Бучанський «ЗАвертай»: як переселенець з Луганщини відкрив незвичний смарт-ресторан на Київщині
Через російську агресію Олексій Гончаров разом з родиною двічі покидав рідну домівку. У 2014-му з Кадіївки (колишнього Стаханова) родина перебралася до Гірського на Луганщині. Там заснували хлібопекарську справу та відкрили кафе. У 2022-му їм довелося знову все покинути і переїхати на Київщину. Оселилися у тільки-но деокупованій на той момент Бучі і вже за пів року відкрили там смартресторан швидкої та корисної їжі. Як родині переселенців вдалося втретє почати життя спочатку – читайте у нашому матеріалі.
Юрист за освітою, кухар – за покликанням
Олексій народився у Гірському – невеликому містечку на Луганщині. Там він навчався та працював. А у 2007 році, після одруження, переїхав до Кадіївки (колишнього Стаханова). Адже там, каже Олексій, бачив більше перспектив для розвитку. За три роки, у 2010-му, Гончарови започаткували невеликий бізнес – вуличний стрітфуд.
«За освітою я юрист-правознавець. Але на цій професії більше наполягали мої рідні. Водночас виріс я у родині підприємців – батьки мали свій бізнес, тому мені це було зрозумілішим та цікавішим», – розповідає Олексій.
У Кадіївці Олексій мав три кіоски, які працювали навинос, у планах було розширятися. Але російське вторгнення на Донбасі у 2014 році все змінило. Торгові точки були пошкоджені обстрілами, а обладнання – знищене та розграбоване. Рятувати було нема чого, тож родина вирішила повернутися до Гірського, там в Олексія жили батьки. Лінія фронту на той момент була за 7 кілометрів від міста, – згадує чоловік. Коли бойові дії загострювалися, він відправляв дружину із їхньою 4-річною донькою Владою на Київщину, до родичів.
«У мене там брат, у дружини – сестра. Тому Ірпінь, Буча стали нам близькими ще з 2014-го», – ділиться переселенець.
Спроба № 2 – хлібопекарня під лінією фронту
У Гірському батьки Олексія були власниками будівлі старого універмагу. Вона потребувала ремонту, а це – гроші та немалі зусилля, особливо, коли поруч йдуть бої. Але, якщо разом – все можливо. Тож у 2017 році на першому поверсі родина відкрила затишну мініпекарню.
«У нас у Гірському завжди не вистачало місцевої пекарні. Взагалі такого осередку для молоді, затишного місця для родин. Не було такого вибору та розкоші, як, скажімо, у великих містах. Тож ми вирішили ризикнути», – ділиться підприємець.
Поступово Гончарови оновили у будівлі усі три поверхи, налагодили водопостачання, електросистему. Та сподівалися, що все це не дарма.
«Ми всі ці роки брали участь у програмах відновлення Донбасу. Ми бачили як розвивається місто – інфраструктура, дороги, економіка. Ми сподівалися, що “конфлікт” вирішать», – згадує Олексій.
Після мініпекарні з’явилася кав’ярня та продовольчий магазин. Справи йшли добре, – каже підприємець. Якби не повномасштабне вторгнення.
Знову у пошуках дому
Разом з родиною Олексій виїхав з Гірського у перший день великої війни. Думали – на пару тижнів, вийшло – на роки. Спершу, за звичкою, рушили на Київщину, а коли доїхали – побачили, що там ситуація ще гірша, – згадує чоловік.
«Ми проаналізували ситуацію і ухвалили рішення повернутися на Луганщину. Але, коли дісталися Харківщини – не змогли проїхати далі. Неподалік Ізюма наша машина натрапила на колону російської техніки. Тож ми вимушені були розвернутися», – ділиться Олексій.
Зрештою, дісталися Закарпаття. Там родина прожила до літа 2022 року. А коли дізналися, що Ірпінь та Бучу повністю деокупували – перебралися туди.
«Ми приїхали у той час, коли Буча тільки-но приходила в себе, на вулицях було мало людей, більшість закладів – не працювали. Важкий запах гарі і відсутності життя. До цього ми бачили Бучу зеленою та квітучою, тож були шоковані тим, у що її перетворили росіяни», – згадує переселенець.
Часу на довгі роздуми не було. Олексій розумів, що треба діяти. Вже тоді він вирішив втретє спробувати відкрити бізнес. Для нього це було не стільки питанням власного прибутку, скільки прагненням підтримати людей та країну.
«У ситуації, коли економіка країни потребує підтримки, або роби щось, або йди воюй, будь корисним, допомагай державі, суспільству. Оскільки мене за станом здоров’я списали зі служби ще у 2008 році, я розумів, що корисним я можу бути тут, у тилу – платити податки, створювати робочі місця», – каже підприємець.
