Картини, написані вустами: історія художниці з Луганщини Катерини Литовченко

Вона хотіла бути цирковою артисткою, а стала – художницею. Все через нещасний випадок, який стався, коли їй було 19 років – під час відпрацювання стрибків на батуті, уродженка сучасного Довжанська Катерина Литовченко отримала перелом шийного хребця.

Та попри це вона не здалася – прикутою до ліжка почала малювати… вустами. Стиснув олівець у зубах вона створила понад 300 картин, які виставлялися по всьому світу.

Про шлях до творчості через біль – читайте у рубриці «КультСходу».

Мрія, яка закінчилася трагедією

Катерина Литовченко народилася 14 грудня 1948 року у Довжанську (на той час Свердловську), що на Луганщині, у багатодітні родині – у неї було двоє сестер та четверо братів. Мати померла, коли Катерині було три роки. Тож батьку довелося самостійно опікуватися великою родиною.

Після школи Катерина вступила в торгове училище, але з дитинства мріяла стати цирковою артисткою.  Так, з 12 років вона займалася в секції при міському палаці культури, а коли випустилася з училища – пішла до місцевого народного циркового театру.

Оскільки Катерина завжди була гнучкою та спортивною, її одразу взяли до колективу спортивною гімнасткою. І вже невдовзі у неї з’явилися сім номерів: вона ходила канатом, каталася на моноциклі, робила трюки на батуті. У ті роки колектив гастролював по всьому колишньому СРСР.

Для Каті це був початок великої кар’єри.

«Я розуміла, що вступити до циркового училища мені навряд чи вдасться, – згадувала Катерина Іванівна в одному зі своїх інтерв’ю. – А от приїхати в якийсь великий цирк, зайти і сказати: “Ось, мовляв, мій номер, візьміть мене до себе. Це здавалося більш реальним. Я щоразу уявляла цю сцену: я показую один, другий, третій номер. Усі вражені. І як результат – я вже працюю в якому-небудь великому професійному цирку».

Але цій мрії не судилося справдитися – 1 червня 1968 року сталося непоправне.

«Я мала перевернутися у сальто, а мій партнер – мене спіймати, але я вислизнула. І полетіла вниз, при цьому, на свою біду, подивилася вгору. Краще б я цього не робила. Через це удар при падінні припав прямо на голову», – згадувала Литовченко.

Лікарі поставили діагноз – перелом шийного хребця. Миттєвий параліч назавжди прикував 19-річну гімнастку до ліжка.

Шлях до мистецтва

Після курсу лікування, дівчину направили до санаторію в Слов’янськ. Побачивши таких як і вона людей з інвалідністю, її охопив страх – життя скінчилося. Але поряд опинилися люди, які підтримали.

Там вона познайомилася зі своїм земляком – Миколою Зайцевим. Він також був прикутий до крісла колісного через травму, яку отримав під час геологічної експедиції. Якось він приніс Катерині книгу Владислава Титова (радянського письменника, який працював на Луганщині шахтарем) «Наперекір усім смертям». Це видання допомогло колишній гімнастці морально відродитися.

Вона почала тренувати м’язи шиї — єдине, чим могла рухати. Невдовзі в неї з’явилося багато друзів, які роз’їхавшись по інших містах почали писати Катерині листи. Але ж як на них відповісти, якщо руки нерухомі? Тоді вона зубами взяла олівець і почала писати. А потім навчилася й малювати.

«Спочатку — щось зовсім просте — квіточки, листочки, звірята. Потім намагалася перемальовувати якісь репродукції — то кульковою ручкою, то олівцем. Фломастером довго не наважувалася», – згадувала Литовченко.

Але згодом наважилася і фломастером, і кульковою ручкою. Без мольберта та фарб, але з неймовірною точністю кольорів і відчуттям світла. Часто вона лежачи писала те, що бачила по телевізору або через вікно санаторної машини.

А ще Катерина освоїла мову есперанто, грала в шахи за листуванням і навіть отримала перший розряд в Одеському шаховому клубі, багато читала, переважно класику, та писала вірші.

За життя Катерина Литовченко створила понад 300 робіт, які виставлялися у США, Великій Британії, Голландії, Бельгії, Австрії, Німеччині та Італії.

У 1996 році їй присвоїли звання «Заслужений художник України». А у 2003-му нагородили титулом «Українська Мадонна» — за мужність і любов до життя.

Художниця померла 16 липня 2012 року від другого інсульту. Вона прожила 64 роки, 44 з яких — прикутою до ліжка.

Та попри всі випробування змогла знайти в собі сили і не втратити смак до життя.

«Найголовніше – не жаліти себе. І дуже важливо знайти справу, яка могла б бути корисною і для тебе, і для людей. Це дуже важливо. Просто потрібно гарненько поритися в собі і обов’язково знайдете якийсь талант. Незважаючи ні на що, життя в мене вдалося!».

Читайте також: Музичний геній та двоєженець: історія композитора та піаніста з Донеччини Сергія Прокоф’єва

---