«Будемо святкувати другий день народження». Тетяна та її мама вижили в драмтеатрі Маріуполя

16 березня 2022 року російські окупанти скинули на драмтеатр у Маріуполі дві авіабомби. Вони влучили точнісінько в центр будівлі. Під завалами, за різними даними, загинуло від 600 до 800 людей.

65-річній Тетяні Мирній, разом з мамою Марією, вдалося вижити.

«Сіли на тижні з мамою і розговорилися, що будемо робити у цю неділю, 16 березня. Кажу їй, будемо святкувати другий день народження. Бо багато людей не вижили, а ми вижили. Згадували з нею, як пройшов той день. І виявилося, що пам’ятаємо все до дрібниць». 

Спогадами про трагедію маріуполька Тетяна поділилася з «Точкою Сходу». 

Думали, що в театрі безпечніше, ніж вдома

Тетяна разом з мамою мешкала в приватному будинку на вулиці Грецькій – це стара частина міста, що якраз неподалік драмтеатру. Після того, як 9 березня авіабомба прилетіла на подвір’я сусідів, а ударною хвилею винесло кришку підвалу, де ховалися жінки, вони вирішили йти у театр. Вважали, що там безпечніше. Не за їжею чи умовами, а йшли саме за безпекою та «зеленим коридором», на який тоді чекали всі маріупольці.

На той момент у театрі вже перебувала 16-річна онука Тетяни, Софія, зі своєю родиною. 

Жінка згадує, що тоді, 11 березня, коли вони прийшли в будівлю, їх зустріли волонтери. Серед яких, зокрема, були актори цього театру. Зареєстрували та допомогти знайти місце для ночівлі. Адже на той момент, за словами Тетяни, там вже було більше тисячі людей. Тож їм ледь вдалося знайти вільний куточок під сходами між першим та другим поверхом.  

Волонтери розповіли про порядок дня. У театрі вже була організована кухня, було сховище продуктів. Зранку та ввечері людям давали чай з печивом, вдень на багатті готували супи. Коли навколо закінчилися дерева, їм доводилося палити крісла з глядацької зали.

І вже тоді по обидва боки будівлі, на асфальті, великими літерами було написано «Діти».

Ранок 16 березня

15 березня частина людей з театру виїхала, бо дізналися, що окупанти відкрили виїзд з міста. А 16-го, близько 10 ранку, Тетяна провела онуку з родичами. Вони мали одну машину на вісім людей. Тетяна з мамою залишилися, бо планували повернутися додому, як тільки все стихне.

А поки жінка вирішила зайняти місце, яке звільнили родичі – в підвалі театру. Бо там було тепліше, ніж під сходами на мармурі.

«Я була у підвалі та розмовляла з жінкою, яка була там з двома дітьми. Стався вибух, на нас полетіло каміння. Я не одразу зрозуміла, що сталося. Побігла за мамою, бо вона була на другому поверсі. Та не знайшла її. На місці, де вона сиділа, була величезна діра».

Маму відкинуло ударною хвилею разом з диваном, на якому вона сиділа. Тетяна знайшла її біля вікон у калюжі крові. Уламок потрапив у ліву ногу – була велика рана на щиколотці.

Потім Тетяна побігла на вулицю, шукати онуку. Бо не була впевнена, що та встигла поїхати. Але вони встигли. А коли побачили вибух – подумали, що Тетяна з мамою загинули. Тільки у квітні їм вдалося зв’язатися одна з одною та розповісти про свої переживання.

За словами Тетяни, бомби влучили у глядацьку залу та сцену. Там було багато людей, а під залою було укриття. У ньому ховалися жінки з дітьми і їх завалило після вибухів. Також стіни впали туди, де була імпровізована кухня.

«Ми ходили по завалах, де влучили бомби, намагалися почути людей, можливо хтось стогнав би і ми б розшукали. Але стояла страшна тиша», – згадує Тетяна.

Близько 15 поранених, яких вдалося винести з театру, розмістили під ялинками біля будівлі. І не знали, що робити далі. Тоді до них під’їхав поліцейський на ледь вцілілій автівці. Він запропонував перевезти поранених у дитяче хірургічне відділення, яке знаходилося в центрі міста. До нього долучився ще один водій на іншій машині. Так Тетяна з мамою опинилися у лікарні.

«Нас розмістили у двох палатах та у коридорі. А вже через день, я коли вийшла з нашої палати, побачила, що багато місця звільнилося. Спитала, де люди з театру і мені сказали, що вони майже всі померли. Майже всі, кого пораненого перевезли у лікарню, прожили лише добу після удару».

