Кінофейки: як росіяни маніпулюють свідомістю

Пропаганда — один з найпотужніших інструментів, який росіяни використовують на свою користь. За понад 10 років війни вони створили десятки і навіть сотні сюжетів, художніх та «документальних» фільмів про бойові дії на сході України. І в кожному з них головний наратив — «Росія хоче миру, але її змушують воювати».

Та чи вірять у це українці і які варіації кіноміфів окупанти використовували за час повномасштабного вторгнення — читайте у нашому матеріалі. 

Солов’їний спів про «вціліле» Курахове 

Новий рік – нові казки від окупантів. Нещодавно російський пропагандист Володимир Соловйов заявив, що побував на Донеччині, у «звільненому» Кураховому і навіть зняв про цей візит півгодинний фільм. 

У ньому – кадри зруйнованого міста, де у супроводі бійців 5-ї гвардійської мотострілецької бригади, Соловйов прогулюється з неким полковником Іллею Івановим, якому Путін колись та за щось дав звання Героя Росії.  

«Бойцы рассказали, как шаг за шагом ломали оборону противника, работая слаженно и решительно. Курахово снова наш. Теперь российская армия получила оперативный простор для дальнейшего освобождения Донбасса. Город возвращается, а вместе с ним и надежда на мир», – написав Соловйов у своєму Telegram-каналі. 

На відео, яке він зняв у Кураховому, видно – місто зруйноване майже вщент. При цьому окупанти розповідають про «вцілілі» будинки і ТЕС, яку вони незабаром планують запустити. 

«Мы уже научились штурмовать более грамотно, соответственно – практически весь город целый. Курахово знаменито тем, что здесь большая ТЭС и она практически целая, мы ее брали практически без артиллерийских налетов», – запевняє один з російських військових.  

Натомість український блогер та волонтер Микола Осиченко каже, росіяни вкотре брешуть, адже як виглядає Курахове він бачив на власні очі.  

«Я був на ТЕС у квітні 2024 року і бачив, яка вона “ціла”. Що ж ви кажете? Ну поїхали б на ТЕС, показали б як вона виглядає насправді. Запустите? Ну запускайте! Ви вже “запустили”  “Азовсталь” (металургійний комбінат у Маріуполі, який зруйнували росіяни – ред.), Авдіївський коксохім тощо”, – розповів Микола Осиченко в ефірі свого Youtube-каналу. 

Водночас учасники  «СВО» розповідають про «гарне, квітуче місто», яке потребує лише «косметичного ремонту».

«Придет весна – просто поубирать, доделать немного, стекла поменять да и все», – тішуться окупанти. 

При цьому місцеві жителі, які залишилися у Кураховому, розказують і показують як вони живуть насправді. А саме – у підвалах, без води та в холоді – їжу готують на буржуйках, біля них же і зігріваються. Але водночас, на камеру, намагаються створити ілюзію того, що у них все добре. 

«У цьому підвалі ми живемо вже два роки. Вже прилаштувалися. Новий рік у нас був, ялинка, трошки святкували», – розповідає  мешканка однієї з курахівських багатоповерхівок.  

Тим часом Соловйов ніби як трофей привіз із Курахового табличку, яку вкрав з будівлі міської ради і, з притаманним йому пафосом, показав її під час свого телешоу, наче переконуючи глядачів, у тому, що воює на Донбасі пліч-о-пліч з учасниками  «СВО». 

Засновано на нереальних подіях

Паралельно із кіно «документальним» росіяни штампують художні стрічки, засновані «на реальних подіях»  про «СВО», а насправді – велику війну, і «звільнення» міст сходу України. Так, у середині січня 2025 року російські ЗМІ повідомили, що завершили зйомки восьмисерійного детективу в окупованому Маріуполі. Стрічку назвали «Центурія». У ній йдеться про «боротьбу з українським підпіллям» та ЦРУ, які «вербують людей для терактів». 

«Співробітниця російських спецслужб, яка перебуває на межі професійного вигорання, приїжджає до Маріуполя для боротьби з молодіжним екстремізмом і закохується в резидента ЦРУ, який готує в місті масштабный теракт», — йдеться в описі пропагандистів. 

