Думав, що втратив руку, бо побачив кістку: історія ветерана Андрія Кучера

Ветеран 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Андрій Кучер отримав поранення у вересні 2022 року. Тоді він служив під Мар’їнкою на Донеччині. Спочатку по ньому поцілив снайпер й куля пронеслася повз вухо. Потім ворожа міна прилетіла в окоп. Уламки пробили Андрію праву руку. У нього був перелом кістки, пошкодження м’язів, нервів та сухожилля.

Медики вже провели п’ять операцій. Частково вдалося відновити рухливість кінцівки, зокрема, Андрій вже може згинати лікоть. Але підняти руку над головою – задача майже нездійснена.

Прогрес в реабілітації додав спорт. Ветеран відкрив для себе біг і вже готується до марафону у Лондоні, який відбудеться цього квітня.

А ще він допомагає іншим ветеранам займатися адаптивним спортом. Чоловік створив Спілку поранених військових «Міцні 300».

Про те, що дає йому сили та чому він вирішив підтримувати інших — він розповів у проєкті «Життя після».

На «нулі» під Мар’їнкою

7 вересня 2022 року Андрій Кучер вважає своїм другим днем народження. Тоді він отримав важке поранення на позиціях під Мар’їнкою, що в Донецькій області.

Вранці, коли він був на спостережному пункті, у нього поцілив російський снайпер. Тоді десантники не показувались з окопів цілий день. А вже ввечері по них прилетіла міна. Уламками посікло Андрія та його побратимів. Один – загинув дорогою до стабілізаційного пункту. А Андрій був впевнений, що втратив руку.

 «Я думав, що мені руку відірвало, бо я бачив свою кістку. І мій побратим, він помер в мене на руках. Я в один день вижив двічі. Тому цей день для мене такий поворотний. Бо я тепер, в принципі, живу, і те, що я роблю, і те, що говорю, воно йде через призму цього, що я двічі вижив там, де мої побратими загинули».

Аби врятувати руку, медики провели п’ять операцій. Зараз Андрій може рухати нею, згинати лікоть та дістати до свого носа, наприклад. Але підняти її над головою – поки не вдається. Та, ймовірно, ніколи не вдасться.

Але Андрій вдячний усім лікарям, які зустрілись йому під час евакуації, лікування та реабілітації. А з двома з них він досі підтримує зв’язок.

«Один зробив “гарний” шов, а другий – зібрав мої кістки докупи й скріпив титановою пластиною».

«Нічого про ветеранів без ветеранів»

Після поранення Андрій думав, що буквально через місяць повернеться на службу. Але сталося зовсім не так. Офіційно його реабілітація тривала місяць. Але цього було замало та його «списали» з обліку. Далі лікуванням та відновленням здоров’я ветерану довелося займатися самостійно.

«Я зіштовхнувся з тим, що емоційно я не потрібний. Багато речей про реабілітацію довелося з’ясовувати самостійно. Крім того, бюрократія настільки була величезна, що це просто було, здавалось чимось непробивним».

Тому Андрій вирішив створити організацію, яка б допомагала ветеранам з роз’ясненнями. Пройшовши шлях від поранення до відновлення, він ділиться досвідом з усіма, хто звертається з питанням до його Спілки поранених військових «Міцні 300». Так чоловік хоче об’єднати ветеранів та підтримати їх на шляху реабілітації. Бо його колись – ніхто не підтримав.

«Щоб вони знали, що робити, куди податися і як чинити, якщо проти них порушують будь-які законодавчі норми. Тому я створив Спілку поранених військових “Міцні 300”. Це для мене є важливим, бо я завжди в темі, я завжди з хлопцями, я завжди в госпіталях. А також намагаємося комунікувати з владою. Бо нічого про ветеранів без ветеранів».  

До життя повернув спорт

Під час третьої операції Андрій випадково потрапив на «Ігри Нескорених» у Львові. 

«Я тоді просто був шокований, наскільки мене відірвало з військової реальності в цю спортивну. Це були ветеранські змагання, але це не про змагання, це про силу духу, про братерство, коли тобі всі допомагають, щиро підказують».

Тому Андрій став займатися бігом та почав організовувати тренування з адаптивного спорту для інших ветеранів. Зокрема, у Києві проводили заняття зі стрільби з луком та катання верхи на конях. А у 2024 році створили біговий клуб «Міцні 300». Його очолив побратим Андрія, Олександр Мирошниченко, який став також його тренером.

Зараз вони готуються до Лондонського марафону, який відбудеться у квітні цього року. Разом подолали вже 10 кілометрів під час забігу у Києві на ВДНГ цієї зими.

«Нас двоє ветеранів з України, хто буде представляти Україну. Ігри Нескорених нам подарували цю можливість і тому ми готуємося вже більш щільно саме до цього забігу».

Андрій розповідає «своїм» про користь спорту та привчає ветеранів до активностей. А ще планує навчати їх тренерству, щоби вони поверталися у свої громади та розбудовувати ветеранську спортивну спільноту. 

«І, можливо, я навіть мотивую когось для того, щоб життя після поранення не закінчувалося, а тривало далі».

Читайте також: Я ледь не помер після свого дня народження, – ветеран Олександр Кушнеренко

---