«Черга на життя» і удари по світлу: як війна змінює життя Донеччини та випробовує енергосист

Російські обстріли знову і знову вражають енергетичну та критичну інфраструктуру, і щоразу це не лише технічна проблема, а й гуманітарний виклик для мільйонів людей.

Скільки часу українська енергосистема здатна витримувати удари, а цивільні на Донбасі — погіршення умов життя?

Про ситуацію на сході та стан української енергосистеми — говорили з членом евакуаційної команди благодійного фонду «Схід SOS» Романом Бугайовим та експертом з енергетичних питань Геннадієм Рябцевим у проєкті «На часі».

«Міста стають примарами»: гуманітарна реальність Донеччини

За словами Романа Бугайова, гуманітарна ситуація в громадах Донецької області залишається вкрай складною, особливо в межах 20-кілометрової зони від лінії бойового зіткнення.

«Там зараз холодно, немає опалення, немає світла. Ми говоримо про частину Дружківки, про Лиман. Це міста, які поступово стають як примари», — розповідає він.

Найбільше потерпають люди, які залишаються жити фактично за кілька десятків кілометрів від фронту, де будь-яке пересування — під постійною загрозою обстрілів.

Бо попри небезпеку, масового виїзду цивільних із прифронтових територій не відбувається. За словами Бугайова, одна з ключових причин — брак достовірної інформації.

«Люди неохоче їдуть, бо з ними мало говорять. Їм потрібно пояснювати, як евакуюватися, куди саме і що вони в результаті там отримають», — зазначає він.

Ситуацію ускладнює і цілеспрямована дезінформація. За словами евакуаційника, поширюються чутки про те, що людей у безпечніших регіонах «ніхто не прийме» і «залишать напризволяще».

«Це елемент ІПСО. Людям нав’язують думку, що там, куди вони їдуть, немає допомоги. Але ми бачимо, що ті, з ким провели бесіду, хто отримав контакти, зокрема номер гарячої лінії, — вони телефонують і консультуються», — каже Бугайов.

За його словами, з кінця 2025 року евакуація загалом залишалася стабільною, хоча тимчасово зменшувалася через погодні умови та чутки. Водночас кількість звернень на гарячу лінію зростає разом з інтенсивністю бойових дій.

«Черга на життя»: проблема маломобільних людей

Найскладніша ситуація складається з евакуацією маломобільних людей. Через обмежену кількість місць у закладах догляду фонд змушений формувати так звану «живу чергу».

«Зараз у нас 47 маломобільних людей, які звернулися по евакуацію, але ми фізично не можемо їх вивезти — немає куди розселяти», — пояснює Бугайов.

Йдеться саме про людей, які потребують постійного догляду, часто є прикутими до ліжка й не можуть жити без сторонньої допомоги. У транзитних центрах, пояснює Роман, таких умов немає. Там не передбачено постійної присутності соцпрацівників або медичного персоналу, які могли б доглядати за лежачими людьми.

Саме тому маломобільні люди є пріоритетною категорією для евакуації, але лише за умови, що команда може забезпечити повний цикл супроводу.

«Якщо ми беремося за евакуацію, то це замкнутий повний цикл», — каже він.

Цей цикл починається з вивезення людини з небезпечної території. Далі її реєструють, супроводжують на всіх етапах і доставляють до місця перебування. Команда обов’язково перевіряє, чи вона залишається під належним доглядом і в безпечних умовах.

Чому Донеччина — в особливо вразливому становищі

Гуманітарна криза на сході пов’язана не лише з близькістю фронту, а й з особливостями інфраструктури регіону.

«Ця інфраструктура критична і для цивільних, і для військових. Вона постійно під обстрілами, бо це прифронтова територія», — пояснює Бугайов.

На відміну від тилових регіонів, де можливі відновлювальні роботи, на Донеччині ворог часто застосовує тактику повторних ударів — чекає, поки на об’єкт прибудуть рятувальники або ремонтні бригади, і атакує знову.

Навіть Краматорськ і Слов’янськ — міста, які ще донедавна вважалися відносно безпечними, нині перебувають у зоні підвищеного ризику.

«Я б не сказав, що це безпечна зона. І Краматорськ, і Слов’янськ знаходяться в межах 20 кілометрів від лінії бойового зіткнення», — зазначає евакуаційник.

За його словами, туди регулярно долітають FPV-дрони та інші БпЛА, є влучання не лише по інфраструктурі, а й по цивільних та гуманітарних автівках.

Водночас фонд принципово не надає гуманітарну допомогу у 20-кілометровій зоні від фронту, натомість заохочує людей до евакуації.

«Коли надають гуманітарну допомогу в прифронті, складається хибна думка, що все добре, безпечно і в будь-який момент можуть привести їжі або води. А потім, коли стається навпаки і благодійники та волонтери не можуть заїхати, у людей складається смертельна ситуація, особливо зараз, взимку», — пояснює Бугайов.

Енергосистема України: керована, але вразлива

Експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев оцінює стан української енергосистеми як контрольований, хоча й надзвичайно напружений.

«Енергосистема зберігає цілісність. Контроль за її функціонуванням не втрачено, але бракує як генераційних потужностей, так і потужностей передачі та розподілу», — зазначає експерт.

Найскладніша ситуація, за його словами, залишається в Київській, Одеській, Харківській областях, а також у прифронтових регіонах — Миколаївському і Запорізькому.

Основне обмеження для швидкого відновлення — це не брак фахівців чи обладнання, а постійна небезпека нових ударів.

«З жовтня минулого року було лише чотири дні, коли не атакували енергетичні об’єкти країни. Якщо в один об’єкт прилітає кілька балістичних ракет, він перетворюється на металобрухт», — пояснює Рябцев.

Він порівнює відновлення таких об’єктів із будівництвом багатоповерхового будинку «на голому місці» і наголошує, що це неможливо зробити швидко.

Кожна нова атака не лише ускладнює поточний опалювальний сезон, а й зменшує можливості для ремонту в майбутньому. До того ж значна частина обладнання була зношеною ще до війни.

«Постійні увімкнення та вимкнення — це не проєктні режими роботи. Обладнання просто не розраховане на таку кількість циклів», — пояснює експерт.

На його думку, Україні варто паралельно з ремонтами розвивати розподілену генерацію — малі енергетичні установки, які працюватимуть на об’єднану енергосистему.

Водночас попри ризики, ремонтні бригади продовжують працювати навіть у прифронтових містах.

«Це місцеві люди. Вони там живуть і розуміють, що якщо не поїдуть на ремонт, то у їхніх родин не буде світла», — говорить Рябцев.

За його словами, цей героїзм часто залишається непоміченим, хоча енергетики працюють цілодобово і нерідко втрачають колег.

Чи вистоїть енергетика України

Підсумовуючи, Геннадій Рябцев наголошує: українська енергосистема залишається керованою і має шанс не лише вистояти, а й відновитися.

«Це буде дуже хиткий баланс між генерацією і споживанням. Але систему можна відновити і модернізувати, якщо розвивати розподілену генерацію і забезпечити захист об’єктів», — зазначає він.

За цих умов, переконаний експерт, енергетика України витримає — навіть під час війни.

Читайте також: ВПО та вибори: які виклики має держава через мільйони переселенців

---