«Побачили фото з опечатаними дверима»: як українці втрачають житло в окупації

Так звана «націоналізація» нерухомості українців на окупованих територіях фактично є незаконною конфіскацією житла. У середині грудня минулого року її «узаконив» своїм підписом президент Росії Володимир Путін. У результаті сотні тисяч родин із Донеччини, Луганщини, Запорізької та Херсонської областей можуть втратити свої домівки не через продаж чи руйнування під час бойових дій, а через папірець із печаткою окупаційних адміністрацій.

Одна з таких історій — родини Ірини з Маріуполя. Вона погодилася розповісти про ситуацію за умови анонімності з міркувань безпеки. Тому ми змінили її ім’я.

«Думали, що виїжджають на тиждень»

За словами Ірини, її батьки все життя прожили в Маріуполі. Вона сама жила там до 16 років, а згодом поїхала навчатися в інше місто, однак регулярно приїздила додому.

У родини залишилася трикімнатна квартира, в якій наприкінці 2021 року завершили капітальний ремонт.

«Все там було чудово. В тій квартирі можна було жити і жити», — згадує вона.

Виїхати з міста батькам вдалося 24 лютого 2022 року. Виїжджали, розраховуючи лише на тиждень. Як і багато інших, вони думали, що вторгнення повторить сценарій 2014 року: певний час буде гучно, триватимуть бойові дії, а потім з’явиться можливість повернутися. Ірина навіть радила батькам не брати багато речей, наполягаючи, що в разі потреби в неї все є.

Під час бойових дій квартира постраждала частково: було влучання в балкон, вибиті вікна, пошкодило під’їзд. Та загалом, за словами жінки, житло залишалося придатним для проживання.

Ще на початку повномасштабного вторгнення в Маріуполі активно діяли так звані будинкові чати. Ірина розповідає, що вони з родиною відкрито висловлювали там проукраїнську позицію, з якою погоджувалися далеко не всі. Саме це, на її думку, стало однією з причин, чому їхня квартира опинилася серед перших у списках так званого «безхазяйного» житла.

«Я знаю, що деякі люди, які також виїхали, просили та домовлялися, щоб їхні квартири не включали в цей список. Бо знову ж таки, хто займався цим переліком квартир? Ті, хто там жив, хто там найактивніший і найбільш підтримував російську владу, вони стали так званими управдомами, і вони самі ці списки складали».

Про те, що їхня квартира опинилася в переліку, родина Ірини дізналася випадково — зі списків, оприлюднених у соціальних мережах. Жодних особистих повідомлень чи попереджень як власники вони не отримували.

Ірина розповідає, що вони не мають змоги навіть сплачувати комунальні послуги. Щоб отримати квитанції на оплату, потрібно особисто з’явитися з російським паспортом і документами на квартиру.

«Ми знайшли виходи на ЖЕК, де можна було отримати ці платіжки. І сплатити їм борги за комунальні послуги. Ми шукали знайомих, яких би можна було туди заселити як квартирантів, щоб вони бачили, що квартира не пуста. Але нам сказали, що навіть якщо там хтось живе, все одно квартиру треба перереєструвати за російським законодавством».

За відсутності російського паспорта отримати платіжки неможливо, а отже, неможливо й сплатити комунальні послуги. Фактично жодних подальших дій родина вчинити не може.

Варіант поїхати до Маріуполя вони не розглядали, отримувати російський паспорт — тим більше. Повернення до міста після всіх подій, зважаючи на те, що родину фактично визначили як ворогів, вони вважають небезпечним.

«Коли побачили фото з опечатаними дверима — все стало реальним»

У самій квартирі залишилися всі речі. Житло опечатали, а сусідам сказали передати, що речі можна спробувати продати. Ірина вважає, що такі квартири потрібні окупаційній владі порожніми, аби згодом виставляти їх на продаж. Особисті речі власників, за її словами, покупцям не потрібні. В інших випадках, які їй відомі, майно просто виносили. В однієї зі знайомих в іншому районі Маріуполя люди, які прийшли з тією ж метою, забрали все, що було у квартирі.

У їхньому випадку родині дали трохи часу, аби щось продати або забрати. У відповідь батьки попросили сусідів роздати речі тим, кому вони довіряють. Втрата квартири стала важким ударом для батьків.

«Вони важко це перенесли. Спочатку не сприймали серйозно, але коли ми побачили фотографію з опечатаною квартирою, зрозуміли, що це реальність. Звісно, вони плакали».

Ірина додає, що для людей старшого покоління власне житло мало особливу цінність. Її батьки все життя працювали, мали квартиру, нещодавно зробили ремонт і розраховували, що тепер зможуть просто жити спокійно, не витрачаючи кошти на постійні оновлення чи переїзди.

