«Росіяни підуть далі, бо їхня мета – знищення української держави», – донеччанин Віталій Овчаренко

Віталій Овчаренко — донеччанин, який через переслідування проросійських сил у 2014 році був змушений залишити рідне місто. Російські спецслужби й досі стежать за його діяльністю, а пропагандистські телеканали знімають сюжети про нього. 

Та попри це він став до лав ЗСУ, веде інформаційну боротьбу й намагається достукатися до людей, які залишилися в окупації. Для нього війна — це не лише про захист територій, а й про шанс назавжди позбутися російського ярма.

Про свій шлях Віталій Овчаренко розповів в інтерв’ю «Точці Сходу».

Донецьк – місто становлення 

Хоча народився Віталій у Лимані, своєю малою Батьківщиною він вважає саме Донецьк.

«Я вважаю себе донеччанином, бо я з Лиману переїхав туди навчатися, працювати. Всі мої основні згадки, важливі життєві моменти, моральне становлення відбулися саме в Донецьку».

Ще у студентські роки Віталій почав долучатися до громадського життя Донецька, шукав однодумців та підтримував проукраїнські ідеї.

«У 2005 році я почав більш-менш активно займатися громадською діяльністю і цікавитися справами, які відбуваються навколо мене», – згадує Віталій.

Згодом він приєднався до молодіжної організації та фан-руху. 

«Десь з 2006 року я був членом Донецької обласної молодіжної громадської організації “Поштовх”. Також десь з тих років я є членом ультрас руху донецького “Шахтаря”».

Виїзд з Донецька через страх

Весна 2014 року стала переломною для Віталія Овчаренка. Події у місті стрімко змінювалися, і кожен, хто відкрито демонстрував проукраїнські погляди, опинявся під загрозою.

«У мене був страх, і це була головна причина, чому я виїхав з Донецька, – пригадує він. – Бо тоді вже розпочалось активне полювання росіян і проросійських колаборантів на патріотично налаштованих донеччан. Бути з нормальною, проукраїнською позицією в Донецьку стало небезпечним».

У той час в місті вже були прецеденти жорстоких переслідувань: людей викрадали, били, катували. Та попри це, Віталій не усвідомлював тоді, що його від’їзд стане настільки тривалим. 

«Я не думав, що виїжджаю на такий довгий час. Думав, що Антитерористична операція розпочнеться і закінчиться доволі швидко, і що Донецьк та інші міста звільнять».

Реальність виявилася іншою. Минуло вже 11 років, а Донецьк досі під окупацією.

Об’єкт для російської пропаганди

Навіть після виїзду з Донецька Віталій неодноразово переконувався, що російські спецслужби та окупаційні медіа цікавляться його діяльністю.

«Десь у 2020 році вони про мене сюжет знімали на окупаційному ТРК “Юніон”. Це макіївське телебачення, яке вони захопили. Вони навіть ходили по моєму факультету в Донецькому національному університеті та розшукували людей, які мене знають. І це попри те, що більшість викладачів переїхали до Вінниці», – розповідає він.

Доказом того, що росіяни слідкують за ним, стало також підтвердження звільненого полоненого, у якого таке ж саме прізвище, як у нього.

«Я спілкувався з полоненим, який має прізвище Овчаренко. І він казав, що коли був у полоні, то у нього спецслужбісти – і ФСБ, і МГБ – питали про мене. Думали навіть, що ми брати».

Нині попри небезпеку, Віталій активно веде соціальні мережі й намагається достукатися до жителів окупованих територій.

«Поки у них TikTok не заблокований, я використовую його як платформу. Я не дуже люблю цю соцмережу, я б навіть сказав більше – не люблю. Але треба користуватися тим, що можна використовувати».

Його мета – не дати людям на окупованих територіях відчути себе покинутими. Крім того, він прагне зняти страх, який російська пропаганда навмисно нав’язує жителям Донбасу. 

«Я пояснюю, що не треба боятися повернення України. Карати будуть лише колаборантів, а їх відсотків п’ять від сили».

І при цьому він наголошує на різниці між життям до й після російської окупації. 

«Я нагадую: при Україні Донецьк був містом-мільйонником, містом троянд, яке приймало Євро-2012 та світових зірок. А при Росії Донецьк перетворився на місто пакета з лайном».

«Росіяни підуть далі»

Після початку повномасштабного вторгнення Віталій став до лав ЗСУ. 

«Я став солдатом, і життя змінилося. Я постійно змушений десь їздити, ризикувати життям».

Водночас він не полишає інформаційної боротьби, адже розуміє її значення. Попри всі загрози та випробування, Віталій не втрачає мотивації. Для нього є кілька ключових джерел сили.

«По-перше, це мої знайомі, які досі живуть в окупації і чекають на нас. По-друге, віра в те, що ми обов’язково переможемо».

На переконання Віталія, ключова ціль Кремля очевидна й незмінна:

«Основна мета Росії — це деконструкція і знищення української державності, а також знищення українського народу шляхом або фізичного вбивства, або асиміляції. Для Путіна найбільша трагедія ХХ і ХХІ століття — це розпад Радянського Союзу. І вся його політика спрямована на те, щоб цей Союз відновити».

Саме цим він пояснює, чому Москва не зупиниться, навіть якщо їй поступитися частиною українських земель. 

«Путін докладає максимум зусиль, аби повернути радянську імперію. Більше того, він уже в немолодому віці, і тому йому немає сенсу відкладати свої плани на потім. Йому не потрібно домовлятися, давати нам час. Для нього головне зараз — на власні очі побачити, як він перемагає Україну».

Віталій підкреслює: російський диктатор використовує будь-які інструменти — військові, політичні та інформаційні.

«Він буде діяти обманом, війною, політичними перемовинами. Буде досягати своєї мети будь-якими засобами, аби тільки на власні очі побачити свою перемогу».

Тому, на його думку, ілюзії про «компроміс» із Росією небезпечні.

«Кожен, хто думає, що якщо ми віддамо Росії частину територій і вони не підуть далі, я змушений цих людей розчарувати. Росіяни однозначно підуть далі. Бо їхня головна мета — знищення української держави і знищення українського народу».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---