У лікарні Тетяна з мамою перебували до 3 квітня, а за пару тижнів до цього до них вже приходили російські солдати. Шукали «азовців». У квітні в лікарні закінчилися припаси, тому всіх пацієнтів окупанти перевезли в обласну лікарню. А звідти жінок вивезли у Донецьк, бо мамі Тетяни була потрібна операція. Їй зробили перев’язку 16 березня і до 3 квітня лікувати рану не було можливості — вона загноїлася.

 «У Донецьку мамі хотіли ампутували ногу, але вона відмовилася. Змусили письмово це засвідчити та почали лікування. Коли рана затягнулася і мама була вже в порядку, ми виїхали у Польщу».

Зараз живуть у Києві, бо приїхали до онучки Софії, яка вступала в університет. Тетяна відвідує хаб для маріупольців – там отримує різну допомогу та, з іншими переселенцями, плете маскувальні сітки. А її мама, попри біль у нозі, щонеділі ходить у церкву.

Розслідування

Ледь не одразу після вибухів прокуратура так званої «ДНР» оприлюднила свою версію причин трагедії у драматичному театрі. Вони заявили, що вибух нібито стався всередині приміщення. Ненависні їм «азовці» якось непомітно для людей заклали вибухівку та підірвали театр. А згодом пояснювали, що трупний запах, який відчувався на місці удару, виник через схований склад риби, яка протухла. За даними їхнього слідства, від вибухів загинуло «лише 14 людей».

Натомість міжнародні фахівці Amnesty International провели своє незалежне розслідування «Діти: атака на Донецький обласний академічний драматичний театр в Маріуполі». Вони спростували версію окупантів. Amnesty International дійшли висновку, що російські військові скинули на театр, ймовірно, дві 500-кілограмові бомби. Але точну кількість жертв остаточно встановити неможливо.

«Після кількох місяців ретельного розслідування, аналізу супутникових знімків та опитування десятків очевидців ми дійшли висновку, що ця атака є беззаперечним воєнним злочином, і вчинили його російські військові», – заявила генеральний секретар Amnesty International Аньєс Калламар.

Також свій звіт опублікувала ОБСЄ. Аналітики організації також заперечили заявам росіян про українських військових в театрі та заявили, що авіаналіт на драмтеатр є «кричущим порушенням міжнародного гуманітарного права».

Доля будівлі

Вже у квітні 2022 року окупанти почали розчищати завали та демонтувати будівлю. Роботи тривали до кінця року, водночас загарбники анонсували відбудову театру. Вони закрили руїни банерами із портретами російських письменників Пушкіна та Толстого. У грудні вони повністю знесли середню та задню частини будівлі і залили її бетоном.

На початку 2025 року окупаційна влада повідомила, що  виконали вже 65% робіт. А повністю збудувати театр планують до кінця 2025 року.

«Тепер окупанти на місці трагедії та смерті сотень людей хочуть показувати російські комедії та організовувати міські свята», – повідомила Маріупольська міська рада. 

У захопленому Маріуполі залишилися працювати 80% акторів драмтеатру. Вже у вересні 2022 року вони відкрили новий театральний сезон в окупації, але в іншій концертній будівлі. Зараз їхній репертуар збігається з наративами російської пропаганди. Зі своїми виставами вони навіть їздять у Росію. 

Театр із Маріуполя – працює

Український Донецький академічний обласний драматичний театр відновив свою роботу в Ужгороді у липні 2022 року. А у 2024-му вирушив у свої перші гастролі під час великої війни – з виставою «Віднесені вітром».

На початку цього року актори їздили у Велику Британію, де презентували виставу «Маріупольська драма». Її написали на основі спогадів акторів, які пережили авіаудар. За п’ять днів показали шість вистав.

«Зараз наше завдання – сказати всьому світу, що театр Донеччини живий, що Донеччина – українська, і ми обов’язково повернемось на рідну сцену», – розказує директор та художній керівник театру Геннадій Дибовський.

Нині театр не має стабільної репетиційної бази. Останні свої вистави — «Віднесені вітром» та «Мину Мазайла» ставили в коридорах і фойє Закарпатського обласного музично-драматичного театру. Також репетирують у Закарпатському обласному центрі дитячої та юнацької творчості. 

З камерною виставою-квартирником «Незламні» вони також виступають у реабілітаційних центрах, госпіталях, перед військовими та їхніми родинами. Загалом в оновленому репертуарі театру шість вистав. 

А до третіх роковин трагедії театру в Маріуполі, колектив поїхав у Молдову, де також має показати «Маріупольську драму». 

Читайте також: «Де моя дружина Оля?». Як киянин переслідує переселенку із Маріуполя

---