«Батьки казали: ну все, тепер нарешті можна просто жити і нічого не робити. Все є, нам вистачить на наш вік», — розповідає вона.

Рейди з заволодіння чужим майном

Директорка Східної правозахисної групи Віра Ястребова пояснює, що для росіян ключовим пріоритетом є збагачення за рахунок майна українців, яке залишилося в окупації. Росіяни вибудували такий псевдомеханізм через так звані місцеві адміністрації.

Як зазначає Ястребова, представники окупаційних адміністрацій проводять рейди: обходять будинки, наклеюють повідомлення на дверях і вимагають від власників з’явитися з російським паспортом для перереєстрації майна або надати підтвердження, що це майно вже переоформлене за російським законодавством. У разі, якщо власник не з’являється або не виконує ці вимоги, нерухомість включають до реєстру так званого безгосподарного майна. Фактично, за словами правозахисниці, йдеться про будь-яку нерухомість, власник якої перебуває не за місцем проживання, і цього вже достатньо, щоб запустити механізм відчуження.

Спочатку окупаційна влада заявляла, що так звана «націоналізація» стосуватиметься лише об’єктів, у яких власники фактично не проживають. Однак під час реалізації цієї політики з’ясувалося, що під удар потрапляють і ті люди, які залишаються у своїх домівках.

За словами Віри Ястребової, навіть якщо людина мешкає у власній квартирі, але не оформила російський паспорт, або навіть має російський паспорт, але не пройшла процедуру перереєстрації майна та не внесла його до реєстру нерухомості Російської Федерації, це також вважається підставою для визнання майна «безгосподарним».

«Це фактично рейд з заволодіння чужим майном на тимчасово окупованих територіях проводиться. І тут важливо сказати, що це стосується не тільки квартир, це стосується і нежитлових приміщень також».

За чинними вимогами окупаційної влади, до 1 липня 2026 року власник має підтвердити право власності та зареєструвати житло в російському реєстрі. Віра Ястребова пояснює, що для виконання цих вимог необхідно спочатку підтвердити російське громадянство. Водночас кількість установ, які могли виконувати функції державних реєстраторів і вносити інформацію до реєстру, була вкрай обмеженою. Це створило ситуацію, коли навіть люди, які фактично проживають у своїх квартирах і сплачують комунальні послуги, не зафіксовані в російському реєстрі як власники.

При цьому українські документи на право власності окупаційна влада не визнає.

Службове житло для військових окупантів

Водночас, за словами Ястребової, частину житлового фонду, який визнають «безгосподарним», передають у розпорядження так званих муніципалітетів окупантів.

«Вони його використовують для надання службового житла російським військовим, силовикам. Тобто у них це як їхній фонд, який вони можуть використовувати, як вони вважають, на власний розсуд».

Правозахисниця звертає увагу на те, що загальна ситуація з житлом на окупованих територіях залишається вкрай складною. Якщо говорити, зокрема, про Донецьку область і Маріуполь, то там і досі функціонують пункти тимчасового розміщення, де люди проживають роками.

При цьому ситуація значною мірою залежить від регіону та попиту на нерухомість. У таких привабливих для окупантів містах, як Маріуполь, розташованих біля моря, будуються нові житлові комплекси, однак купують ці квартири переважно росіяни, їх не видають місцевим жителям, як компенсацію за втрачене внаслідок бойових дій у 2022 році.

«Це спланована стратегія для того, щоб замінити склад населення, щоб ті, хто жили там при Україні до окупації, виїхали. Вони кажуть: або ви повністю асимілюєтесь під нас і робите все, що ми хочемо, або виїжджаєте».

Вона наголошує, що росіяни можуть забрати майно практично в будь-кого, якщо воно їм сподобалося. Підстави для цього, за її словами, завжди можна «намалювати», адже окупаційна система не керується ані законом, ані нормами міжнародного права.

«Тут такий підхід в окупантів: була б людина, а стратегію репресій ми вигадаємо вже під неї».

Юридичний шлях

Відповідаючи на запитання, чи мають українці юридичну можливість завадити конфіскації та відстояти своє житло в окупації, Віра Ястребова наводить власний приклад. Вона подала заяву до правоохоронних органів про злочин щодо заволодіння окупаційними адміністраціями нерухомим майном, у якому має частку. Цю заяву було зафіксовано та внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Водночас вона підкреслює, що на цьому фактично все й закінчується, адже без загальнодержавної стратегії ці дії не дають практичного результату.

За словами правозахисниці, Україні необхідна чітка державна політика на національному рівні щодо того, що робити людям, які втратили нерухомість на тимчасово окупованих територіях.

Віра Ястребова наголошує, що вилучення житла на окупованих територіях безумовно має кваліфікуватися як воєнний злочин або злочин проти людяності.

Читайте також: «Я ніколи не повернуся додому»: художниця з Донецька створила комікс про переселенство

---