«Після важких поранень можна будувати майбутнє»: історія ветерана Олександра Зозуляка

Година під ворожим танком і як наслідок — втрата руки та поранення ноги. Олександр Зозуляк у 2015 році служив біля Дебальцевого. Під час штурму окупанти танками чавили позиції українців. Трьох побратимів Олександра вбили, а він залишився в живих. 

Йому вдалося відновити ногу, а протез для руки він отримав у Німеччині у 2015 році. 

Торік Олександру встановили імплантат в кістку. Він став одним з перших ветеранів в Україні з остеоінтегрованим біонічним протезом. 

Як чоловік ним керує та допомагає іншим налаштувати такі ж протези – Олександр Зозуляк розповів «Точці Сходу».

Поранення та ампутація

З серпня 2014 року Олександр Зозуляк служив у артилерійському підрозділі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. 

25 січня 2015 року захисник отримав поранення під час боїв за Дебальцеве. У той день окупанти атакували позиції бригади на п’ятьох танках та БТРі. Вони чавили окопи разом з військовими. Один з танків наїхав на Олександра, коли той намагався підбити його з ручного гранатомета. Побратими знищили екіпаж та зупинили штурм.

Близько години Олександр пролежав під гусеницею, але був у свідомості. 

«Через годину прийшла підмога – два наших танки з сусідніх позицій. Їм вдалося відсунути ворожий танк і витягнути мене». 

У Олександра були поранення, переважно, в лівій частині тіла. Переломи ребер, тазу, опіки та розриви м’язів. Найбільше постраждали ліва рука та нога. Тоді його забрали в реанімацію, там ампутували ліву руку. Пів року чоловік пролежав у госпіталях.

Протезування

Під час реабілітації Олександр спілкувався з різними протезистами, як з України, так і з-за кордону. В кінці 2015 року йому вдалося потрапити під державну програму та поїхати у Німеччину за біонічним протезом.

«Це була спеціальна програма для наших ветеранів і я вибрав німецький варіант протеза, який мав систему на два датчики. І з цим протезом я ходив 8 років».

Олександр сам обслуговував протез, бо за освітою біоінженер. Хотів покращити його в управлінні та використанні. Випробував різні методи кріплення. А у 2024 році наважився на остеоінтеграцію біонічного протеза, який має вже 16 датчиків.

Це складна технологія, яка передбачає імплантацію металевого стрижня в кістку, що дозволяє протезу бути більш функціональним та зручним.

Також він пройшов унікальну операцію з таргетно-м’язової реіннервації — хірургічного підключення нервів, які залишилися після травми, до нових м’язів. Це дало змогу значно покращити управління протезом: тепер він може одночасно опускати та підіймати лікоть, повертати кисть у різних напрямках, стискати й розтискати пальці.

Олександр вирішив допомагати іншим ветеранам, які втратили кінцівки і почав працювати у Центрі складного ендопротезування, остеоінтеграції та біоніки. Тут він не лише налаштовує біонічні протези для інших військових, а й навчає їх користуватися новими технологіями.

Олександр власноруч зібрав і налаштував свій протез. Ба більше, він може змінювати його конфігурацію, встановлюючи електронний гачок для точних робіт: шиття, паяння, свердління.

Його біонічний протез коштував 4 мільйони гривень. Половину суми компенсувала держава, половину – благодійники.

Спорт

Після ампутації Олександр мучили сильні фантомні болі, але він знайшов спосіб їх зменшити — через спорт. Почав займатися велоспортом, веслуванням, стрільбою з лука.

У 2017 році пройшов відбір до української команди на «Ігри Нескорених». У 2023-му став чемпіоном України зі стрільби з лука серед інваспортсменів. 

Спорт зменшує фантомний біль, але фантомні відчуття – залишаються.

«Відчуття було з самого початку після поранення. Мені було складно усвідомити, що в мене немає руки, тому що я її повністю відчував. Причому відчував її сильніше, ніж здорову руку. Час від часу я забував, наприклад, хотів спертися на руку і падав на бік». 

Зараз Олександр продовжує тренування та бере участь у різних ветеранських змаганнях. А ще навчає стрільбі з лука інших ветеранів, мотивує їх повертатися до активного життя, доводячи: немає нічого неможливого.

Місія

Його сини — 4-річний та 11-річний — жартома називають тата  «наполовину людиною, наполовину роботом», спокійно сприймаючи його інвалідність. 

Раніше Олександр часто стикався з упередженнями щодо людей із протезами. Згадує, як у 2015 році йому було складно від уваги суспільства.

«Був випадок, коли батьки, побачивши мене, казали своїм дітям: «Дивись не сувай нікуди руки, щоби потім не ходити, як цей чоловік». А зараз все змінилося, люди стали більше розуміти, що йде війна і чим далі, тим більше буде військових з протезами».

Нині ветеран доводить власним прикладом, що з протезом можна жити повноцінним життям, розвиватися, працювати, займатися спортом і навіть створювати нові технології для інших ветеранів.

«Я змінив свою роботу, щоб створювати протези, передавати досвід і доводити, що навіть після важких поранень можна будувати майбутнє. Це не кінець, а лише початок», — говорить Олександр Зозуляк.

Читайте також: Думав, що втратив руку, бо побачив кістку: історія ветерана Андрія Кучера

---