«Ми готуємося повернутися в Авдіївку», — переселенка Тетяна Переверзєва

Тетяна Переверзєва — волонтерка, завідувачка народного музею історії міста Авдіївка. Нині мешкає у Києві та допомагає громаді єднатися в умовах евакуації. Проводить різноманітні зустрічі й вчиться, аби в майбутньому бути корисною під час відбудови міста. 

Про те, якою Авдіївка була до повномасштабного вторгнення та чому попри розвиток міста авдіївці розуміли, що війни не уникнути — переселенка розповіла в проєкті «Моє місто — моє життя».

«Не пам’ятаю Авдіївку до 2014 року» 

Тетяна згадує, що Авдіївка до російського вторгнення була ніби спальним районом Донецька. Бо більшість містян їздили працювати та розважатися або відпочивати саме у Донецьк. Кінотеатри, театри, великі магазини й навіть аптеки — авдіївці обирали донецькі.

«Можливо, це якось парадоксально звучить, але таких гострих почуттів і гострих спогадів про місто до 2014 року в мене немає. У мене всі яскраві спогади про місто саме після 2014-го».

Після окупації Донецька Авдіївка стала ізольованим містом, а тому громадські активісти стали там більш помітні. 

Тетяна працювала вчителем, а згодом очолила народний музей міста, який на той час вже був пошкоджений обстрілами. Його відновили, наповнили експонатами. 

В місті проводили різноманітні виставки, тренінги, патріотичні ігри, як для дітей, так і для дорослих. А у квітні 2018 року провели перший фестиваль мистецтв «Авдіївка ФМ», який об’єднував музикантів, художників, майстрів народного мистецтва, волонтерів та активістів. 

Останній фестиваль в Авдіївці провели у жовтні 2021 року. 

Постійними гостями та партнерами були Сергій Жадан та гурт «Жадан і Собаки», а також співачка та волонтерка Анжеліка Рудницька.  За словами Тетяни, «Авдіївка ФМ» була важливою культурною подією, яка об’єднувала містян. 

Авдіївка — історично українське місто 

Такі заходи підтримували український дух Авдіївки й виявилося, що цей дух дуже потужний, розповідає Тетяна. 

«Я ніколи не мала сумніву, що Авдіївка — українське місто.Завжди за всіма переписами серед населення міста переважали саме українці, а стереотипи, що Донеччина нібито російський регіон, штучно нав’язували росіяни».

А все тому, що в кінці 50-х років в Авдіївці будували завод. Й багато росіян приїжджали в місто на заробітки, а потім залишалися там і просували свої проросійські погляди. Бо навіть офіційні заходи на заводі були російською мовою й це  — було природно для робітників. Але корінні авдіївці дотепер розмовляли українською.

«Щодо мови я завжди наводжу такий приклад: за часів німецької окупації німці друкували газети в нашому районі українською мовою. А також у нас діяла одна з найпотужніших організацій товариства “Просвіта”».

Окрім цього, в Авдіївці був осередок ОУН і це все не могло виникнути на ґрунті, де не було б українців, впевнена пані Тетяна. 

Останні місяці перед повномасштабним вторгненням в Авдіївці побільшало українських та іноземних журналістів. Це дратувало містян. Авдіївці жили з відчуттям, що велика війна ось-ось почнеться, згадує жінка. 

 «Десь на питання журналістів про війну, можливо, ми були іронічні, а десь різкі, але особисто в мене не було сумніву, що всі ці перемир’я з 2014-го тимчасові».

Водночас авдіївці намагалися жити й насолоджуватись життям. У місті оновлювалися школи та лікарні, активісти прикрашали вулиці муралами, творчі колективи готували нові проєкти. Й ця діяльність не давала поширюватися тривозі — що велика війна почнеться. Бо місто було прифронтовим й завжди існувала загроза, що «прилетить». 

Авдіївці усвідомлювали, що в країні війна йде з 2014 року. Тетяна не любила їздити в міста, в яких вважали, що війни не було, де не було контексту жити попри страх.  

«В інших містах вважали, що війна десь там, на сході, яку вони ж, дончани, й покликали. Люди не праві й треба знати історію цієї війни, вона вступила в гібридну фазу фактично в кінці 90-х років. Ви спочатку дослідіть, як Росія вдерлася в Україну, а потім спробуйте скажіть, що це Донеччина покликала війну».

24 лютого 2022 року Тетяна їхала на день народження онука в Київ і на 2 березня мала зворотний квиток. Але ним не скористалася.

Через деякий час стала волонтеркою  —  громадська організація «Сила ідей», членкинею якої вона була, займалася гуманітарними проєктами й надавала допомогу переселенцям з Авдіївки. 

А згодом повернулася до своєї основної діяльності, нині займається культурними проєктами. Зокрема, розповідає українцям про Авдіївську кашу — елемент нематеріальної культурної спадщини України. 

«Сила ідей» з Авдіївською міською військовою адміністрацією започаткували мандрівний нетворкінг «Каша, що мандрує Україною», де вони розповідають учасникам про історію та рецепт страви.  

В окупованій Авдіївці не залишилось жодного знайомого 

Аби дізнатися про те, що відбувається в окупованому місті, Тетяна іноді читає окупаційні новини. Але розуміє, що загарбники брешуть про відновлення та так зване «покращення життя». 

Перший серйозний авіабомбовий удар по Авдіївці стався наприкінці грудня 2022 року. Після цього авіаудари стали регулярними, що призвело до руйнувань інфраструктури міста. Жодна будівля не вціліла після обстрілів росіян. 

Окупанти захопили місто в середині лютого 2024 року. 

«І зараз вони розказують, що життя повертається, але воно там не повертається. Зруйновано фактично весь житловий фонд, комунікації. Вони набрехали тим людям, які там залишились. А вони й не будуть це визнавати». 

В якому стані її приватний будинок — жінка не знає. Єдине відомо, що на її вулиці по домівках розселяли військових окупантів. Ймовірно, загарбники живуть або жили в рідному домі Тетяни. 

 «Насправді, для мене дуже знаково, що ті люди, з якими я спілкувалася й працювала, виїхали й там в мене нікого не залишилося. Вони всі продовжують свою діяльність на території вільної України або за її межами, тільки не в окупації».

Як готуються до деокупації? 

Тетяна вірить в повернення в українську Авдіївку. Й ретельно до цього готується: проходить спеціальні тренінги, присвячені відновленню міст та єднанню громад. Такі заходи відвідують багато авдіївців, які хочу відбудувати місто так, щоб воно було кращим, ніж до окупації, навіть попри те, що перспектива не визначена. 

«Коли ми повернемося в Авдіївку, нас повернеться потужна команда. І кожен буде знати, що робити. Це не тільки моя мрія, я точно знаю, що так буде».

Тетяна впевнена, що Авдіївка має потенціал й хоче, аби люди говорили про місто без співчуття, а як про таке, яке обов’язково відновиться. 

Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна».

---