ПТСР у ветеранів: чому міф про «психічно травмованих» небезпечний і якою насправді має бути підтримка

Всі ветерани психічно травмовані — це небезпечний міф. Насправді не всі. І насправді агресія чи неконтрольовані реакції не є результатом «злого умислу» чи «поганого характеру» людини. Це симптоми посттравматичного стресового розладу — природна реакція психіки на пережиту війну.

Важливо пам’ятати: ветеран не винен у своєму стані, а підтримка родини, побратимів і фахівців здатна не лише зменшити прояви ПТСР, а й повернути людину до повноцінного життя.

«Напад» ПТСР — що це

У мережі активно шириться допис про випадок нападу ПТСР у військового на автовокзалі у Сваляві. Автори тексту надали інструкцію, як поводитися оточенню, якщо вони стають свідками подібного стану у людини. Лікарка-психіатриня Маргарита Лазєчна підтверджує: така інформація справді може бути корисною, адже в критичні хвилини правильні дії очевидців рятують життя.

Коли говорять про «напад» посттравматичного стресового розладу, мають на увазі не просто спогади про пережите, а повторне занурення у травматичну подію — так, ніби вона відбувається тут і зараз. Це може проявлятися у формі яскравих нав’язливих образів чи повної втрати відчуття реальності.

«Під час “нападу” з військовим потрібно говорити спокійно, без критики та без різких рухів, – пояснює вона. – Дуже важливо залишатися на безпечній відстані, аби не спровокувати небажаної реакції. Обов’язково слід спитати його ім’я. Якщо людина відповість, надалі звертатися саме на ім’я. Якщо ж ні – тоді варто обережно вивести його в розмову, перемкнути увагу, наприклад, запропонувати води».

Фахівчиня наголошує: у цей момент потрібно постійно повторювати людині, що вона в безпеці.

«Важливо розуміти: сам військовий у нападі цього не усвідомлює. Тому ми знову й знову маємо спокійним рівним голосом наголошувати: “Ти в безпеці”. Кричати категорично не можна», – додає психіатриня.

Окрема порада стосується простору довкола: потрібно прибрати всі потенційно небезпечні предмети.

«Буває, що поруч із хлопцями знаходять розбиті пляшки. У цьому стані вони можуть вдаритися об щось, розбити й поранитися. Тому важливо зробити простір безпечним», – каже лікарка.

При цьому варто поважати межі людини. Якщо вона просить відійти – слід відступити й не нав’язуватися. Категорично заборонено намагатися «розбудити» військового силою – трусити, бити по щоках чи лаяти.

«До того ж очевидцям складно одразу визначити: це напад ПТСР чи панічна атака. І те, й інше виглядає подібно, але в будь-якому разі людині потрібна допомога, а не осуд», – підсумовує Маргарита Лазєчна.

Якщо напад триває понад 10 хвилин, є ризик агресії чи загрози життю, лікарка радить викликати швидку допомогу.

Що таке ПТСР

Посттравматичний стресовий розлад — поширений наслідок війни, який вражає як військових, так і цивільних. Це стан, який може виникнути після того, як людина пережила або стала свідком травматичних подій. А може і не виникнути.

За даними МОЗ, ПТСР розвивається не у всіх – лише у 20-30% людей, які пережили травматичні події. А науковці США та Великобританії, досліджуючи ветеранів своїх країн виявили, що показники поширеності ПТСР попадають у нижчий діапазон 8-20%.

Симптоми розладу можуть виникати в короткий або триваліший період після травматичної події – як правило, протягом перших трьох місяців.

Прояви можуть бути різними: від нічних кошмарів до агресивності. Лікарка Маргарита Лазєчна виділяє також:

• уникання – небажання говорити про травму, емоційна відстороненість, уникання місць і людей, які нагадують про пережите;
• гіперзбудження – надмірна пильність, агресивні реакції, проблеми зі сном;
• зміни у мисленні та настрої – втрата довіри, депресивність, проблеми з пам’яттю.

«Людина може скаржитися також на фізичні відчуття – печію, спазми, біль у животі чи грудях. Такі симптоми нерідко маскують справжню проблему. Багато хто намагається знімати напругу алкоголем чи цигарками. Це теж може бути сигналом», – пояснює Лазєчна.

Чи підлягає ПТСР лікуванню

Так, і це головна новина, яку мають знати всі. Лікування посттравматичного стресового розладу завжди має бути комплексним, наголошує лікарка.

Перший і основний етап — психотерапія. Саме з неї починається робота з ветеранами та людьми, які пережили травму.

«Найчастіше застосовуються когнітивно-поведінкова терапія та МДР-терапія (EMDR), — пояснює фахівчиня. — Це ті методики, які допомагають людині поступово змінювати ставлення до пережитого досвіду, вчитися його приймати і рухатися далі».

Важливими інструментами є також арттерапія, гончарство, музикотерапія та інші творчі практики, що дозволяють перемикати увагу і знижувати рівень напруження.

