Автор унікального журналу з онкології та просвітник з Луганщини: історія лікаря Юрія Єненка

Він рятував інших, але себе врятувати не зміг.

Майже усе життя він досліджував творчість своїх земляків та укріплював культуру Луганщини. Понад 20 років Юрій Єненко очолював Луганський онкодиспансер, водночас писав статті, організовував громадські заходи і деякий час навіть був заступником голови облдержадміністрації.    

Саме Єненко створив унікальний для України медичний журнал «Архіви онкології», ініціював видання альманаху «Бахмутський шлях» та був ведучим радіопередачі «Літературна карта Донбасу». 

Як йому вдавалося все це поєднувати, що його надихало та чому його життя обірвалося у 57 років – читайте у текстовій версії рубрики «КультСходу».  

Початок шляху та «знайомство» з Далем 

Народився Юрій Єненко 4 березня 1939 року в Камʼяному Броді – історичній частині Луганська. Батько був українцем і усе життя працював на місцевому оборонному заводі, як і його дід та прадід. Мати ж була родом з Липецької області, тож в родині говорили переважно російською, хоча Юрій змалку добре знав й українську мову. 

Після успішного закінчення школи у 1956 році, планував вступити в медінститут. Але тоді для цього потрібно було мати трудовий стаж, якого в Єненка на той момент не було. Тож студентом він став лише через два роки. 

Паралельно з навчанням працював лаборантом кафедри патологічної анатомії, якою завідував професор Валентин Нестайко, ентузіаст-краєзнавець, популяризатор і пропагандист літературної творчості та медичної діяльності Володимира Даля. Пізніше він називатиме Єненка першовідкривачем таємниці псевдоніма Даля – «Козак Луганський». 

«Знайти невідомі факти, розкрити їх значення, скласти з них систему і довести, що Даль був несправедливо переслідуваний чорносотенними русофілами через своє західне походження – ось яке завдання поставив перед собою молодий Юра Єненко. Йому це вдалося (наскільки це можливо зробити, будучи письменником-аматором на глибокій периферії). Майя Бессараб і В. І. Прудомінський, які видавали книги про Даля, високо оцінили архівні дослідження Юрія Єненко і були вдячні йому за це», – згадував однокурсник Юрія Єненка, син професора Нестайко, Олег.

У творчість Даля Єненко занурився після візиту до художньої майстерні талановитого луганського скульптора Іллі Овчаренка, в якій часто зустрічалися представники міської інтелігенції. Окрім Даля вони, зокрема, обговорювали діяльність іншого свого земляка – письменника та лексикографа Бориса Грінченка. 

Лікар, викладач та дослідник

У 1964 році, після випуску з Лугансько­го медінституту, Єненко отримав направлення на роботу в об­ласний онкодиспансер, в якому він працював медбратом ще під час навчання і головним лікарем якого став через 9 років після цього. 

А поки дипломований медик обрав для себе найважчу лікарську спеціалізацію — онкологічну хірургію. Водночас він намагався поєднувати працю лікаря з науковою діяльністю, вивчаючи цінні документи про дружбу Володимира Даля з Тарасом Шевченком, Євгеном Гребінкою та Григорієм Квіткою-Основ’яненком. 

З 1966 року Юрій Єненко почав викладати основи медпідготовки в Луганському педінституті імені Тараса Шевченка. Там, для майбутніх вчителів та лікарів, влаштовував «Далеві четверги» – літературні вечори, на яких розповідав про творчість та досягнення своїх земляків. Через 16 років ці вечори Єненко трансформує у Далевські наукові читання та відкриє у Луганську літературний музей. 

Літературна діяльність 

Перші вірші Юрій Єненко почав публікувати у 1968 році. Зокрема, «Кобзар і Козак Луганський», «Слово про Даля», «Козак і Квітка». А також продовжував писати про Бориса Грінченка, доводячи, що той не був украї­нським буржуазним націоналістом, як його дехто вважав. Ці статті переконували читачів, що Луганщина завжди була невід’ємною частиною духовної культури України. 

Щоправда, повноцінно пробудити в земляках почуття  національної самосвідомості щодо Бориса Грінченка, Єненку вдалося лише в часи, коли він обіймав посаду заступника голови Луганської обласної державної адміністрації. 

У тому ж 1994 році в Олексіївці впе­рше побувала студентська фольклорна експе­диція імені Бориса Грін­ченка. А вчена рада Луганського педагогічного інституту імені Тараса Шевченка ухвалила рі­шення про заснування науково-краєзнавчого центру — Інститу­ту грінченкознавства, директором якого обрали Юрія Єненка. 

Тоді ж він видав два нариси-есе: про Бориса Грінченка «Промінь добра» й про Володимира Даля «Слово про Козака Луганського», в яких з’ясовував українську національну ідею на прикладі життя і творчої спадщини письменників-земляків.

«Даль добре розумів, що культура завжди національна, і що мова є одним з найважливіших чинників, які гарантують нації її державність. Шкода, але сьогодні дехто стверджує, що головне — це загально­люд­ські цінності, загальнолюдська культура. Забувають, що коли міліють та забруднюються річки національних культур, то забруднюється й міліє океан тих самих загальнолюдських цінностей», – писав Єненко.

Держслужба та громадська діяльність

Юрія Єненка неодноразово обирали депутатом у ради різних рівнів, при цьому він залишався головним лікарем та діючим хірургом. 

А ще встигав виконувати обов’язки головного редактора літературно-публіцистичного журналу «Бахмутський шлях», який заснували за його ініціативи, брати участь у роботі обласної письменницької органі­зації, головувати у громадсько-політич­ному об’єднанні «Державність», спрямувати і координувати роботу обласної організації «Просвіта», особливо щодо збереження культурних та історичних пам’яток, та видати перший в Україні журнал подібного типу «Архіви онкології». 

«Не помилюсь, коли скажу, що всі ці роки Ю. Єненко був не тільки ідейним натхненником національно-культурних діянь в області, але й своєрідним ідеалом патріотичної особистості українського інтелігента. Виявляючи постійну увагу й толе­рантність у ставленні до всіх на­ціональ­них культур, він настійливо й послідов­но домагався утвердження й розвитку української духовної культури, правиль­ного розуміння міжнаціональних взає­мин», – згадував Єненка Олексій Неживий, доцент Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Юрія Єненка любили та поважали за творчу, наукову та лікарську діяльності. Однак, у 1996-му, на 57-му році життя, він помер у стінах рідної лікарні. 

«Юра помер від тієї самої хвороби, яку невтомно намагався перемогти все життя. Більш того, підступність і жахлива сутність раку зіграли з ним в смертельний блек джек – він не визнавав в собі ранніх проявів, коли можливе успішне лікування. Його улюблене латинське прислів’я – Medicus, cure te ipsum (лікарю, зціли себе) – не спрацювало», – писав однокурсник Єненка, Олег Нестайко. 

---