«Тільки-но йому виповнилось 19-ть, він одразу пішов на фронт»

Максим Сироватко, солдат 3-ї окремої штурмової бригади, зустрів свій 20 день народження в полоні, куди потрапив одразу після першого ж бойового виходу. Захисник був поранений, отримав контузію.

Його дівчина, Ліза, розповіла «Точці Сходу», що її коханого утримують в одній із чеченських колоній, а звідти полонених повертають дуже рідко. Дівчина сподівається, що пережити полон Максиму допоможуть його оптимізм та легкий характер, а її любов допоможе повернути його додому.

«Максим пішов на фронт добровольцем. У серпні 2023 року пройшов курс молодого бійця і його відправили на Донеччину. Його перший бойовий вихід відбувся 11 лютого 2024 року. Коханий був в гарному настрої, заспокоював, що все буде добре. Я намагалась його підтримати, говорила, що він обов’язково повернеться, що я в нього вірю, чекаю. На зв’язок він вже більше не виходив, а 15 лютого ми отримали повідомлення про те, що він зник безвісти. І я, і його мати намагалися дізнатись бодай щось про Максима, куди тільки не зверталися, але довгі 10 місяців була повна тиша. І тільки в грудні 2024 року я побачила коханого на одному з російських ресурсів. Спочатку я знайшла фото, згодом відео. Максим виглядав змучений, очі “пусті” і він схуд».

«Одного разу Максим зателефонував мамі з полону»

«Дзвінок був з колонії в Чечні. Він питав про нас, хотів почути, що з нами все добре, але це була дуже коротка розмова. В березні цього року з Чечні повернули наших військових, і вони розповіли, що Максим отримав поранення в руку та контузію.

В цій колонії полонені працюють, робота складна, але уточнювати я не буду. Побратими кажуть, що попри все, мій коханий не втрачає оптимізму, завжди всім посміхається і підтримує в хлопцях гарний настрій. А ще він допомагав важкопораненим, які не могли самостійно пересуватися. Максим дуже чекає на повернення додому, дуже часто говорить в полоні про мене, про матусю, про брата. І попри посмішку дуже сумує». 

«Максим дуже працьовитий, завжди намагався допомагати родині»

«Тому до війни на відпочинок у нас було не надто багато часу. Максим займався тюнінгом автівок, ремонтами різної складності. І роботу свою любив, прагнув розвиватися. Він дуже добрий, готовий допомогти і словом, і ділом. Він завжди питає мене, як я себе почуваю і чи все в мене добре. Це не просто загальні фрази, в його словах і діях справжнє піклування. Спочатку  ми просто товаришували, а потім я відчула, що він саме та людина, з якою я хочу бути поряд. Ми схожі (Посміхається). І характером, і зовні. Він дуже доброзичливий і кожен новий день зустрічає з музикою, якої раніше було багато в нашому житті. Ми будували багато планів, але найбільше хотіли купити собаку». 

«З Чечні полонених повертають дуже рідко»

«Там багато наших хлопців, їм іноді дають телефонувати додому і, нібито, чеченська сторона готова на обмін, але протягом останніх півтора року звідти повернулося тільки четверо людей. Під час обмінів, мені дуже боляче за Максима. Я  радію за кожну сім’ю, яка нарешті дочекалася свого рідного. Але хочеться вже нарешті побачити в списках звільнених прізвище і мого коханого. Це так важко, чекати і сподіватись! Я знаю, що мій Максим дуже сильний, я впевнена, що він витримає і не складе руки, хочу щоб він відчував, як сильно я його кохаю і як сильно чекаю».

Ця стаття стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

---