Якщо після трьох-шести місяців регулярної психотерапії помітних змін немає, тоді додається медикаментозне лікування.

«Часто психологи намагаються витягти людину тільки розмовами, — каже лікарка. — Але якщо ви бачите, що метод не працює, треба направляти до психіатра. Бо без медикаментів людина просто не здатна усвідомлювати й опрацьовувати те, що ми з нею робимо на терапії. Вона буде думати: “усі ці ваші поради — дурниця”. І тільки після корекції стану ліками вдається продовжити роботу далі».

Медикаментозне лікування може включати снодійні засоби, антидепресанти, препарати для зниження тривожності. Їх підбирає виключно лікар-психіатр, зважаючи на індивідуальні потреби.

Окремо важливо також брати участь у фізичній активності.

«Раджу ветеранам повертатися до того, що їм було близьким до війни: спортзал, риболовля, біг, навіть прості щоденні прогулянки. У кожного була якась справа чи хобі — це потрібно повертати в життя. Це не дрібниця, а важливий ресурс для відновлення».

Роль родини та побратимів у подоланні ПТСР

Важливо, щоб ветеран, який переживає посттравматичний стресовий розлад, не залишався наодинці зі своєю проблемою.

«Обов’язково потрібна підтримка родини, щоб вона була поруч у місті на цьому етапі, поки ми лікуємося. Психолог, психіатр, ветеран і його родина — це коло допомоги», — пояснює лікарка.

Бо нерідко першими саме рідні помічають тривожні зміни. За словами психіатрині, є цілий перелік сигналів, на які варто звертати увагу:

•  людина стає замкненою, відмовляється спілкуватися, поводиться «не так, як раніше»;
• різкі зміни настрою, агресивність, дратівливість;
• проблеми зі сном, нічні кошмари, часті пробудження;
• зростає кількість викурених цигарок;
• з’являється зловживання алкоголем чи наркотичними речовинами;
• уникання розмов про війну;
• страх перед гучними побутовими звуками: стукіт дверей, гуркіт автомобіля, грюкання вікна;
• часті сварки у сім’ї, відчуття нерозуміння між подружжям.

«Жінка може казати: “Я тебе не розумію, бо ти став іншим», — і це справді сигнал, що відбувається щось недобре. У 80% випадків, які ми спостерігаємо, повторюється саме ця схема: замкнутість, агресія, кошмари, алкоголь чи сигарети», — уточнює Маргарита Лазєчна.

У таких ситуаціях головне — не замовчувати проблему, але й не тиснути.

«Насамперед треба почати розмовляти. Але важливо, щоб це було ненав’язливо. Тут важлива довіра. Тому краще сказати: “Я бачу, що тобі важко. Якщо ти боїшся йти один за допомогою, я піду з тобою. Давай знайдемо спеціаліста разом”», — пояснює психіатриня.

Лікарка підкреслює: пропозиція має звучати м’яко, у формі підтримки, а не наказу. І дуже важливо — створити у людини відчуття, що звернутися по допомогу було її власним рішенням.

«Не можна, щоб ветеран відчував: усі навколо вважають його хворим і хочуть лікувати», — каже Лазєчна.

Найважливіше — не звинувачувати людину у її стані.

«Ніхто не винен у своєму ПТСР. По-друге, ніхто від цього не застрахований. Завтра будь-хто з нас може пережити травматичну подію й отримати посттравматичний стресовий розлад. Тому родині категорично не можна засуджувати. Їхнє завдання — підтримати й допомогти людині вчасно звернутися по допомогу», — підсумовує лікарка.

Якщо ви військовий і помітили у себе симптоми ПТСР

Звернутися по допомогу — це не слабкість, а турбота про себе, про свою родину і про своїх побратимів. Адже чим швидше людина отримає підтримку, тим більше шансів відновити внутрішню рівновагу і не дати проблемам зруйнувати стосунки з близькими та бойовим колективом.

«Ветерани часто думають, що їх зрозуміють лише ті, хто також пройшов війну. Саме тому для них важливі ветеранські центри, де є атмосфера довіри та професійні психологи, які працюють конфіденційно, — пояснює фахівчиня. — Дуже важливо наголосити: це безкоштовно, анонімно і ніхто не буде розголошувати, з чим ви прийшли. Це питання вашої безпеки».

Зараз до психологів і психіатрів звертається дедалі більше військових. Фахівчиня пояснює: головна причина в накопиченій виснаженості.

«Вони довго були на фронті, потім повертаються додому, і тут реальність зовсім інша. Ця різниця також виснажує. Тому за останній місяць кількість ветеранів, які звертаються, збільшилася щонайменше вдвічі».

Це ще один доказ того, що вчасне звернення по допомогу — це спосіб подбати не лише про себе, а й про своїх побратимів та рідних. Адже сильний військовий — це не той, хто мовчки терпить біль, а той, хто знає, коли йому потрібна підтримка.

Читайте також: «Немає шматочка тіла – це дрібниці. Життя триває»: історія Артема Скрипника

---