Нескорена Світлична: історія публіцистки з Луганщини, яка стала голосом українських політв’язнів

Надія Світлична – правозахисниця, публіцистка, мемуаристка та журналістка, яка народилася в Старобільському районі на Луганщині.

Вона пройшла через тюрми КДБ та мордовські табори, пережила розлуку з маленьким сином і опинилася в еміграції. А ще – відмовилася від радянського громадянства та стала голосом українських політв’язнів. Більше фактів з життя Надії Світличної – читайте у матеріалі.

Українською з дитинства

Надія Світлична народилася у 1936 році в селі Половинкине, що на Луганщині. Вона була наймолодшою з трьох дітей в родині.

Навчалася в єдиній на той момент україномовній школі Старобільська, а згодом закінчила українську філологію в Харківському університеті. У студентські роки брала участь у фольклорних експедиціях та робила перші спроби зберегти українську культуру.

Після випуску чотири роки працювала вчителькою на Луганщині, а у 1963-му переїхала до Києва. Там влаштувалася редакторкою у видавничий відділ республіканського сільськогосподарського технікуму, та перекладачкою з російської в журналах «Легка промисловість» і «Деревообробна промисловість». Паралельно працювала науковою співробітницею Інституту педагогіки і за сумісництвом — учителькою київської вечірньої школи.

Опір системі

Разом з Аллою Горською та іншими митцями Світлична брала участь у монументальних роботах, відвідувала Клуб творчої молоді. А після відомого зіткнення 22 травня 1967 біля пам’ятника Т.Шевченку Світличною серйозно зацікавився КДБ.

Також вона була серед підписантів листів протесту, зокрема, проти процесу над В’ячеславом Чорноволом. А ще– передруковувала нецензуровані твори: «Більмо» Михайла Осадчого, публіцистику Євгена Сверстюка, Івана Дзюби, збірки віршів Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ліни Костенко та інших, перефотографовувала архів Василя Симоненка, їздила з магнітофонами записами його нецензурованих віршів до шкіл, бібліотек і сільських клубів на Харківщині й Луганщині, виступала на вечорах із читанням самвидавних творів.

У 1972 році Світличну звинуватили в «антирадянській агітації» та на чотири роки відправили до мордовських таборів.

У протоколах слідства вона писала:

«Визнаю себе винною в тім, що, маючи вищу освіту, певний життєвий досвід, вірила законам, які не узгоджуються між собою, вважала, що конституція СРСР — це найвищий Закон, а це не так, тому що його постійно порушують. Обіцяю, що коли мене з малою дитиною випустять, не читатиму антирадянську літературу, а зарікатися, що взагалі нічого не читатиму, не можу, тому що я людина письменна і невідомо що є критерієм: що можна читати, а чого — не можна».

Її сина, Ярему, якому на той момент було два роки, відправили в дитбудинок. Потім його звідти забрала бабуся і перевезла на Луганщину.

Звільнення та еміграція

Після повернення з ув’язнення Світлична не мала ані роботи, ані житла. Перший час жила з сином у братової дружини Леоніди Світличної, яку регулярно штрафували за «порушення паспортного режиму». У грудні 1976 року Світлична надіслала до компартії заяву про відмову від громадянства, мотивуючи цей крок жорстокою розправою над Левком Лук’яненком, Петром Григоренком, В’ячеславом Чорноволом, Василем Стусом та іншими.

Свій вибір пояснила так: «Нижче людської гідності, після всього пережитого бути громадянином найбільшого в світі, наймогутнішого, найдосконалішого концтабору».

Через рік Світлична вийшла заміж й влаштувалася двірничкою в дитячому садку, але після чергового допиту була звільнена. Ще через рік народила сина  та виїхала з СРСР. Спочатку в Італію, а потім до США.

Там працювала в Українському музеї Нью-Йорка, редагувала жіночий журнал «Віра», була перекладачкою в Гарвардському університеті. В еміграції стала одним із голосів Української Гельсінської групи, видавала «Вісник репресій в Україні», працювала на Радіо Свобода.

У 1990 році під час студентського голодування Надія приїхала до Києва. Щодня інкогніто приходила на Майдан. А після смерті брата, Івана, разом з його дружиною упорядковувала й видавала його книги.

У 1994-му Надії та Іванові Світличним присудили Шевченківську премію.

Надія Світлична померла у США 8 серпня 2006 року, за три місяці до свого 70-річчя. За її заповітом похована на Байковому кладовищі в Києві.

Читайте також: Винахідник, який випередив братів Люм’єрів: історія українця Йосипа Тимченка

---