Деокупований схід або туга, вилита на полотна: історія художника з Донецька Сергія Ткаченка
Війна змусила його вперше за тридцять років взяти до рук пензлі і почати малювати. Попри те, що художник та громадський діяч Сергій Ткаченко народився на Кіровоградщині, своїм домом вважає Донеччину.
У 2014-му, коли російські війська окупували Донецьк, разом із дружиною митець вимушено переїхав до Києва. Саме там він знову почав писати картини, виливаючи на полотна біль через втрату дому.
Відтоді більшість робіт та виставок Сергія Ткаченка присвячені таким, як і він, переселенцям та сходу України.
Громадський діяч, який став художником
Сергій Ткаченко народився 29 травня 1978 року у Кропивницькому. Там закінчив середню школу та школу політичних студій, а потім переїхав до Донецька, де зрештою прожив 20 років.
Все почалось зі вступу до Донецької державної академії управління у 1995-му. Під час студентських років Сергій активно займався громадською діяльністю і вже на першому курсі очолив Донецьку обласну організацію «Комітет виборців України».
Нині Сергій працює в Офісі Ради Європи в Україні, де опікується питаннями перших повоєнних виборів у нашій країні.
Малювати Ткаченко почав ще в дитинстві – у Кропівницькому ходив до художньої школи. Проте потім забув про пензлі майже на тридцять років. Як казав сам художник, – життя рухалося в іншому напрямку.
Втрата дому та творчість, яка відроджує
Усе змінилося після початку російської агресії на Донбасі, Сергію із родиною довелося виїхати з Донецька.
«У кожного, хто виїхав з Донбасу після 2014 року, є своя дата, своя точка “біфуркації” та неповернення до колишнього життя. Для мене це – 5 червня 2014. Після багатотижневої напруги, пов’язаної з виборами Президента України, таємних прес-центрів, таємних зустрічей та інтерв’ю, втомившись від постійної небезпеки та “абсурду”, який швидко поширювався на територію та мізки людей, – ми виїхали з Донецька, залишивши все в колишньому житті», – писав Ткаченко на своїй сторінці у Facebook ще у 2020 році.
Переїзд до Києва став для нього «точкою неповернення» — розумінням, що попереднє життя залишилося в минулому.
Саме тоді Сергій знову почав малювати. Спочатку це був спосіб позбутися психологічної травми та можливість розповісти про пережите.
«Далі заняття живописом захопило і вилилося в щось серйозне. І тема переселенців на Донбасі стала ключовою в цьому процесі, бо це біль, який шукав свій вихід. Творчість стала джерелом виходу цього болю. Потім назбиралася якась кількість робіт, що була присвячена Донецьку та переселенцям», – зазначав Ткаченко в інтерв’ю для Радіо Свобода ще до початку повномасштабного вторгнення.
Картини, написані тугою
У Києві Сергій заснував артпростір «T-Creator», на базі якого почав виставляти свої роботи.
Одна з найвідоміших картин Ткаченка – «Переселенець». На ній – чоловік з важким наплічником: териконами, шахтним копером, стадіоном, радіовежею – символами того, що люди несуть за плечима не речі, а своє минуле, своє місто, своє життя.
«Це моя перша серйозна картина, яку я намалював 7 років тому. З 2014-ого року у людей з’явився той самий ‘’наплічник’’, в якому вони несуть всі свої спогади про минуле», – розповідав художник під час відкриття виставки «Деокупований Схід: метаморфоза і надія» у 2023 році.
За два роки до цього, у 2021-му, Ткаченко презентував іншу експозицію свої робіт із символічною назвою «За межею». Не випадковою була і дата її відкриття – 5 березня. У 2014 році в цей день відбувся найбільший проукраїнський мітинг у Донецьку. Тоді понад 10 тисяч людей показали, що Донбас — це Україна. Саме цю атмосферу Сергій передає у картині «5 березня».
«Кожен рік ми подумки повертаємося до цих дат, і ми б дуже хотіли, щоб той спротив не забувався, бо він дає надію на те, що ми колись повернемося, і окуповані території будуть звільнені», – підкреслював Ткаченко.
Водночас його твори — не лише про минуле, але й про теперішнє. Для Сергія важливо, щоб творчість не була про безвихідь. Він каже, що все проходить через біль, але має давати надію. Це видно і в картині «Єдність», і в картині «Творення».
«Те, що ми посіємо, – те і пожнемо. Символізм в тому, що рука сіє, а на фоні проростають міста. А що саме виросте в Україні, залежить від нас самих», – зазначав художник.
Читайте також: Українські пісні «золотого віку»: найцікавіше про композитора з Приазов’я Івана Карабиця
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.
