Почуватися потрібними й впевненими. Як програма безплатної зовнішньої реабілітації «Неопалимі» повертає красу

Наталія Кошара отримала поранення на власному подвір’ї у травні 2022 року. Жінка втратила ліве око, отримала уламки в печінці, які призвели до великої кровотечі (один так і залишився в тілі), ще два уламки в правому бедрі, а ще один уламок зайшов в шию та залишився в лівому плечі. Від початку повномасштабного вторгнення родина місяць провела під окупацією російських військових.  

Постраждала функціональність шиї, трохи тягнули рубці. Каже, що не наважувалася на лікування, думала, що комусь потрібно більше, ніж їй. Зараз жінка проходить лікування, зокрема й загоєння рубців на обличчі та шиї. Тепер вони стали м’якшими, рівнішими та менш помітними. Проте головне те, що Наталія може піднімати голову — її не стягують рухи.

Лікування поранень — не лише про естетику

Програма «Неопалимі» зосереджується на зовнішній реабілітації людей, які постраждали внаслідок війни. Професійна команда лікарів безоплатно лікує опіки та рубці непобутового характеру. Відновлення функціональності тіла й повернення естетичного вигляду потребують учасників бойових дій, жертви російського полону та свідки атак окупантів.

Опіки, каже Оксана Блищук, лікарка програми і членкиня медичної ради «Неопалимі», можуть сягати до 46% тіла пацієнтів. Зазвичай ураженими є обличчя, тулуб і кінцівки. 

18 січня 2023 року під час падіння гелікоптера МВС на дитячий садочок в місті Бровари Надія Оксюта була з донькою менше ніж за 10 метрів від місця катастрофи. Їх охопило полумʼям під час вибуху. Надія отримала 15% опіків тіла, постраждали обличчя, ноги, сідниці. Шрами, які залишилися, приносили фізичний дискомфорт, зокрема, потрібно було відновити кращу функціональність ніг. Також Надія хотіла хоча би частково зменшити шрами на обличчі.

Пацієнти, які звертаються за допомогою, травмовані й психологічно.

«На перших етапах лікування пацієнти ще не знають, чого очікувати від лікування, тому що це зовсім для них нові (та здебільшого болючі) процедури: використання різних лазерних апаратів, фотосистем й ін’єкцій. Через це пацієнти часто напружені. Проте з кожним візитом пацієнти заходять більш розслаблені та з усмішкою», — розповідає Оксана.

Вона додає, що з кожним пацієнтом необхідно індивідуально поспілкуватися, заспокоїти та змотивувати. Крім того, часто на програмі працюють із дітьми, до яких також необхідний свій підхід.

«Особливо важко спостерігати за дітками: їм дуже боляче емоційно, тому важко дивитися як їм доводиться переносити ці процедури, як вони плачуть під час них і як їх батьки заспокоюють. В одного з них вони сидять на колінах, а інший тримає дитину за ручку. Це дуже емоційно непростий момент, як для дитини, так для батьків і самого лікаря», — ділиться лікарка.

Ставив батька на ворота майже повністю перемотаного

«На реабілітації багато військових чоловіків, які намагаються контролювати свій емоційний стан і не показувати, що їм боляче. З часом, вони вже жартують під час процедур», — каже Оксана Блищук.

Сергій Прищепа продовжив використовувати абонемент у спортзал, який купив ще до війни. Спершу потрібно було боротися з комплексами, які виникли через травми. Чоловік потрапив під касетний обстріл, коли він з родиною їхав від окупації на Київщині. Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми.

Чоловіку зробили пересадку шкіри, на що провели приблизно п’ять операцій. Далі зафіксували руку та зробили чотири операції на щелепу. Сергій розробляв ходьбу, один-два рази на день підіймався і спускався по сходинках. Проте шрами приносили фізичний дискомфорт. Це обмежувало рухливість, оскільки через пересадку шкіри, рубці затверділи. 

Спершу лазером проходили по ногах, тому що присідати було майже неможливо: рубці тримали шкіру. Далі шліфували руки, ноги й сам тулуб: живіт і груди. Між процедурами має пройти час — без уколів неможливо робити процедуру лазера, тому що вони мають пом’якшувати рубці перед шліфуванням. Лазер натомість шліфує верхню частину рубця. Крім того, потрібно щоб шкіра загоїлась після шліфування.

Лікування Сергія лазером триває понад рік. Чоловік каже, що щоб уявити його під час лікування, можна переглянути фільм «Рокі» – під час гри у футбол син Сергія ставив батька на ворота майже повністю перемотаного. 

Кожен шрам — це нагадування про пережите

«Коли пацієнти кажуть, що їм стало легше, вони тепер можуть нормально їсти, спати й змикати очі, це дуже мотивує і це найголовніший результат від процедур», — каже лікарка. 

