«Краще загинути на полі бою, ніж у ліжку». Історія азовця Андрія Беленця, який після поранення повернувся у військо

25-річний Андрій Беленець – боєць 12-ї бригади «Азов». У травні 2024-го, під час бойового виходу на Луганщині, його «зрисував» дрон, уламок від міни влучив захисникові в стегно. Після операції Андрій пройшов реабілітацію, відновлювався в одному з абілітаційних центрів Львова. Тоді ж започаткував там кулінарний блог для військових. А два місяці тому повернувся на службу. Свою історію захисник розповів «Точці Сходу».

Потрапляння на фронт та поранення в Серебрянському лісі

Андрій родом з Миколаївської області. Після початку повномасштабного вторгнення вісім місяців провів в окупації, в рідному селі Новокиївка. Потім – вдалося виїхати до Кривого Рогу. На фронт пішов добровольцем і у 2023 році вступив до лав бригади НГУ «Азов». 

У 2024-му підрозділ Андрія захищав Луганський напрямок. 21 травня під час штурму в Серебрянському лісництві захисник отримав поранення. В той день він працював у парі з побратимом.

«Я був піхотинцем, під час виконання бойового завдання, вони побачили нас в тепловізорі та скинули міну, перед цим я попросив побратима відійти на 30 метрів назад», – згадує військовий. 

Уламок від міни влучив йому у стегно, це спричинило перелом тазостегнової кістки. Евакуаційна група вивезла Андрія до Харкова. Там лікарі його прооперували та встановили апарат Ілізарова. 

«Я не міг ходити близько півтора місяця. Згодом, мені зробили ще одну операцію, під час якої встановили металеву пластину для фіксації кісток і пришвидшення їх зрощення. Далі на мене чекало п’ять місяців інтенсивної та наполегливої реабілітації у Львові», – розповідає захисник. 

Перша 50-метрівка

Спочатку – у лікарні, потім – в абілітаційному центрі Lviv Habilitation Center. Там Андрій вчився заново ходити.

«Я познайомився із тренеркою з бігу Орисею Дем’янюк. Вона активно підтримує ветеранський спорт і завдяки їй моя хода вирівнялася та стала впевненішою. Невдовзі я пробіг свої перші 50 метрів».

У цьому абілітаційному центрі ветеранам та сім’ям загиблих героїв допомагають покращити фізичне та психологічне здоров’я за допомогою занять спортом. Базовий курс зазвичай триває три тижні і є повністю безкоштовним. Щоб стати резидентом центру достатньо заповнити анкету на сайті.

Андрій каже, спілкування з однодумцями стало важливою частиною його життя.

«Я захоплююся Сергієм Тітаренко — керівником абілітаційного процесу та психологом. У 2014 році під час так званого АТО, після збиття його вертольота, він отримав тяжке поранення нижньої частини тіла. Сергій став для мене величезним прикладом того, що життя після поранення існує», – ділиться Андрій.

Разом з Сергієм у квітні 2025 року, вони взяли участь у національних адаптивних змаганнях серед ветеранів війни BESTRONG GAMES, на яких Андрій зайняв друге місце зі стрільби з пістолета.

«Спорт для ветеранів — це крута можливість підтримати свій фізичний і психологічний стан. Тут можна проявити себе як в індивідуальних, так і в командних видах спорту», – каже він.

Надалі команда абілітаційного центру планує також розвивати напрям адаптивного спорту. 

Кулінарний блог 

До повномасштабної війни Андрій займався розвитком ветеранського кулінарного бізнесу у Херсоні. А під час абілітації, познайомився з Наталею. Дівчина приносила у центр смаколики, приготовані власноруч. Якось за чашкою чаю, згадує військовий, у них виникла ідея створити спільний кулінарний відеоблог.   

«Думаємо, як круто коли цивільний та військовий роблять щось разом. Це корисно, бо у нас є потреба разом співіснувати та співпрацювати», – каже він. 

Так Андрій та Наталя почали готувати разом та діляться своїми авторськими рецептами. У майбутньому захисник мріє відкрити власний заклад, де зможуть працювати військовослужбовці та ветерани.

«Кухня буде більш індивідуальною для кожного, щоб люди відчували себе на своєму місці. Щоб була комунікація з тими, хто їх розуміє, — так їм буде набагато легше, ніж, наприклад, працювати охоронцем в супермаркеті».

Психологічна адаптація та повернення на службу

Андрій говорить, після фронту повернутися до звичайного цивільного життя дуже складно, але можливо. Для цього потрібно більше спілкуватися, ділитися досвідом, а в тяжкі моменти не соромитися просити про допомогу.

«Те що бачать військовослужбовці, що переживають, залишається назавжди. Хтось дійсно не справляється сам. І якщо бачиш, що “фляга свистить” і ти не витягуєш ситуацію, я раджу звернутися до психолога і головне – не соромся цього, бо визнати свою слабкість — це, навпаки, мужньо та сильно».

Два місяці тому Андрій повернувся до війська. Адже вважає, що досі може бути корисним підрозділу, побратимам та державі. 

«Я вважаю, що краще загинути на полі бою зі зброєю в руках, ніж зі зв’язаними очима та руками у власному ліжку. Я закликаю долучатися до лав ЗСУ та писати власну історію, а там, як складеться доля, на те життя і бентежне». 

Авторка — Анастасія Вавіліна 

Читайте також: «Загинули побратими, які були поруч». Історія десантника Дмитра Гутника, який втратив ногу під Лиманом і повернувся на службу

---