Ідея закладу з’явилася одразу, питання було – де взяти гроші?
«Донори знайшли мене самі»
Олексій почав брати участь у чисельних форумах від Мінекономіки. Каже, держава та міжнародні донори заохочували підприємців відновлювати власний бізнес і це дуже надихало та мотивувало.
«Тим більше тих, хто вже неодноразово втрачав свій бізнес, хто залишився майже без коштів. У мене, наприклад, не було великих грошей для того, щоб самотужки знову почати все з нуля. Бо всі свої статки я вкладав у справу, у розвиток і майже все залишилося у Гірському. Обладнання вивезти теж не вдалося», – каже Олексій.
Врешті решт, родині вдалось отримати грошову допомогу від Міжнародної організації міграції, Данської ради у справах біженців та проєкту GIZ. Загалом вийшло близько 30 тис. доларів. На ці кошти Олексій придбав усю необхідну техніку: вентиляційне, конденсаційне, технологічне обладнання, холодильники, меблі тощо. Ця допомога, каже Олексій, перекрила більшу частину витрат.
Смартресторан із технологією су-від
У вересні 2022-го у центрі Бучі родина Гончарових винайняла приміщення площею 55 м2. Зробили ремонт і планували відкритися до кінця року. Але через блекаути смартресторан «ЗАвертай» почав приймати перших відвідувачів наприкінці березня 2023-го. Головна концепція закладу – переосмислення традиційного фастфуду. Олексій каже, ідея з’явилася під час родинних поїздок Україною, коли по дорозі – наче і є де поїсти, але так, щоб корисно і смачно – треба ще пошукати.
«Ми готуємо страви за 2-3 хвилини. В умовах війни, сьогодення людям завжди не вистачає або грошей, або часу на якісь походи по ресторанах. Люди звикли харчуватися швидко. Але так, щоб і швидко і корисно – це вже проблема. Саме тому ми вирішили змінити цей підхід», – розповідає підприємець.
Кухарі використовують технологію су-від, за якої їжа, запакована у вакуум, готується на низьких температурах. Це дозволяє зберегти усі поживні речовини продукту, аби кожний приготовлений рол був соковитим та смачним.
«Ця технологія доволі відома, але її не так часто, насправді, використовують, навіть у ресторанах. Тим паче у форматі швидкої, салатної страви – я такого не зустрічав», – ділиться власник смартресторану.
Головна страва закладу – рол «завертай». Він складається з різних начинок: мʼяса, риби, салату, овочів та мікрогріну, який працівники вирощують у себе на кухні. Заклад працює не тільки на зал, а й на драйв – заїзд для автомобілістів.
«Мене дуже тішить, що ця культура правильного харчування у Бучі розвивається, навіть серед дітей. До нас почали приходити діти віком 6-8 років. А для жінок, які стежать за фігурою – це взагалі “фішка”. Ми навіть калорії для кожної страви спеціально розрахували», – розповідає Олексій.
Шестеро в команді і всі – «свої»
Нині у «ЗАвертаї» працюють шестеро людей. Всі вони – переселенці з Гірського. Незабаром до них долучиться ще й маріуполька. Дружина Олексія, Ірина, відповідає за закупку товарів, рекламу, підбір персоналу. Олексій – більше господарює на кухні. Каже, командна робота – це теж певна філософія. Тут усі як одна родина.
«Для мене не принципово було набирати саме переселенців. Мені важливо було дати людям робочі місця. Просто так співпало, що обставини зводили саме “зі своїми” – людьми, які тебе розуміють з півслова і це дуже важливо», – наголошує чоловік.
Дім – це Україна
У Бучі родина Гончарових живе вже понад два роки. За цей час вони не тільки відкрили власну справу, але й налагодили побут, завели знайомих, друзів. Місто прийняло переселенців, хоча й з певними складнощами. Втім, каже Олексій, дім для нього – поняття ширше за точку на мапі.
«Для мене дім – це не місто, дім – це Україна. Головне – на українській землі. Я ніколи не розділяв захід та схід. Я так ставився завжди до людей і хотів би, щоб і вони так ставилися до мене. Сьогодні ми як ніколи маємо бути єдиними», – зауважує переселенець.
Водночас Олексій дуже сумує по Луганщині, по бізнесу, в який вкладав не тільки гроші, головне – душу та сили. І хоча нині його рідне Гірське занедбане та окуповане, а заклад – зруйнований, чоловік вірить, що він ще повернеться на свою малу батьківщину.
«Я розумію, що це не закінчиться за рік, за два. Однак, це можливо, як би важко не було. І я у це вірю. А щодо відновлення – то вже інше питання. Ми маємо зберегти свої цінності і до останнього показувати їх усьому світу. І тоді питання відбудови здаватиметься дрібницею», – наголошує переселенець.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.