«Наче декорації»: родини загиблих в Оленівці не вірять міжнародним організаціям

У ніч на 29 липня 2022 року російські окупанти здійснили масову страту українських військовополонених у виправній колонії в Оленівці. Загинуло близько 50 захисників, бійців полку «Азов», ще близько 130 військовополонених були поранені. 

Родини загиблих і тих, хто досі перебуває у полоні, не змирилися з байдужістю світу і створили організацію «Спільнота Оленівки», щоб боротися за пам’ять про своїх близьких.

Як з’явилася спільнота 

Олександра Мазур — голова громадської організації «Спільнота Оленівки». Усі в «Спільноті» є рідними військовополонених. Її близька людина загинула в бараці в Оленівці. Спочатку він був у списку поранених, але згодом ДНК-експертиза підтвердила смерть, і у 2023 році відбулося поховання. 

Вона розповідає, що поштовх до об’єднання дала міжнародна бездіяльність.

«Як спільнота, ми діємо з січня 2023 року. Відтоді, коли ООН розпустило місію, яка планувала поїхати на місце масової страти до Оленівки — на тимчасово окуповану Росією територію. І тоді ми, родини тих, хто загинув, і тих, хто пережив страту у тому бараці і залишався у полоні, об’єдналися в одну спільноту».

Місія організації надважлива — зробити все, аби масова страта українських захисників не була забута ні в Україні, ні на міжнародному рівні.

Три основні напрямки роботи

Діяльність «Спільноти Оленівки» охоплює кілька ключових напрямків. Перший — меморіалізація загиблих.

«У всіх популярних соцмережах ми маємо профілі. І на кожен день народження публікуємо українською та англійською історію біографію військовослужбовця, який загинув у тому бараці», — розповідає Олександра.

Також команда організовує та бере участь у виставках за кордоном. 

Другий напрямок — підтримка тих, хто вижив у бараці, але досі перебуває в полоні.

«І, на жаль, тих, хто досі у полоні, ще багато. Їхні родини долучаються до акцій, будь-яких заходів, аби нагадати про військовополонених. Також вони розповідають історії своїх близьких для медіа, комунікують з владою. Наприклад, Марія Алексєєвич часто з’являлася у медіа та на різних заходах, коли її чоловік був у полоні. Зараз вона вже дружина звільненого з полону захисника, але досі займається у нас різними напрямками».

Третій напрямок найширший — боротьба за правду про російські воєнні злочини.

«Ми, розказуючи свою історію, обов’язково згадуємо про те, що це не, на жаль, не виняткова ситуація. Росіяни увесь час катують і дуже часто страчують полонених».

Боротьба за День пам’яті 

Найболючішим питанням для організації була відсутність офіційного Дня пам’яті жертв російського полону. Петицію створення пам’ятного дня зареєструвала у липні 2023 року Марія Алексєєвич, дружина військовополоненого, яка на той час активно боролася за звільнення чоловіка.

«У вересні ця петиція про День пам’яті набрала необхідні 25 000 голосів. Але ще з осені вона була в статусі “на розгляді”».

Паралельно з петицією спільнота зверталася до народних депутатів. Відгукнувся лише один — Анатолій Остапенко, який разом зі своєю командою зареєстрував проєкт постанови № 10188 восени 2023 року. Проте і цей проєкт постанови не був розглянутий. У грудні 2023 року прийшла перша офіційна відповідь — негативна. Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, посилаючись на позицію Інституту національної пам’яті, надав висновок, що День пам’яті «перевантажить календар».

«Це дуже дивно, бо повинен бути такий день. Він важливий для всіх нас. Нам важливо казати на всіх рівнях про те, що росіяни страчують у полоні і цивільних, і військових. В їхніх тюрмах вмирають люди і через катування, і через погані побутові умови, і через вбивства».

Спільнота зустрічалася з найвищими посадовцями держави — Андрієм Єрмаком, Кирилом Будановим, Дмитром Лубінцем, Дмитром Усовим, Іриною Верещук, представниками СБУ та «Азову». Усі висловлювали підтримку ідеї, але реальних кроків не було.

«Андрій Єрмак на зустрічі казав, що підтримує ідею, що такий день має бути. Але ніякого результату не було».

Лише через майже два роки, 22 липня 2025 року, Верховна Рада України ухвалила Постанову №10188 «Про вшанування пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні».

«Цього року, на треті роковини з дня масової страти в Оленівці, ми зможемо на державному рівні вшанувати памʼять всіх вбитих військовополонених».

Розчарування у міжнародних організаціях

Особливо болісним стало усвідомлення неефективності міжнародних організацій, які мали б захищати права військовополонених.

Олександра розповідає, у 2023 році делегація «Спільноти Оленівки» їздила до Швейцарії, була в штаб-квартирі Міжнародного Комітету Червоного Хреста та виступала в ООН.

«Насправді, все це наче декорації якісь. Тому що от, наприклад, в МКЧХ, ми розказували свої історії. І там нам казали, що співчувають. Але коли ми питали їх, що вони можуть зробити, якось допомогти, нам відповідали, що у них немає механізмів».

