отримували й інші люди, навіть обговорювали це в коментарях.

Історія Наталі — лише один з прикладів того, як під виглядом «допомоги» родини полонених намагаються втягнути в операції проти власної країни.

Подібні сценарії повторюються: встановлення контакту, формування довіри, дрібні на перший погляд, «безпечні» питання або прохання і поступовий перехід до дій, які підпадають під статті Кримінального кодексу. Йдеться про державну зраду, пособництво державі-агресору та шпигунстві.

Шпигунство за 114 статтею Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років — з конфіскацією майна або без неї. Водночас навіть спроба зібрати інформацію, зокрема шляхом фотографування об’єктів, може кваліфікуватися як замах на шпигунство — навіть якщо дані не були передані.

Державна зрада, стаття 111 ККУ, включає, зокрема, надання допомоги державі-агресору у підривній діяльності проти України або передачу відомостей, що становлять державну таємницю іноземним спецслужбам. В умовах воєнного стану за це передбачене покарання — від 15 років ув’язнення до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Водночас людину можуть звільнити від кримінальної відповідальності, якщо вона не виконала отримане завдання та добровільно повідомила про контакт із представниками спецслужб органам державної влади.

Пособництво державі-агресору, стаття 111-2 ККУ, охоплює, зокрема, добровільний збір, підготовку або передачу інформації, а також іншу допомогу окупаційній владі. Такі дії караються позбавленням волі на строк від 10 до 12 років, із можливим додатковим покаранням у вигляді заборони обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років, а також із конфіскацією майна або без неї.

Саме за такими статтями можуть кваліфікуватися дії, до яких спонукають родини військових.

Чи не у кожному військовому підрозділі під час війни є значна кількість полонених та зниклих безвісті, і служби безпеки військових частин окремо працюють із родинами: фіксують звернення, пояснюють ризики, а головне – допомагають не потрапити в небезпечні схеми.

Ми звернулися до служби безпеки «Азову» за коментарями, адже бригада має один із найбільших досвідів у роботі з родинами полонених та зниклих безвісти.

Схеми, ризики та захист. Досвід 12-ої бригади «Азов»

З родинами військовополонених регулярно намагаються сконтактуватися невідомі, нібито із пропозиціями допомоги. Однак згодом такі пропозиції змінюються на прохання, а то і примус до конкретних дій.

Боєць служби безпеки 12-ої бригади «Азов» із позивним «Гібралтар» каже, що пропозиції можуть виглядати по-різному, але ведуть до двох результатів: або виманювання грошей (тобто шахрайства), або вербування.

«Понад 50% родин військовополонених стикаються з цією проблемою», — говорить «Гібралтар».

Найпоширеніші сценарії шахрайства – пропозиції включити у списки обміну або прискорити процес повернення,  організувати «дзвінок», показати фото чи відео «за оплату», передати посилку.

Водночас вербування, за словами «Гібралтара», можна поділити на два напрямки: «лояльне» та «агресивне», але обидва однаково небезпечні. У першому випадку обережно, без залякувань, пропонують «допомогу» полоненому в обмін на певні дії від родичів. У другому — тиснуть і залякують, погрожують нашкодити полоненому, можуть надсилати фото та відео побиття, фейкові або навіть справжні.

Служби безпеки підрозділів та правоохоронці наголошують: за жодних обставин не погоджуватися на співпрацю. Схема будується на тому, що спочатку вимагають щось просте і, здавалося б, на перший погляд невинне, а потім людина робить крок, де переступає межу закону та робить дії проти власної держави.

Спочатку можуть попросити написати звичайний текст в будь-якій групі, наприклад в Telegram, згодом — покритикувати в коментарях дії влади. Далі, коли розуміють, що певна межа пройдена, – сфотографувати вʼїзд на певну територію, зробити світлини заводу, підстанції або мосту, простежити за людиною або передати пакунок. Часто людина може робити це неусвідомлено, але такі дії вже підпадають під статті Кримінального кодексу України.

