«Місто було шикарним», — блогер та волонтер Микола Осиченко про рідний Донецьк

Волонтер та блогер Микола Осиченко народився та 34 роки прожив у Донецьку, а з початку російської окупації — вимушено покинув свій дім. Разом з родиною він поїхав у Маріуполь «на два тижні на море», але залишився до 2022-го. Й звідти їм також ледь вдалося вибратися в середині березня того ж року. 

У Донецьку Микола Осиченко керував регіональним телеканалом «Донбас», а у Маріуполі був президентом «Маріупольського телебачення». Обидва телеканали припинили існування з початку повномасштабного вторгнення. 

Зараз він продовжує говорити про своє рідне місто та намагається протидіяти російській пропаганді, зокрема, висвітлюючи події у захопленому росіянами Донецьку.

У нашому новому проєкті «Моє місто – моє життя» ми поговорили про міфи, які нам навʼязують окупанти та про те, що кожен переселенець може зробити для того, аби не втратити звʼязок із рідним краєм.

Спогади про Донецьк – загалом та «більш інтимно»

Микола згадує Донецьк у самому розквіті. У 2012-му в місті відкрили нові аеропорт та залізничний вокзал. На вулицях було чисто і затишно.

«Це було шикарне місто. Я отримував пропозиції по 2014 рік з Києва, Москви та Астани переїхати туди й займатися медіа. Але я казав “Навіщо це мені?”. Бо я жив вдома, там в мене все, що мені потрібно було, було куди рости. Я будував плани», — згадує Микола.

У чоловіка був приватний будинок, кіт, собака та навіть їжачок, якого звали Педро – він приходив в їхній двір час від часу. Одного разу, вже у Києві, в одній із кав’ярень Микола не стримав сльози, бо номер замовлення на чеку збігся з номером його будинку у Донецьку.

Він жив в районі аеропорту, між двох шахт та неподалік двох заводів. 

У 2009 році до дня народження сина родина зробила ремонт у будинку, який розташований за три кілометри від Донецького аеропорту.

Бої за Донецький аеропорт тривали з травня 2014-го до 20 січня 2015 року. Окупанти намагалися вибити українців з території летовища. Під час оборони ДАП загинув 51 військовослужбовець Збройних Сил України. Захисників аеропорту стали називати «кіборгами».

Влітку 2014 року родина виїхала з Донецька «на пару тижнів на море» у Маріуполь. 

Микола розповідає, що його район постраждав найбільше, але будинок вцілів. Та попри це чоловік майже втратив надію у нього повернутися. 

«Я до 2017-го вірив, що ми повернемося. Тоді я жив, як зараз живуть багато маріупольців – відкладеним життям. Якщо хотів щось придбати або кудись поїхати, говорив собі “після повернення у Донецьк”. Через три роки мене “попустило”. Нам потрібно будувати життя наново», — розповів Микола.

Після того, як Микола втратив віру у повернення додому, він зрозумів: його дім – це його родина. Дружина та син, племінниця та її донька.

«Для мене дім – не будинок. Дім там, де твоє серце, а моє серце з ними», — ділиться переселенець.

Але для нього й досі важливо говорити про Донецьк та інші міста, які вбиває Росія. Бо Донбас – це його батьківщина.

Контакт з окупантами – у 2014 та 2022 роках

Виїхати із Донецька сім’я вирішила не одразу. Вирішальними стали слова п’ятирічного сина. Вони з батьком часто грали у м’яч біля двору й в один з днів в районі аеропорту розпочався бій.

«Я йому кажу піти в дім, а він відповів: «Тато, це ж десь там». Тобто для нього вибухи стали нормою. Це було неправильно й це змусило нас поїхати до Маріуполя ніби на два тижні», — розповідає Микола.

У липні 2014-го на виїзді з Донецька вже стояли блок-пости окупантів. Вони перевіряли документи та багаж в автівках. Аби пояснити сину, хто ці люди та що вони роблять, щоби він під час перевірки не сказав зайвого, Микола був вимушений сказати, що бойовики «захищають їх від бандитів».

Він згадує, як вони приходили на телеканал та вимагали поставити в ефір передвиборчі ролики з закликом йти на референдум. Микола їм відмовив. Трансляція йшла через Київ, а тому він пояснив, що навіть якби він погодився, то їх вимкнули б. 

Було й таке, що офіс телеканалу брали штурмом. Одного разу окупанти увірвалися в будівлю зі зброєю. Зібрали колектив в одному кабінеті та питали про бажання працювати на владу так званої «ДНР». 

