Олексій Алчевський: засновник міста Алчевськ та власник першої бізнес-імперії в Україні

Він створив першу в Україні бізнес-імперію, розбудовував Донбас та сприяв розвитку української духовності. Місто Алчевськ на Луганщині назвали на його честь.

Олексій Алчевський – перший український мільйонер, який побудував свій бізнес, не мавши при цьому ані вищої освіти, ані грошей. Він відкривав банки, школи, церкви та встановив перший в Україні та другий у світі пам’ятник Тарасу Шевченку.

У чому  був секрет його успіху та чому його життя закінчилося трагедією – читайте у текстовій версії рубрики «КультСходу».

Стартапер-авантюрист

Народився майбутній олігарх у 1835 році в Сумах, тоді Харківській губернії. Його родина – одна із перших родин слобідського козацтва. Прадід був чумаком, батько – дрібним купцем та старостою місцевої церкви. 

На відміну від своїх старших братів, Олексій не мав вищої освіти. Закінчив лише двокласну школу та Сумське повітове училище. А далі занурився в самоосвіту. 

Коли йому було 27 років, переїхав до Харкова. Там, наслідуючи досвід батька, почав торгував чаєм.

А у 1861 році, після скасування кріпосного права і впровадження нової земельної реформи, Алчевський, який по натурі завжди був авантюристом, взяв позику і відкрив перші кредитні установи в тодішній імперії – Харківський торговий, а згодом і Харківський земельний банки. 

Видача позик під заставу землі, міської та сільської нерухомості стала проривом у ті часи. 

Розбудова Донбасу

Водночас Алчевський розгледів ще одну «золоту жилу» – корисні копалини Донбасу. Раніше інвестувати в цю галузь ніхто не наважувався, а він – ризикнув. І на землях Бахмутського та Слов’яносербського повітів знайшов кам’яне вугілля, видобуток якого незабаром привів його в металургію.

Саме металургійні підприємства стали вершиною бізнес-кар’єри Олексія Алчевського, довершивши його синдикат і коронувавши його «залізною короною» українського Донбасу. 

У 1879 році Алчевський заснував «Олексіївське гірничопромислове товариство» – підприємство, яке видобувало та постачало вугілля та твердопаливний кокс металургам, а ще – сприяло інтенсивній розбудові інфраструктури Донецького басейну. Зокрема, продуманої та розгалуженої залізничної мережі, нових підприємств і населених пунктів. 

У 1895 році бізнесмен запустив «Донецько-Юр’ївське металургійне товариство», яке вважалося «чорним серцем» України. А місто, в якому воно «билося», назвали Алчевськом – на честь Олексія. 

Вплинув олігарх і на розвиток Маріуполя – колись провінційного містечка, яке згодом перетворилося на металургійну столицю Донбасу та головний порт Азовського моря. У 1897 році, спільно з бельгійськими промисловцями, Алчевський відкрив там завод «Providence russe».  А наступного року – гірничопромислове товариство, яке орендувало копальні поблизу Кривого Рогу та Керчі. 

Любов довжиною в життя

Увесь цей час Олексія підтримувала його дружина – Христина Журавльова. Вона народилася на Чернігівщині, але виросла на українських землях Курської губернії, де її батько працював учителем. 

Там вона самотужки здобувала освіту та друкувалася у ліберальних виданнях України та Росії під псевдонімом «Українка».

Їхня історія знайомства почалася з вірша, який дівчина опублікувала в одній із газет. Побачивши його, Алчевський вирішив знайти авторку і написав у видання листа. Пара стала спілкуватися, потім побралася і прожила разом усе життя. 

Бо щиро любили Україну 

Разом Алчевські розвивали й сферу освіти. У Харкові Христина організувала першу в усій імперії безкоштовну недільну школу для жінок, ученицями якої були колишні кріпачки віком від 15 до 45 років. 

Алчевська зібрала блискучий штат зі 100 педагогів.

Згодом її методики викладання визнали на освітніх виставках у Чикаго, Парижі та Брюсселі. Христина вважала, що незалежність нації лежить в українізації молоді.

Сприяв цьому і сам Алчевський: він відкрив Харківське комерційне, Катеринославське гірниче училища та сільськогосподарський інститут. А у Сумах — декілька недільних шкіл та першу публічну бібліотеку з читальним залом. Також родина будувала церкви — на малій батьківщині, у Харкові та сусідніх містечках. 

Цікаво, що саме Алчевські встановили у своїй садибі перший в Україні та другий у світі пам’ятник Тарасу Шевченку. І все це вони робили, бо щиро любили Україну. 

Крах імперії

На початку ХХ століття бізнес-імперія Алчевських почала «розсипатись». По-перше, через фінансову кризу, яка «накрила» тодішню державу, а по-друге – через підступність конкурентів. 

Ключовим ворогом, який водночас був і тодішнім партнером Алчевського, стала російська компанія братів Рябушинських. Час від часу Олексій брав у них невеликі позики, але швидко їх повертав. Та з початком кризи, у нього з’явився борг. 

Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств та звернувся по допомогу до Міністерства фінансів – просив дозволу на позику під заставу свого майна. Однак, з невідомих причин тодішній міністр Сергій Вітте відмовив українському бізнесмену. 

За свою імперію Алчевський боровся до останнього. Допоки не сталася трагедія: 7 травня 1901 року, тоді Олексію Кириловичу було 66 років, його знайшли на залізничній колії Варшавського вокзалу в Петербурзі. Офіційна версія — самогубство. Однак, багато дослідників схиляються до думки, що це було замовне вбивство. 

Після смерті українського олігарха, всю гірничопромислову групу компаній та його банки «прибрали до рук» Російська імперія та брати Рябушинські. І вже тоді міністр фінансів Вітте дав новим власникам установ необхідну позику. Але чому ж не дав Алчевському? Можна лише здогадуватися. 

Читайте також: Співак із Донецька, який підкорив світову сцену: історія Анатолія Солов’яненка

---