Не оминув увагою цей «кіношедевр» і ватажок «ДНР» Денис Пушилін – особисто приїхав на знімальний майданчик у Маріуполі, поспілкувався із авторами серіалу та акторами. Серед сценаристів – учасник війни проти України, боєць батальйону «Сомалі» Рінат Єсеналієв. Режисером виступив Андрій Симонов, який раніше вже знімав «перший художній фільм» про відкрите вторгнення Росії в Україну «20/22». 

Маріуполь – майданчик для штампування фейків 

У Росії пропагандистська стрічка «20/22» вийшла у прокат 23 лютого 2024 року. У ній, за своїми сталими традиціями, росіяни вкотре спотворили реальність, намагаючись перетворити власні воєнні злочини на «визвольну місію».

Натомість українців вони зобразили «бандерівцями», з одного боку хитрими, а з іншого – нерозумними та жорстокими: актори, які грають бійців «Азову», б’ють підприємців, беруть у заручники дітей і взагалі вбивають всіх без причини — когось просто розстрілюють, а когось – забивають до смерті. У противагу азовцям росіяни намагаються героїзувати «сомалійців». Тоді як ось про їхні справжні  «подвиги» розповідали у Донецькій обласній прокуратурі.

«У лютому-березні 2022 року вони з використанням танків, артилерії, мінометів, зенітно-ракетних комплексів та стрілецької зброї захопили, зокрема, місцеву школу й будівлю Головного управління Нацполіції в Донецькій області. Також увірвалися до Маріупольського слідчого ізолятору. Обеззброїли працівників державної установи та викрали звідти озброєння — 48 автоматів, пістолетів та гвинтівок, ручний кулемет й понад 6700 набоїв різного калібру. Один із “сомалійців” здійснив наругу над державним символом. Він зривав українські прапори з флагштоків та кидав на асфальт, а надалі міняв на “бойове знамено” угруповання. Інший учасник батальйону на відео вихвалявся мародерством, а також заявив, що ходить містом в шоломі полеглого бійця “Азову”», – йшлося у повідомленні. 

На межі здорового глузду 

Ще один епос про «безстрашшя» сомалійців зібраний у пропагандистську картину «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца». Автором, режисером та оператором виступив уроженець Слов’янська Максим Фадєєв, який нині називає себе незалежним режисером-документалістом, що знімає війну на Донбасі з 2014 року.

За «великий внесок у розвиток патріотичного документального кінематографа» президент країни-агресорки РФ навіть вручив йому лист подяки. 

 «Свершилось! Наша тетралогия с сегодняшнего дня выходит на отечественных онлайн-платформах — заметим, это ПЕРВЫЙ документальный фильм про “СВО”. Великое начало и настоящее событие! Это фильм-погружение и фильм-памятник одновременно. Реалии войны честно, открыто и без прикрас. Независимое кино — исключительно на народные средства.

Уникальные кадры: зачистки, пленение противников, артдуэли, спасение сослуживцев и судьбы мирного населения пылающего города — всё это в захватывающем документальном экшене от первого лица», – написав Фадєєв у своєму Telegram-каналі в листопаді 2024 року.

Тобто,  «документальне», як його називають росіяни, кіно про блокаду Маріуполя навесні 2022 року, під час якої загинули десятки тисяч мирних людей, Фадєєв цинічно називає екшном? 

Серіал складається з чотирьох частин. Кожна триває трохи більше 2 годин. Остання вийшла у грудні 2024 року. Вона підтверджує злочини окупантів у Маріуполі – пропагандисти показали, як російські військові стріляли по автомобілю з цивільними, серед яких були діти.

Це було в Центральному районі Маріуполя на проспекті Металургів. Автомобіль рухався головною вулицею, коли російські військові відкрили вогонь. Після зупинки машини, російські військові подумали, що водій загинув. Проте чоловік з піднятими руками вийшов з автівки й почав кричати «Не стріляйте! В автомобілі діти».