«На мене був направлений старий та іржавий автомат весь час розмови. Ми намагалися дипломатично вийти з ситуації. Домовилися, що вони відпустили жінок з офісу. А згодом пообіцяли подумати й порадитися з родинами з приводу роботи телеканалу в “ДНР”. Після цього ми в офіс більше не поверталися», — згадує Микола.

Тоді команді довелося шукати інші приміщення для роботи. Бо на той час «Донбас» був єдиним українським телеканалом, який передавав колегам у столицю відеоматеріали про життя міста під час окупації.

Через деякий час окупанти відкрили на базі телеканалу «Донбас» у Донецьку свій пропагандистський телеканал «Оплот».

Коли Микола вже був у Маріуполі після 2014-го, загарбники визнали його «директором нацистского СМИ». Тому у 2022-му з заблокованого міста вибрався дивом:

«Саме в той день виїздило багато маріупольців. Окупанти не мали Інтернету та якихось баз, а тому не впізнали мене. Я був худий, брудний та, вибачте, не митий після блокади. Але вже біля Запоріжжя, коли в мене запрацював телефон, мені зателефонували з так званого «міністерства інформації ДНР». Вони шукали мене, але я знову вислизнув».

Навіщо Осиченко читає Telegram-канали окупантів

Зараз Микола Осиченко слідкує за подіями в окупованій Донецькій області через Інтернет. Для цього він створив два акаунти у Telegram і з одного підписався на деякі пропагандистські канали. Через це йому якось навіть довелося виправдовуватися перед правоохоронцями.

«На в’їзді в Київ мене зупинили патрульні, оглянули документи та попросили телефон. Там побачили підписки на всі ці канали, тому довелося пояснювати, для чого це мені. Бо я блогер, я маю знати, що там відбувається та доносити інформацію іншим», — сказав Осиченко.

Водночас Микола спілкується з українцями, які залишились в окупації. Деякі просять не розмовляти про політику, але є й ті, хто розуміють, що росіяни незаконно захопили Донецьк. Вони вірять, що Україні вдасться звільнити місто від загарбників і чекають на це.

«Важливо з цими людьми спілкуватися, для них це багато означає, що ми їх пам’ятаємо, що не вважаємо їх «ждунами». Це наші люди, вони заручники», — наголошує Микола.

Водночас чоловік вважає, є декілька причин чому українці залишаються в окупації. Зокрема, це вік – літнім людям важко знайти житло в Україні. Також це заяви політиків та представників влади. На думку Миколи, деякі можновладці марно обіцяють швидке закінчення війни та звільнення Донбасу, тому українці не хочуть покидати домівки. 

Микола Осиченко впевнений, донеччани хочуть чути правду про події 2014-го.

«Я впевнений, що Донецьк у 2014-му році “здали”. Я бачив, що за нього ніхто не бився, якщо не брати до уваги аеропорт. Зараз говорити про це не на часі, але коли це станеться, ми маємо говорити правду та притягнути до відповідальності всіх винних», — наголошує блогер.

Чоловік впевнений, що Донецьк став головним військовим та медійним плацдармом для окупантів. Вісім років росіяни показували, що місто нібито бомбить українська армія і це стало виправданням для наступу у 2022-му.

Але найголовніше – це підтримка держави. За словами Осиченка, переселенцям не вистачає ані матеріальної допомоги, ані робочих місць, ані житла.

«Якщо ми завтра скажемо людям виїжджати з окупації, але при цьому пообіцяємо їм компенсацію за житло та роботу, я впевнений, що дуже багато людей виїде з захоплених міст», — зауважує Микола Осиченко.

Нині – волонтерство та блогерство

У Донецьку Микола Осиченко керував регіональним телеканалом «Донбас», а у Маріуполі був президентом «Маріупольського телебачення». Обидва телеканали припинили існування з початку повномасштабного вторгнення. 

Після виїзду з Маріуполя 15 березня 2022 року Микола Осиченко став блогером та волонтером. Нині він має свій YouTube-канал, де публікує інтерв’ю з експертами про війну та життя переселенців, робить стріми про життя в окупованих регіонах та бойові дії, на які також анонімно «заходять» українці з окупованих територій, щоб розповісти правду про дії загарбників.

А ще Микола їздить в прифронтові міста Донеччини – привозить гуманітарну допомогу та допомагає з евакуацією.

Став волонтером навесні 2022-го, коли допомагав маріупольцям, які виїжджали з міста у Запоріжжя. А вже влітку вперше поїхав в Донецьку область. 

«З благодійним фондом їздив, а також з евакуаційними групами. Самостійно відкривав збори на теплі речі для людей. Зокрема, допомагав та допомагаю дітям», — ділиться Микола.

Усю інформацію про волонтерство та допомогу переселенцям він публікує у соціальних мережах. 

Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна».

---