Закон про евакуацію підписано: які можуть бути наслідки

Президент підписав закон №4779-IX, який змінює правила евакуації населення з небезпечних територій. Правозахисники застерігають: окремі норми документа можуть призвести до розлучення сімей, застосування примусу до дітей, використання майна цивільних і залучення військових до процесу евакуації. Раніше вони закликали Володимира Зеленського ветувати закон.

До розробки документа не залучили представників організацій, що безпосередньо займаються евакуацією, хоча нині близько 80% евакуацій здійснюють саме вони. Далі — пояснення експертів, які працюють у цій сфері від початку повномасштабної війни.

«Експертиза основних гравців не була врахована»

Головна координаторка «Донбас SOS» Віолета Артемчук наголошує, що правозахисні організації не виступають проти евакуації як такої. За її словами, евакуація цивільного населення з небезпечних територій триває вже не перший рік і за цей час сформувалися певні алгоритми та практики її проведення.

Водночас Артемчук звертає увагу, що основний тягар евакуаційної роботи сьогодні фактично лежить на громадських і волонтерських організаціях. За даними «Донбас SOS», близько 80% евакуацій цивільного населення здійснюють саме такі ініціативи. Попри це, представників громадського сектору, які безпосередньо займаються евакуацією, до розробки нового закону не залучали.

«Наразі майже вся евакуація відбувається силами громадських організацій. І при цьому ці організації не були залучені до розробки закону. Їхня експертиза як основних гравців взагалі не була врахована», — зазначає вона.

Одним із найбільш суперечливих положень закону правозахисники називають можливість примусової евакуації дітей без згоди батьків. На думку Артемчук, така норма створює ризик розлучення сімей.

Закон передбачає, що якщо населений пункт перебуває у зоні активних бойових дій, а батьки відмовляються евакуювати дитину, її можуть примусово вивезти до безпечного регіону. Батьків офіційно повідомляють про вимоги закону. Їхня згода або відмова фіксується письмово та на відео. У разі відмови поліція вилучає дитину та передає її під опіку держави. Дітей можуть влаштовувати у сімейні форми виховання — прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, патронатні родини. Батьки матимуть шість місяців, щоб повернути дитину. Для цього потрібно звернутися до органу опіки, який ухвалив рішення про відібрання, і надати документи, що підтверджують проживання на безпечній території — поза зоною активних бойових дій або тимчасово окупованих територій. Якщо протягом цього часу батьки не звернуться, органи опіки подають до суду позов про позбавлення батьківських прав.

«Куди дітей розміщатимуть після вивезення?»

Віолета Артемчук також звертає увагу на можливі наслідки для системи захисту дітей. Україна, яка прагне до членства в Європейському Союзі, зобов’язалася проводити політику деінституціалізації — тобто відмовлятися від інтернатних закладів і розвивати сімейні форми виховання. Однак у разі масового вилучення дітей із сімей система альтернативного догляду може виявитися неготовою прийняти їх.

«Коли будуть вилучати цих дітей, у нас немає такої кількості прийомних і патронатних сімей. Куди дітей розміщатимуть після вивезення? Тобто вони будуть потрапляти в інтернат. Це не ок з точки зору перспектив України», — пояснює Артемчук.

Ще одна проблема, на яку звертають увагу правозахисники, — вузьке розуміння евакуації в самому законі. На думку експертів, евакуація — це не лише переміщення людей із небезпечної території, а й подальша підтримка.

«Це потім поселення, супровід, у тому числі юридичний, це різні заходи підтримки. Те, як це прописано в законі, концентрується тільки на тому, щоб вивезти. А що далі — незрозуміло», — говорить вона.

Саме невизначеність подальших умов життя, за словами Артемчук, часто стає причиною, чому люди відмовляються залишати небезпечні території.

«Ми знаємо, що люди не виїжджають багато в чому через те, що вони не знають свою подальшу долю. Куди їх везуть, як вони будуть поселені. Вони бояться і тримаються за свої місця», — зазначає вона.

Окреме занепокоєння викликає і норма, яка дозволяє проводити обов’язкову евакуацію не лише з територій активних бойових дій, а й із зон можливих бойових дій. За словами Артемчук, у таких випадках може виникнути ситуація, коли майно цивільних осіб використовуватиметься для потреб оборони.

«Застосування сили, спецзасобів, сльозогінного газу. Чи буде це застосовуватися до дітей?»

Ще одним дискусійним моментом правозахисники у зверненні називають питання застосування примусу під час евакуації. Закон передбачає, що до цього можуть бути залучені правоохоронні органи, але не визначає, що саме мається на увазі під заходами примусу.

«Що таке взагалі заходи примусу? Що це означає, коли йдеться про дітей? У законодавстві такого визначення немає. Є тільки загальні заходи примусу поліції — наприклад, застосування сили, спецзасобів, сльозогінного газу. Чи буде це застосовуватися до дітей? Цього ніхто не пояснює», — говорить Артемчук.

Попри критику, правозахисниця зазначає, що остаточні наслідки нового закону значною мірою залежатимуть від того, як він буде реалізований на практиці. За словами Артемчук, ключову роль можуть відіграти підзаконні акти, які ще мають бути розроблені.

«Цей закон можна виправити через підзаконні акти. Якщо вони будуть прописані нормально, там можна передбачити взаємодію з громадськими організаціями, чітко визначити заходи примусу і процедури. Але проблема в тому, що їх можуть і не створити», — зазначає вона.

