Європа переозброюється. Що це може дати українському війську?
Європа переглядає підхід до власної безпеки. Країни ЄС збільшують оборонні витрати, розвивають виробництво зброї та планують суттєво посилити готовність до оборони до 2030 року. До цього їх підштовхує російська війна проти України та невизначеність щодо майбутньої ролі США в захисті Європи.
Україна тим часом має досвід сучасної війни та оборонну промисловість, яка розвивається під потреби фронту. Яке місце вона може посісти в європейській системі безпеки та що отримає від такої співпраці — про це говорили у проєкті «На часі».
Чому Європа прискорює переозброєння
Плани посилити власну оборону з’явилися в Євросоюзі задовго до нинішніх дискусій про готовність до 2030 року. На цьому наголошує директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
Він наводить приклад PESCO — постійного структурованого співробітництва ЄС у сфері безпеки й оборони. Воно охоплює підготовку військових, управління та командування, кібербезпеку й військову мобільність.
За оцінкою експерта, потенціал цієї співпраці досі не реалізували повною мірою. Основними перешкодами стали нестача ресурсів і розбіжності між європейськими країнами.
«Політична солідарність усередині країн Європи більш декларативна, ніж існує в реальності», — вважає Сунгуровський.
Прискорити зміни змусили російська війна проти України та позиція США. На думку експерта, європейці зрозуміли, що американська підтримка передбачає більший внесок самої Європи у власну безпеку.
Водночас, за словами Сунгуровського, європейським країнам поки бракує спроможностей, щоб відмовитися від опори на НАТО. Тому йдеться про зміцнення оборонної співпраці всередині Європи зі збереженням участі в Альянсі.
«Не європейську армію, а певний каркас або мережу, але дуже міцну мережу, яка б давала можливості створювати і використовувати спільні європейські оборонні спроможності», — пояснює експерт.
Тобто завдання полягає в тому, щоб країни могли ефективніше об’єднувати свої ресурси та діяти разом.
Що Україна може дати європейській обороні
Україна може долучитися до посилення європейської оборони завдяки досвіду сучасної війни, новим технологіям і здатності швидко впроваджувати зміни. За словами Миколи Сунгуровського, потреби фронту змушують українських розробників та військових постійно шукати нові рішення й одразу перевіряти їх у бойових умовах.
Для європейських партнерів це можливість зрозуміти, як технології працюють у реальній війні, що потрібно вдосконалювати та до яких загроз готуватися.
«Україна зараз є носієм цих новацій, які створюються, які виникають на фронті», — наголошує Сунгуровський.
Водночас український внесок — це не лише нові розробки чи створення дронових підрозділів. Важливо й те, що Україна вміє швидко налагоджувати складні технологічні процеси та підлаштовувати їх під потреби війни.
Що Україна отримає від співпраці
Насамперед співпраця з європейськими оборонними програмами може дати Україні фінансування. За оцінкою Сунгуровського, власних ресурсів бракує, щоб повністю забезпечити потреби фронту та використати можливості українських виробників зброї. Тому підтримка партнерів залишається критично важливою.
Ще одна можливість — вихід українських підприємств на європейські ринки та створення спільних виробництв. Проте, як пояснює експерт, під час війни Україна не може розгорнути на своїй території всі необхідні потужності. Частину виробництв доводиться переносити за кордон або створювати там разом із партнерами, щоб потім постачати виготовлене озброєння українському війську.
Такий шлях допомагає забезпечувати фронт, але має й довгострокові економічні ризики. Питання в тому, де ці підприємства працюватимуть після війни.
«Після завершення війни постане питання: “А що робити з цими підприємствами далі? Чи повернуться вони в Україну?”».
Європейська оборона: як зменшити залежність від США
Посилення власної оборони не обов’язково означає створення нових структур поза НАТО. Як пояснює експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Іжак, механізми для самостійних європейських операцій вже існують.
Зокрема, домовленості «Берлін-плюс», які діють із початку 2000-х років, дозволяють Євросоюзу використовувати ресурси та інфраструктуру НАТО для своїх операцій. За словами експерта, досі цими можливостями користувалися обмежено.
У Європі є сучасна військова інфраструктура та командні структури. Але потрібно домовитися, як спільно керувати ними без американської участі. Як зазначає Іжак, ці дискусії стосуються навіть ядерної зброї.
Одне з головних практичних питань — закупівлі озброєння. Саме тут, за оцінкою експерта, проявляються різні погляди на оборонну самостійність.
«Куди витрачаються оборонні бюджети європейців? На власну зброю чи на американську?» — говорить Іжак.
Франція хоче якомога більше витрачати кошти на європейську зброю. Німеччина, за його словами, більше схиляється до закупівель у США, оскільки американська зброя має технологічні переваги.
Тож країнам потрібно узгодити не лише те, як діяти разом, а й те, на чиє озброєння спиратися та чиє виробництво підтримувати власними оборонними бюджетами.
Бойовий досвід і виробництво, яке швидко змінюється
Одним із найцінніших ресурсів України Олексій Іжак називає оцифрований бойовий досвід. Дані, отримані під час реальних бойових дій, можна використовувати для навчання систем штучного інтелекту та вдосконалення бойового управління.
Особливо важливим експерт називає український досвід війни в так званих «кілзонах» — місцях, де постійно є загроза ударів і масово використовують дрони та автономні системи. Європейським арміям важливо розуміти, як діяти в таких умовах.
Водночас, за словами Іжака, більшість країн Європи поки відстають у розвитку військових технологій на основі штучного інтелекту. Активніше цим напрямом займаються Велика Британія та Франція. А найбільший інтерес до українських бойових даних для навчання таких систем, на його думку, мають США.
Інша сильна сторона України — оборонна промисловість, яка навчилася працювати під час війни та швидко реагувати на зміни на фронті. Йдеться про здатність розгортати виробництво, збільшувати його обсяги й адаптувати продукцію до нових потреб.
«Я думаю, оце основне, що ми можемо дати Європі: швидке розгортання, масштабування й адаптацію індустріальної бази до потреб», — говорить Іжак.
Ракети й електроніка: чого Україна потребує від партнерів
Для України одним із найперспективніших напрямів співпраці експерт вважає ракетні програми. Тут потрібні спеціалізовані технології та виробничі потужності, доступ до яких можуть забезпечити європейські партнери.
Бо виробництво ракет складно організувати за тією ж моделлю, що й виробництво дронів. Окремі елементи ракет виготовляють лише спеціалізовані підприємства, які вже мають потрібні технології та досвід.
Саме доступ до цих технологій і співпраця у виробництві ракет, на думку експерта, можуть суттєво посилити українські можливості.
Таке партнерство має основу для взаємної користі: Україна може запропонувати досвід сучасної війни та швидкої адаптації виробництва, а європейські країни — допомогти розвивати технологічно складні напрями, яких потребує українська оборона.
Читайте також: «Ми ще одну Україну прогодувати зможемо»: як обстріли складів впливають на постачання та ціни
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
