Дівчина з Бахмута, яка стала зіркою «Комеді Франсез»

Віра Корен народилася в Бахмуті, а згодом підкорила французьку сцену. Протягом тривалого часу, з перервою на Другу світову війну, вона була провідною актрисою головного французького драматичного театру «Комеді Франсез», а потім керівницею «Театру Ренесанс».

Події її життя свідчать і про те, що вона мала не тільки талант, але стійкість характеру: щонайменше тричі Віра Корен починала своє життя з нуля, і щоразу їй вдавалося знову міцно стати на ноги.

Чому  уродженка Донеччини була змушена покинути рідний край, як їй вдалося стати зіркою паризької сцени, за що її позбавили громадянства і хто її вмовив знову повернулася до Парижу – читайте у нашому матеріалі.

З Донеччини – у Париж

Народилася майбутня акторка та режисерка Віра Корен в місті Бахмут Катеринославської губернії (нині – Донецька область) 17 червня 1901 року. Її повне ім’я – Віра Ребекка Корецька. Про українські сторінки її біографії відомо небагато. Лише те, що батько був євреєм, затребуваним у місті кравцем, тому проблем із грошима в родині не було. Але у 1917 році, під час Революції, батьки Віри вирішили втекти за кордон, тим самим кардинально змінивши не лише своє, але й життя своєї доньки.

Проїхавши кілька країн Європи, родина зупинилася у Парижі. Там 16-річна Віра відкрила для себе світ кіно та театру, вирішивши, що акторська професія – її покликання. Натомість батьки мріяли про іншу долю для своєї доньки. Тому Віра пішла на маленьку хитрість: сказала, що займатиметься серйозним мистецтвом і вступила до Паризької консерваторії, начебто ненароком опустивши той факт, що йшлося про факультет драматичного мистецтва.

Ставши студенткою, Корецька з головою поринула в омріяне життя: взявши собі більш милозвучний для французької публіки псевдонім Корен (Vera Korene) почала виходити в масовці, а потім і грати невеликі ролі у різних театрах Парижа. А ще – підробляла журналісткою, розміщуючи в газети нотатки про прем’єри. Першим театром, у якому Корен змогла заявити про себе як про серйозну актрису був паризький «Новий Одеон».

У 1931 році Віру запросили до знаменитого драматичного театру «Комеді Франсез» («Comédie Française»), де вона стала провідною акторкою. У ті часи стало модним ходити не на конкретну виставу, а саме «на Корен».

Наступний «стрибок» – кіно 

Театральний успіх та любов публіки привертали до Віри увагу кінематографістів – вона отримала свою першу серйозну роль у кіно, зігравши Естель у фільмі Лео Міттлера «Голос без обличчя».

Далі фільми за участю Корен виходили в прокат один за одним: «Ніч прекрасна», «Сім чоловіків… одна жінка», «Тамара-самовдоволена». Але нетиповий для Франції типаж і акцент, остаточно позбутися якого Корен, незважаючи на всі свої старання, так і не змогла, обмежували коло ролей, які вона грала і не давали кінорежисерам розкрити її акторський потенціал на повну.

Найчастіше їй діставалися ролі аристократок-емігранток та шпигунок. Наприклад, «У службі царя», «Червона танцівниця», «Подвійне надходження по лінії Мажино», «Друге бюро» та «Бурлаки на Волзі», режисером якого став земляк Корен, уродженець Катеринослава (нині – Дніпро) Володимир Стрижевський, який так само як і вона, втік від революції до Парижа. 

Позбавлення громадянства та втеча

Буремність у життя та творчість Корен принесла Друга світова війна. Після окупації Франції нацистськими військами до влади в країні прийшов очолюваний Філіпом Петеном колабораціоністський уряд Віші, який депортував тисячі євреїв та емігрантів до концентраційних таборів. Оскільки Віра Корен підпадала під обидві категорії, їй довелося тікати. Спочатку до Канади, потім – до Сполучених Штатів. Там  вона зустріла французького актора, режисера та драматурга Луї Вернейля, який відвіз її до Голлівуду. Однак, попри старання Віри, там її чекала невдача. Зрештою, Корен переїхала у Бразилію. 

Пошуки прими 

Тим часом у Франції ситуація змінилася і керівництво театру в Парижі почало шукати улюблену акторку. Ця історія тягне на цілий детектив. Знайти Корен вдалося журналістам, які розміщували статті про неї чи не в усіх газетах світу. Але навіть після цього актриса, ображена на керівництво театру за звільнення, не поспішала повертатися до Франції.

Лише після дворічних вмовлянь, у 1945 році, вона із тріумфом знову вийшла на сцену «Комеді Франсез». Так тривало 11 років, а потім Корен, як вона казала, «поступилася місцем молоді». 

Театр «Ренесанс»

Сама ж взялася за «Театр епохи Відродження», в якому була одночасно режисером, адміністратором і навіть завгоспом: йому вона присвятила понад 20 років свого життя – з 1956 до 1978 року. Вона ставила п’єси та інсценізації творів французьких авторів – як класичних, так і сучасних. Великий успіх мав спектакль «В’язні Альтони» за п’єсою Жана-Поля Сартра. Одночасно Корен читала лекції з мистецтва у Сорбонні та співпрацювала з різними театрами та режисерами. У 1962 році разом з іншим знаменитим уродженцем України, керівником Паризької Опери Сержем Ліфарем, вона поставила спектакль у парку Со під Парижем за п’єсою Габріеле Д’Аннунціо «Страждання Св. Себастьяна».

Свою кар’єру мисткиня завершила у 77 років.  Останні роки життя Віра Корен провела в будинку для людей похилого віку в передмісті Парижа Лувесьєнне, де й померла 20 листопада 1996 року у віці 95 років. 

---