Проблема у тому, що ці організації повністю залежать від волі Росії.

«Якщо вони дають якийсь запит, наприклад, перевірити стан полонених, Росія відмовляє. Максимум, що вони можуть — ще раз надіслати запит. У них немає механізму щось інше зробити».

Виступ в ООН теж не дав результатів. 

«Тоді була повна зала — багато слухачів з різних країн. Але після нашого виступу до нас підходили, співчували. І знову то була декорація. Тому що це не конвертувалося у якусь комунікацію, не залучалися представників нашої спільноти до проєктів. Це були просто слова».

Свідчення про підготовлену масову страту

Організація також збирає та документує свідчення про масову страту військовополонених в Оленівці. Разом з Медійною ініціативою за права людини, Українською Гельсінською спілкою, Регіональним центром прав людини OSINT for Ukraine та Яхад-Ін Унум у грудні минулого року вони подали матеріали до Міжнародного кримінального суду.

За словами Олександри, усе вказує на те, що масова страта готувалася заздалегідь.

«Людей збирали з різних бараків за якимись списками. І, до речі, невідомий принцип за яким ці списки складалися. Немає відповіді, чому саме ці люди потрапили до барака. Їх об’єднує тільки те, що вони з «Азову» і те, що вони брали участь в обороні Маріуполя».

Барак, де сталася трагедія, також був підготовлений спеціально. 

«Цей барак був розташований далі від інших. Він взагалі не був житловим та навколо нього було більше охорони».

Заборона надавати медичну допомогу

Особливо жорстокою деталлю стала заборона російської адміністрації надавати медичну допомогу пораненим після вибухів.

«Найімовірніше, що вибухи сталися всередині бараку. Деякі військовополонені загинули одразу. Багато хто отримав важкі травми. Але серед них були й ті, хто міг допомогти та надати першу допомогу. Але адміністрація колонії, працівники, вони забороняли це робити. Не тільки не надавали якісь медикаменти, а й перешкоджали».

Лише вранці після теракту росіяни транспортували до лікарень тих, хто вижив. Це вони показували у своїх пропагандистських сюжетах. 

«Військовополонених перевозили в неналежних умовах. Проте їм хоча б надали допомогу. Але через перешкоджання російської сторони надати першу медичну допомогу, час все-таки був втрачений».

Зафіксовано імена п’яти людей, які померли саме через відмову у медичній допомозі. Це Микола Карась, Станіслав Артьоменко, Ярослав Отрок, Віталій Литвин та Владислав Солонський. 

Що тримає у боротьбі

На запитання про мотивацію продовжувати цю важку справу Олександра каже, що вірить, що їхня діяльність комусь допомагає.

«І не тільки родинам загиблих військовополонених, тим, хто був у бараці в Оленівці. Ми постійно висвітлюємо цю тему. І в Україні дуже стараємося пробиватися в інформаційне поле, і за кордоном. Ми хочемо, аби іноземці знали, хто проти нас воює. А це просто армія воєнних злочинців».

Олександра вірить, що їхня робота — це внесок у захист України. 

«Бо це — привернення уваги,  міжнародний тиск на Росію. Ми постійно говоримо про те, що росіяни знущаються з полонених, вбивають їх. І я вірю, що це якось зможе захистити людей, які в російському полоні».

Поради для тих, хто хоче допомогти

Олександра каже, їхня спільнота завжди відкрита й радо підтримає тих, хто хоче долучитися до їхньої команди. 

«У нас немає емоційного обговорення, наприклад, в чаті спільноти. Ми обговорюємо в основному чітко якісь справи, проговорюємо роботу, розподіляємо обов’язки. У нас завжди дуже чітке обговорення. Ну і звісно тут ми знаходимо підтримку. Якщо ви не є членом родини загиблого чи полоненого і ви боїтеся долучатися до спільноти, як волонтер, через емоції, то не переживайте. Ми разом працюємо на спільну ціль і саморегулюємось».

Плани на річницю та пам’ятні піни

До третіх роковин трагедії організація готує заходи як в Україні, так і за кордоном. Діаспорі вже розіслано матеріали для акцій у різних країнах.

«Ми вже зробили розсилку, буде за кордоном багато заходів. Саме ми плануємо захід у Києві, але також поки що ще не опублікували анонс з місцем, годиною. Ми не плануємо щось масштабне. В нас основне бажання — зустрітися і щоб кожен міг висловитися».

Нещодавно організація запустила продаж пам’ятних пінів — металевих значків для рюкзаків. Всі кошти з продажу підуть на подальший розвиток діяльності спільноти. 

«Цей пін – символ памʼяті про трагедію. Це нагадування світові про злочин, за який досі ніхто не покараний. Це крик проти мовчання. Нам дуже приємно бачити на вулиці випадкових перехожих, які мають нагадування про наших рідних».

Звернутися до «Спільноти Оленівки», замовити пін можна через соціальні мережі або електронну пошту: [email protected].

Організація завжди відкрита для волонтерів, ідей та підтримки у справі збереження пам’яті про Героїв України. 

Авторка: Катерина Калюжна

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

Допоможіть нам бути кориснішими — пройдіть опитування.

---