«У законі виправити потрібно все»

Співзасновниця ГО «Розуміння кризи» Юлія Матвійчук також критично оцінює ухвалений закон. Вона пояснює свою позицію тим, що має практичний досвід роботи з евакуацією — як безпосередньо на місцях, так і на рівні координації та правового супроводу.

З 2022 року Матвійчук працювала у благодійному фонді «Схід SOS», де була залучена до евакуації цивільного населення та входила до координаційного штабу з цих питань. Крім того, вона координувала команду юристів, які працювали на транзитних центрах — місцях, де приймають евакуйованих людей і допомагають їм із подальшим розміщенням. За її словами, нинішню організацію «Розуміння кризи» вона створила разом із колегами, які також багато років працюють у сфері евакуації та гуманітарної допомоги.

«З моєї точки зору у законі виправити потрібно все. Всі ці пункти потрібно спробувати викласти з найменшою шкодою для здійснення евакуації», — говорить Матвійчук.

На її думку більшість проблем не можна буде виправити підзаконними актами. За словами експертки, частину норм уже закріплено на рівні закону, і змінити їх через підзаконні нормативно-правові акти буде неможливо.

«Значну частину проблем там виправити не вдасться. Закон якраз і мав би задати рамку і напрямок, а підзаконні акти пишуться вже під нього», — зазначає вона.

Особливу увагу Матвійчук також приділяє нормам щодо примусової евакуації дітей. За її словами, навіть якщо цю норму вже неможливо скасувати на рівні підзаконних актів, необхідно максимально детально прописати процедури, щоб уникнути додаткової травматизації дітей.

«Там передбачається евакуація дитини без батьків. Ми вже не можемо на рівні підзаконних актів скасувати цю норму, але маємо дуже детально прописати процедури, щоб не травмувати дитину повторно», — говорить вона.

«На чому і яким чином військові будуть евакуйовувати населення?»

Ще одним дискусійним положенням закону Матвійчук називає залучення до евакуації Військової служби правопорядку. За її словами, це може створити додаткові ризики для цивільного населення.

«Я хочу, щоб люди просто поставили собі питання: на чому і яким чином військові будуть евакуйовувати населення? Це будуть військові автівки? Куди вони будуть їхати? Це може мати великі ризики для цивільних», — зазначає вона.

Експертка наголошує, що в умовах війни Україна має особливо уважно ставитися до норм міжнародного гуманітарного права і не створювати додаткових підстав для їх порушення.

Водночас вона вважає, що поява жорсткіших механізмів евакуації може бути наслідком системних проблем із плануванням. На її думку, в Україні недостатньо розвинена система завчасної евакуації — коли людей готують до можливого переміщення ще до загострення ситуації.

За словами Матвійчук, держава повинна заздалегідь аналізувати, які населені пункти можуть опинитися під загрозою, і готуватися до евакуації їхніх жителів.

«Ніхто не проводить аналізу, які населені пункти можуть бути наступними. Чи створюємо ми місця для великих агломерацій, які можуть бути на черзі для евакуації? Цього не робиться», — зазначає вона.

Ще одна проблема, на яку звертає увагу експертка, — якість самого законодавчого документа. На її думку, закон містить чимало технічних і юридичних помилок.

«Сам закон технічно дуже несправний і містить багато помилок. Юридична техніка там справді страждає», — каже Матвійчук.

Вона також критикує нечіткість формулювань щодо застосування примусу під час евакуації.

«Я розумію, що, швидше за все, ніхто не мав на увазі, що дитину будуть електрошокером вивозити в кайданках. Це навіть не здоровий глузд. Але закон написаний так, що теоретично це може відбутися — тому що не уточнено, що саме мається на увазі під примусом», — пояснює вона.

«Найлегше сказати, що населення погане і його треба залякувати»

На переконання Матвійчук, перш ніж говорити про примусову евакуацію, держава має краще інформувати населення і забезпечити зрозумілі умови для тих, хто погоджується виїхати.

«Найлегше сказати, що населення погане і його треба залякувати. Але перед цим ми маємо проінформувати людей, забезпечити чіткі умови, створити місця і показати, що з ними буде далі», — говорить вона.

Водночас експертка наголошує, що сама система евакуації в Україні вже працює і включає низку інструментів підтримки для людей, які залишають небезпечні території. Зокрема, евакуйовані можуть звертатися до транзитних центрів, де працюють соціальні працівники, психологи, юристи та логісти, які допомагають організувати подальше переселення.

«Евакуація — це страшно, бо людина залишає свій дім. Але система евакуації в країні працює. Є транзитні центри, де людям допомагають із розміщенням, документами і подальшим переїздом», — пояснює Матвійчук.

За її словами, людей можуть розміщувати у місцях тимчасового проживання по всій Україні, а за потреби шукають індивідуальні рішення — наприклад, для родин із дітьми чи для тих, хто евакуюється разом із домашніми тваринами.

«Навіть якщо в людини багато тварин, намагаються знайти рішення — наприклад, будинки в сільській місцевості. Система намагається підлаштовуватися під різні ситуації», — зазначає вона.

Читайте також: Понад 34 тисячі заяв «зависли»: чому на Донеччині затягується компенсація за зруйноване житло

---

---