У цей момент вже не працює логіка «я нічого такого не зробив». Бо в реальності людина вже виконує завдання, поставлені російською стороною, а це – пряма підстава для кримінальної відповідальності за державну зраду, шпигунство або пособництво державі-агресору. І у підсумку, спроби допомогти рідній людині можуть «коштувати» позбавленню волі та відвертій роботі на ворога.

За словами «Гібралтара», є кілька правил, які працюють у таких ситуаціях:

• не вступати в діалог;
• не передавати гроші;
• не надсилати жодних персональних документів;
• не виконувати жодних завдань;
• зберігати переписки і контакти;
• одразу звертатися до правоохоронців.

«Гібралтар» підкреслює кілька принципових речей, які родини мають розуміти.

«В жодному разі не відповідати на повідомлення підозрілого змісту. Одразу — скринити та повідомляти правоохоронні органи або підрозділ військовополоненого. Не намагатися “грати” з ними в ігри – ви програєте!», — каже військовий.

Жодні українські державні органи або їхні офіційні представники не пропонують заплатити за свою роботу, а будь-які пропозиції  «вирішити питання» або «прискорити» процес за оплату є ознакою шахрайських дій. Такі обіцянки побудовані на маніпуляції і створюють ілюзію, що на процес обміну можна вплинути за гроші.

Часто шахраї посилюють тиск, говорячи про полонених, які мають так званий «судовий вирок» і переконують, що це нібито унеможливлює обмін. Це неправда. Судові процеси над полоненими — стандартна практика з боку Росії, яка не впливає на обміни. За словами «Гібралтара», серед звільнених є багато тих, хто мав такі вироки, зокрема і він сам.

У бригаді  системно працюють з родинами полонених в напрямку і попередження, і реагування. Ця робота спрямована на те, щоб людина не залишалась наодинці. Родинам допомагають оцінити ситуацію, перевірити контакти, і головне – втриматися від рішень, які можуть мати незворотні наслідки.

Редакція медіа «Точка Сходу» також звернулась до державних органів, щоб зрозуміти масштаб проблеми та отримати системні дані.

У Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини повідомили, що не мають окремих даних за такими зверненнями. У Кіберполіції зазначили, що не володіють узагальненою інформацію за цією категорією злочинів, а в Офісі Генерального прокурора вказали, що облік подібних відомостей не передбачається. Тобто проблема існує в кожному окремому випадку, у кількості історій, але без повної картини та визначеної категорії.

Водночас у відповідях правоохоронців є практичні рекомендації. Зокрема, у Кіберполіції радять у разі підозри щодо шахрайських дій звертатися через форму зворотнього зв’язку за посиланням, а також пропонують ознайомитися зі спеціальною тематичною брошурою — «Яким може бути шахрайство та як йому протидіяти?», в якій міститься алгоритм дій для захисту рідних полонених та зниклих безвісти. Вона доступна за посиланням.

У Службі безпеки України наголошують — у випадках, коли мова йде про можливе втягування у протиправну діяльність, діяти треба негайно і звертатися за телефонами гарячої лінії: 0 800 501 482 та 1516, або за контактом Об’єднаного центру 067 650 83 32, якщо ж надійшла конкретна пропозиція підпалу, диверсії чи теракту — через чат-бот в Телеграмі «Спали» ФСБшника».

Попри важливі рекомендації та поради хочется повернутися до історій героїнь цього матеріалу. Вони про ситуації, коли сподівання, багаторічна втома від очікування, і навіть віра, можуть витіснити пильність та увагу. Родини полонених та зниклих безвісти українців — це люди у стані постійної вразливості і горя. І саме на це розраховані схеми проти них. Водночас цим матеріалом ми закликаємо родини військовополонених не залишатися наодинці, комунікувати із державними органами чи військовими підрозділами, спільнотами родин військовополонених, психологами та спеціалістами.

«Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми».

---

---