Вона пояснює, що програма часто працює із сильним стягненням шкіри на руках, ногах, а також біля роту і очей. Шрами довкола очей порушують функцію змикання ока та призводять до постійної сльозотечі. Шрами біля ротової порожнини ускладнюють приймання їжі й артикуляцію. Якщо це біля суглобів на руках або ногах, то це блокує нормальну рухливість кінцівок. І хоча протоколи лікування рубців доволі стандартизовані у всіх клініках програми, проте робота з пацієнтами цим не закінчується.

«На мою думку люди після травм війни і залишених слідів на тілі, відчувають розпач і тому опускають руки. Можливо, вони не знають що з цим робити і чи взагалі щось із цим можна зробити, щоб принаймні частково прибрати ці сліди», — каже пацієнтка програми «Неопалимі» Надія. 

Зазвичай після першої-другої процедури пацієнти відчувають значне полегшення. Жінка радить майбутнім пацієнтам набратися терпіння, оскільки процес не швидкий:

«Деколи потрібно потерпіти, бо іноді це неприємно і боляче. Проте не варто забувати заради чого це. Довіртеся своїм лікарям: вони професіонали й дійсно переживають і хочуть допомогти. Але найголовніше — це пам’ятати, що найважче вже позаду, а ми залишилися живі».

«Людей з травмами з опіками стає все більше. Мені здається, що періодично в них виникає відчуття непотрібності. Їм надають першу екстрену медичну допомогу, а з частинами скла, уламків, шрамами, вони залишаються далі самі», — говорить Блищук.

Рубці не лише змінюють зовнішній вигляд, але й постійно нагадують про події, які довелося пережити. Оксана Блищук каже, що на жаль, суспільство ще не зовсім звикло до інклюзивності: дехто може не дуже коректно звернути увагу на поранення. Лікування дає пацієнтам впевненість і відчуття потрібності — що про них хтось дбає і пам’ятає.

«У нас був пацієнт, у якого було широкі ділянки опіків на обличчі. Він казав, що його діти його лякаються. Після того, як ми з ним почали працювати, він зміг знову налагодити контакт із дітьми. Також запам’ятався молодий хлопець, який прийшов у клініку неймовріно сумний і з опущеними плечима: він мав великий шрам на пів обличчя. Тепер, коли він приходить, у нього практично не залишилось сліду шраму. Він має широко розправлені плечі, усміхається, жартує. А тепер знову виконує бойові завдання  і приходить до нас красивий у формі», — каже лікарка.

«Я почуваюся впевненіше, бо можу зробити більше ніж після поранення» 

У Надії лікування триває з кінця січня 2024 року і дотепер. Воно супроводжується різними процедурами: інʼєкції полінуклеотидів, працювали з кількома видами лазеру, а також шліфуванням. Жінка каже: результат був помітний вже після першої процедури, проте попереду через велику площу рубців ще багато роботи.

Шрами стали мʼякішими, меншими за розміром і не такими червоними. Лікування допомогло легше ходити, присідати та нагинатися: шрами не так тягнуть. Шрами на обличчі також стали менш помітними — тепер їх можна майже повністю приховати косметикою.

«Я почуваюся впевненіше, бо можу зробити більше ніж після поранення. І хоча я ніколи не соромилась своїх шрамів, тепер мені комфортніше перебувати серед людей, від яких раніше сато ловила на собі погляди», —  каже Надія.

Сергій Прищепа каже, що здивований якістю медицини в Україні та вдячний знайомству з людьми, які завжди прагнуть допомогти. Після естетичного лікування йому стало також легше психологічно. З перемотаними руками й ногами чоловік був на його першому дзвонику 2022 року. Зараз ходить на всі батьківські збори, онлайн-зустрічі та заходи. А тепер навіть за два роки після лікування біль не повертається. Чоловік добре згинає ногу та може присідати. 

Лікарі на програмі не лише готові допомагати пацієнтам безплатно, вони, каже Оксана, часто задіють свій особистий ресурс. Це не лише час і знання, а потреба домовитися за конкретні препарати, чи термінові обстеження. «Вже згодом ми рахуватимемо третій рік повномасштабного вторгнення і програми вдіповідно. А мотивація лікарів залишається високою. Вони продовжують робити свою роботу й робитимуть її стільки, скільки це буде необхідно», — говорить лікарка. 

«Я би не могла не займатися цим. Це відчуття потрібності у такий час, що дуже мотивує. Я пережила особисті втрати: втратила брата і хресного сина, тому глибоко переживаю те, що переживають наші пацієнти», — каже Блищук.

Матеріал опубліковано в партнерстві з Національною програмою зовнішньої реабілітації «Неопалимі». Авторка — Вероніка Нановська. 

---