Спотворена реальність Сігала

Кіно про «хороших руських» і  «нелюдів» азовців зняв і американський актор Стівен Сігал, якому Путін надав російське громадянство ще у 2016 році. Нині ж Сігал  обіймає посаду спеціального представника МЗС Росії з гуманітарних зв’язків РФ і США. 

Прем’єра стрічки відбулася 10 жовтня 2024 року. Вона також присвячена російсько-українській війні і має назву «В ім’я справедливості». Щоправда, якої?

Зйомки, зокрема, відбувалися на території колонії в селищі Оленівка. Там Сігал змусив бійців 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» роздягнутися, аби показати на камеру татуювання. Також знімальна група працювала біля руїн Маріупольського аеропорту та металургійного комбінату «Азовсталь».

«Це велике завдання – показати нам і всьому світу, що насправді відбувається там, показати всю правду», — заявляв Сігал, коли анонсував вихід стрічки.

Але насправді правда у тому, що у стрічці актор навмисно підмінює поняття, називаючи війну «українським конфліктом», а території бойових дій – «зоною СВО». Загалом війна в Україні представлена як «реакція на агресію Заходу».

Крім цього, українських полонених Сігал називає «нацистами» і «неонацистами», звинувачуючи у «злочинах проти людяності». Водночас російських військових зображує «визволителями», а Путіна — «миротворцем і захисником», який нібито розпочав війну з метою «захисту людства».

При цьому американський актор чомусь замовчує масові штурми росіян та величезні втрати окупаційної армії. 

«Фільм “В ім’я справедливості” — це грубий інструмент кремлівської пропаганди, спрямований на виправдання жорстоких воєнних злочинів та загарбницької політики Росії. Він знятий не лише для російської, а й для західної аудиторії, аби створити фальшивий образ Росії як “захисниці” традиційних цінностей», — підкреслили у Центрі протидії дезінформації.

«Зомбування» заходу  

З початку великої війни, російський кінематограф дійсно неодноразово намагався прорватися на європейські екрани.  

Так, у вересні 2024 року на 81-му Міжнародному Венеційському кінофестивалі показали «документальну» стрічку про військових армії Росії — «Росіяни на війні». Її створила російсько-канадська режисерка та колишня працівниця російського пропагандистського державного каналу Russia Today Анастасія Трофімова. 

Складається враження, що основна мета цього фільму — переконати глядачів, що насправді росіяни «звичайні хлопці», «не злодії» і не вбивці, які не хочуть йти воювати, їх примушують. Але при цьому – жодного кадру зі звірствами, які вони коять в Україні,  жодної згадки про вторгнення РФ у 2014 році, окупацію Криму та знищені українські міста. 

Сама ж Трофімова стверджує, що за сім місяців, які прожила з російськими військовими біля лінії фронту в Україні, не побачила ознак їхніх воєнних злочинів.

«Ціль цього фільму — не показати реалії та наслідки війни, а відбілити та гуманізувати російських військових за допомогою наративів — вони насправді не вбивці та ґвалтівники, а нещасні люди, яких примусили йти воювати та вбивати. Стрічка ж закінчується епізодом, в якому звучать слова — це просто люди, добрі люди», – зауважив у коментарі для Forbes бізнесмен та волонтер з Маріуполя Михайло Пуришев. 

Та попри чисельну критику, «Росіяни на війні» «просунулися» далі. Того ж місяця стрічка поїхала у Торонто. Там організатори то включали її до програми, то виключали і, зрештою, показали поза програмою кінофестивалю. 

То що відбувається? Навіщо росіяни намагаються створити непробивний купол пропаганди на своїх територіях, зомбують жителів окупованого сходу України і нав’язують свої наративи європейцям? Бо маніпуляція, за словами експертів, це чи не найпотужніший інструмент, здатний вплинути на свідомість людей і змусити їх подивитися на ситуацію під зручним для росіян кутом – «доброчесті», «жаги до справедливості» та «готовності до сталого миру», тим самим виправдовуючи будь-які свої навіть найжорстокіші дії. 

Тож головне, що можуть зробити глядачі – шукати альтернативні джерела інформації і критично ставитися до побаченого на екрані.

 Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

---