Молодь обирає Україну: як переселенці дорослішають після виїзду з окупації

Вони мають по декілька робіт, але водночас встигають приділяти час волонтерству. Окрім навчання в університетах, записуються на додаткові курси та тренінги. З посмішкою розповідають про те, що постійно не вистачає грошей, але при цьому – мають мету розвивати Україну.

Молоді переселенці розповіли «Точці Сходу», чого прагнуть та як єднаються. 

За ними – майбутнє країни. І вони гарантують, що воно в надійних руках.

«Додому вже не повернуся»

24-річний Богдан Павлів родом з селища Бойківське (раніше – Тельманове), що у Донецькій області. Воно окуповане з 2014 року. У 2017-му хлопець переїхав у Маріуполь, на навчання. Там пережив блокаду та вибрався в середині березня 2022 року.

Починати все наново вирішив у Дніпрі. Навчається в університеті, має дві роботи. Зокрема, нещодавно працевлаштувався помічником координатора молодіжних рад громадської організації «Заходи».

«Чому поєдную навчання та роботу? Потрібні гроші, бо я переселенець. Потрібно орендувати житло, сплачувати за навчання. Ми тримаємося разом з дружиною та другом, з якими разом вибралися з Маріуполя. Так вдається вижити».

Окрім цього, Богдан також встигає займатися волонтерством. Допомагає переселенцям у благодійній організації, видає гуманітарну допомогу, а також зустрічає евакуйованих з Донеччини. Бо розуміє цих людей – його дім залишився в окупації.

«Дім в мене тільки один і, скоріше за все, я туди не повернуся. Я вже майже три роки в Дніпрі, винаймаю житло, але ніколи не скажу, що це мій дім. Вийшло так, що дім – це люди, мої друзі та кохана».

У громадській організації «Заходи» працює з молоддю. Зазначає, зараз молоді українці потребують допомоги з працевлаштуванням, відкриті до навчання та обирають Україну.

«Я в організації саме займаюся опитуваннями, збираю думки молоді. Можу сказати, що це активні люди, які зацікавлені в майбутньому України. І я також».

«Потрібна соціалізація та психологічна підтримка»

Попри активність та жагу до навчання, молоді переселенці потребують підтримки, стверджує Лоліта Глотова. Вона, як кажуть, двічі переселенка: у 2014 році переїхала з Алчевська у Лисичанськ. А у квітні 2022 року була вимушена виїжджати на Дніпропетровщину.

До повномасштабної війни вона мала дві роботи та була волонтеркою-модераторкою молодіжного медіахабу. У 2022 році допомагала людям, які переховувалися у підвалі палацу культури у Лисичанську.

«Ми розміщали людей у сховищі. У нас була гаряча вода, пригощали чаєм та кавою, була їжа. Підтримували людей та розвантажували дітей, відволікали їх іграми», – згадує дівчина.

А потім Лоліта опинилася у Дніпрі. Там також спочатку допомагала видавати гуманітарні набори переселенцям, потім відповідала за реєстрацією на отримання грошової допомоги. І згодом – також потрапила в «Заходи».

Зараз працює там координаторкою напрямку відкриття молодіжних центрів. Каже, попри те, що у приміщеннях майбутніх молодіжних центрів тільки триває ремонт, команди вже сформовані. Вона працює з двома групами активної молоді – у Кривому Розі та Дніпрі. Частина з них – переселенці, які інтегруються у нові громади. Завдяки спільним заходам, це вдається легше.

«Молоді потрібна соціалізація, а також психологічна допомога. Вони хочуть розвиватися, а ми показуємося, що це можливо навіть під час війни. Організовуємо тренінги, пропонуємо брати участь у грантових проєктах. Вони самі працюють над тим, що їм цікаво, а це від психологічної тематики до екологічної». 

Від цього легше і самій Лоліті. Допомагати таким, як вона, знаходити спільну мову з молодими переселенцями та частиною команди, які є рушіями змін – те, що потрібно після пережитого.

«Важливі проєкти, які допомагають реалізуватись»

Юрій Давиденко – засновник громадської організації «Заходи». Також двічі переселенець. У рідній Макіївці він не був з 2012 року, поїхав навчатися в Маріуполь. А потім, у 2014-му, росіяни окупували його рідне місто. Він же — став активістом. У приморському місті об’єднував студентів в університеті, організовував різні заходи. Згодом вийшов на міський рівень. Так заснував «Заходи».

Згадує, як у 2018 році з розмахом святкували День молоді у Маріуполі. Тоді в програмі був рок-концерт, дискусійна платформа для студентів, майстер-класи, футкорти. Все, чого хотіла молодь, вона сама й організувала.

«Ми проходили спеціальне навчання перед тим, як взятися розвивати молодіжну організацію. Потім почали проводити заходи, об’єднувати молодих людей у Маріуполі. Це були як вечірки, так і масштабні фестивалі та форуми у місті».

У 2022-му після декількох тижнів у блокаді, Юрію з дружиною також вдалося евакуюватися з міста. Тоді виїхали у Мукачево, бо хотіли бути якомога далі від бойових дій. Чоловік одразу став працювати на волонтерському складі та організовував гуманітарну допомогу переселенцям у громаді.

Коли оговтався, відновив роботу громадської організації «Заходи». Спочатку там же у Мукачево, також мали офіс у Хмельницькому. Зараз головне приміщення — у Дніпрі.

З молоддю постійно на зв’язку. Допомагає переселенцям працевлаштуватися, бо це – чи не найголовніше після евакуації.

«Важливо підтримувати молодь, залучати їх у нові проєкти. Важливі проєкти, які допомагають реалізуватись, тобто з грантовою підтримкою, з менторством. А зараз з цим стало важко, в тих організаціях, які раніше фінансували проєкти, немає коштів».

Але попри це, команда не зупиняється та шукає можливості. Зараз, спільно з Донецькою обласною адміністрацією «Молодь 2030», розробляють молодіжну програму.

І всі, як один говорять, що залишаться в Україні та сприятимуть її розвитку як під час війни, так і після перемоги.

---