«Немає шматочка тіла – це дрібниці. Життя триває»: історія Артема Скрипника

Артем Скрипник — ветеран, який отримав важке поранення під Бахмутом та втратив ногу. Попри це, сьогодні він працює начальником рятувально-водолазної станції у Києві, активно займається адаптивним спортом, організовує фестивалі для побратимів і допомагає ветеранам повертатися до життя.

Киянин, який спочатку війни обороняв Донбас

Артем розповідає, що на війну пішов ще у 2014 році. Служив у 74-му окремому розвідбатальйоні, а після демобілізації повернувся до роботи. З новою силою долучився до захисту країни у 2022 році.

«І з початком повномасштабного вторгнення ми з моїм товаришем пішли захищати своє місто, в якому ми народилися. Це Київ. Потім Харківська область, потім Донеччина, де я був поранений важко під Бахмутом. А товариш за два місяці загинув».

У 2023 році Артем разом із побратимами тримав позиції на трасі, коли російські війська намагалися оточити Бахмут. Там, під час одного з обстрілів, його життя назавжди змінилося.

«Одного дня до мене в окоп прилетіла міна. Мій побратим загинув. А я отямився вже в шпиталі. Спочатку ногу ампутували до коліна, потім через два тижні реампутація вже була більш висока».

Нова реальність без кінцівки

Після поранення та ампутації Артем зрозумів: треба вчитися жити по-новому.

«Це сприйняття нової реальності. І ти розумієш, що треба далі жити, рухатись вперед. Немає шматочка тіла – це дрібниці».

Велику роль у його реабілітації відіграв спорт.

«Спорт спонукає до руху. Я все життя займався спортом. Тепер пробую нові види — баскетбол на візках, регбі, стрільбу з лука. Це дає змогу розвиватися і тілу, і розуму».

«Я – водяний»

Після війни Артем повернувся до роботи у комунальному підприємстві «Плесо», де працював ще до 2014-го. Сьогодні він – начальник рятувально-водолазної станції на Гідропарку.

«Я зараз теж ходжу під воду, пройшов медкомісію, маю допуск на 20 метрів. Під водою ампутація не заважає – там я почуваюся комфортно».

Його життя і справді пов’язане з водою.

«Майже все життя на воді чи під водою. Ну так я ж, як не крути, водяний», — сміється ветеран.

Артем не лише працює і займається спортом, а й активно об’єднує ветеранів. На Гідропарку він започаткував фестивалі з риболовлі, додаючи туди стрільбу з лука та інші активності.

«Вирішили робити раз на місяць фестиваль рибної ловлі. Це для товаришів, друзів, знайомих. Додаємо й інші види спорту. Це і відпочинок, і реабілітація».

Він вважає, що найважчими є перші три роки після повернення з війни, і тому ветеранам потрібно мати простір для спілкування.

«Я вирішив проводити ці фестивалі, щоб ветерани могли поспілкуватися у комфортному середовищі. Бо деякі повертаються з війни й замикаються. А наша задача — витягнути їх, зробити комфортні умови, щоб вони могли продовжувати активне життя».

«Ветеранам потрібна гідна підтримка»

Артем наголошує: українське суспільство та держава мають забезпечити пораненим захисникам гідні умови життя, аби ті могли відновлюватися, а не боротися з новими труднощами у мирному житті.

«Люди, які віддали своє життя і здоров’я для захисту нашої Батьківщини, заслуговують нормальної пенсії, нормальної компенсації. Щоб не думати, де взяти на шматок хліба».

Артем підкреслює, що багато його товаришів після повернення з фронту опиняються у складних обставинах. Хтось не може знайти роботу через інвалідність, хтось соромиться скористатися правами, гарантованими законом, а дехто ізолюється від людей.

На його думку, підтримка ветеранів — це не лише матеріальні виплати, а й створення просторів для спілкування, реабілітації та розвитку.

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---