Музичний геній та двоєженець: історія композитора та піаніста з Донеччини Сергія Прокоф’єва

Він народився на Донеччині і згодом став відомим на увесь світ. Свою першу оперу композитор та піаніст Сергій Прокофʼєв написав у дев’ять років, у тринадцять, маючи за плечима власні опери, симфонію, сонати та п’єси, вступив у музичну консерваторію, а у сімнадцять дав свій перший професійний концерт.

Критики називали його «революціонером у музиці», деякі вважали його творчість «занадто сміливою». Але факт залишається фактом – Прокоф’єв став одним із найвпливовіших композиторів ХХ століття.

Як йому це вдалося, у чому секрет його таланту та як сталося, що в нього було одразу дві дружини – читайте у рубриці «КультСходу».

Любов до музики прищепила мати

Майбутній музичний геній Прокоф’єв народився у невеличкому селі Сонцівка, що неподалік сучасного Покровська, 23 квітня 1891 року.

Його батько був управителем маєтку, а мати – піаністкою. Саме від неї хлопчик вперше почув музику. І вже з п’яти років почав писати власні мелодії, а у дев’ять — створив свою першу оперу із красномовною назвою «Велетень».

Батьки всіляко підтримували синове захоплення і запросили до нього у викладачі видатного музиканта і педагога Рейнгольда Глієра.

У 13 років Прокоф’єв став студентом музичної консерваторії. Вже тоді в юного композитора було чотири опери, симфонія, дві сонати і кілька фортепіанних п’єс.

Студентські товариші називали його «мотором» — за звичку йти напролом, нікому не поступаючись дорогою. А ще його вважали «найзухвалішим студентом» та «генієм модерну».

Так свій перший професійний концерт Прокоф’єв дав, коли йому було лише сімнадцять років. А у двадцять два, ще під час навчання в консерваторії, він вирушив у турне Європою.

У 1909-му закінчив консерваторію як композитор, у 1914-му – як піаніст, у 1917-му – як органіст.

Вимушена еміграція та тріумфальне повернення

Але після жовтневих подій, які відбулися в тому ж році, і приходу до влади більшовиків, Прокоф’єв емігрує – через Японію перебрався до США, пізніше жив у Німеччині та Франції, гастролював Англією, Італією, Іспанією та іншими країнами Європи.

Водночас з закордонними гастролями, Прокоф’єв тричі приїздив с концертами на Батьківщину і зрештою вирішив повернутися туди назавжди. І це одночасно стало для нього і тріумфом, і трагедією.

Спершу радянська система не тільки підтримувала Прокоф’єва, але й пропагувала його творчість – на його концерти ходив Сталін, йому присуджували престижні нагороди.

Але у 1948-му все різко змінюється –  разом з цілим рядом інших радянських композиторів, Прокоф’єва звинуватили у так званому «формалізмі в мистецтві», після чого він стає об’єктом політичних гонінь.

Через таку напругу Прокоф’єв, який й до цього мав проблеми з тиском, почав частіше хворіти і майже не виходив з квартири. Але водночас, до самої смерті, продовжував писати музику.

Звідки взялися дві дружини?

Помер Прокофʼєв 5 березня 1953 року, на 40 хвилин пізніше Сталіна і з тієї ж причини – крововилив у мозок. І його смерть стала приводом для суперечок двох його дружин, яки воювали за вдовство.

С першою, юною каталонською співачкою Ліною Кодіною, Прокоф’єв познайомився у нью-йоркському Карнегі-холлі. Тоді 27-річний піаніст давав концерт.

Згодом він написав Ліні цикл пісень, з якими вони подорожували вже вдвох.

Закохані одружилися у 1923 році, через кілька місяців у них народився перший син, Святослав, а через чотири роки ще один, Олег.

Поринувши в чоловіка та дітей, Ліна забула про власну кар’єру. Оточуючі називали її ідеальною дружиною. Окрім побутових справ, вона була ще й секретарем Прокоф’єва, керувала перемовинами щодо всіх його концертів.

А коли у 1936-му композитор вирішив повернутися в СРСР, вона його підтримала і поїхала слідом.

І все б нічого, але незабаром Прокоф’єв закохується в іншу – молодшу за нього на 24 роки Міру Мендельсон, студентку Літінституту, яка допомагала йому з перекладом Шерідана для лібрето опери «Заручини в монастирі».

Про їхній роман знали чи не всі, і у 1941-му, через п’ять років після повернення до Союзу, Прокоф’єв йде з сім’ї і хоче одружитися вдруге.

Але Ліна не давала розлучення, тож Прокоф’єв вирішив піти обхідним шляхом – скористався Указом «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями» і в судовому порядку довів незаконність власних сімейних зв’язків.

Через місяць після цього Ліну заарештували, звинувативши у шпіонажі і присудивши їй 20 років суворого режиму з конфіскацією майна.

Але її звільнили достроково, через три роки після смерті Прокоф’єва. З цього моменту між двома жінками композитора почалися запеклі бої. Кожна з них хотіла довести, що саме вона є законною спадкоємицею Прокоф’єва.

Ліна оскаржила колишнє рішення суду про незаконність її браку. Водночас Міра також довела законність свого шлюбу. Тож спадок жінки поділили вдвох. Цю колізію потім називатимуть «Казусом Прокоф’єва».

Багато хто й досі вважає його неоднозначною фігурою в творчих та політичних колах. Але ніхто не заперечує його геніальності.

У Донецьку на честь Прокоф’єва назвали аеропорт, в якому у 2014-му точилися запеклі бої, а в його рідному селі Сонцівка відкрили музей, присвячений його творчості. Нещодавно стало відомо, що його розграбували окупанти.

Тим не менш, музику композитора вкрасти неможливо. Після себе Сергій Прокоф’єв залишив 130 музичних творів, серед яких 8 опер, 8 балетів, 7 симфоній, 9 концертів для оркестру, які увійшли до скарбниці світової музики.

Читайте також: Загадковий поет зі Слов’янська: що відомо про Михайла Петренка

---