Той, хто створював інший схід. Історія маріупольця Богдана Слющинського

Український науковець, композитор, поет та музикант Богдан Слющинський народився на Львівщині, але понад пів життя прожив у Маріуполі. Завдяки йому там з’явилися безліч нових культурних об’єктів та традицій. Нині, спогади про місто Марії, яке понад три роки перебуває в російській окупації, продовжують жити у його віршах. 

Богдан Слющинський до останнього подиху створював інший схід України і мав ще багато планів, які зруйнувала велика війна. Більше про цього видатного діяча – читайте у нашій рубриці  «КультСходу».

Як українські пісні лунали на Сахаліні

Народився майбутній науковець, поет, композитор та музикант на Львівщині, в селі Стрептів у 1947 році. Після закінчення школи та ліцею у Львові, вступив у музичне училище на відділ народних інструментів по класу баяна, а потім – в політехнічний інститут за фахом «Автомобілі та трактори». 

У 1972 році переїхав на Сахалін. Там влаштувався вчителем у музичну школу, яку згодом очолив і в якій зустрів свою майбутню дружину – маріупольку Наталю. 

«Я пішла до місцевої музичної школи винайматися на роботу викладачкою музики по класу фортепіано, і бачу там високого, з чорним довгим волоссям, у чорному шкіряному піджаку дуже красивого чоловіка. Ну такий красень!», – згадувала Наталя Слющинська.

Довгий час вони просто товаришували, пані Наталя акомпонувала Богдану Васильовичу на концертах. А потім непомітно стали парою і одружилися. Це була творча родина: він створив ансамбль, який співав українські пісні навіть на Сахаліні, вона – працювала режисеркою народного театру.

 Переїзд та розвиток Маріуполя

У 1983-му Слющинські повернулися в Україну.  Адже саме тут бачили майбутнє для двох своїх дітей. Дружина вмовила оселитися в рідному для неї Маріуполі. 

Відтак Богдан Слющинський спочатку став заступником директора колишнього Палацу металургів. Потім – пішов у музичну школу, яку згодом перетворив на першу у місті дитячу Школу мистецтв. До речі, у цьому йому допомогла посада – очоливши у 1986 році відділ культури тоді ще Жданівської міськради, добився, щоб колишню будівлю компартії у центрі Маріуполя віддали дітям.

Цікаво, що саме Богдан Слющинський започаткував традицію проводити на День міста карнавал національних культур. А у 1989-му був одним з ініціаторів повернення Маріуполю, який на той момент називався Ждановим, його історичної назви.

Під час роботи у відділі культури Богдан Васильович домігся відкриття Музею народного побуту, допомагав у створенні першої історичної бібліотеки ім. М. Грушевського, сприяв появі першого муніципального театру ляльок, а у 1993 році підтримав розвиток оркестру «Ренесанс». Саме Слющинський переконав тодішніх депутатів міськради, що Маріуполю потрібен камерний оркестр. 

«На нього дивилися, як на непорозуміння. Який оркестр, який камерний? Якщо камерний, то він у камері має грати? Театр є, палац культури є, самодіяльність є. Чого ще не вистачає? Нащо нам це в бюджет?», — пригадував в інтерв’ю для LB.ua диригент і засновник «Ренесансу» Василь Крячок.

Богдан Васильович завжди боровся за права людей мистецтва. Так, у 2000 році, після того, як Слющинський особисто звернувся до тодішнього Президента Леоніда Кучми, в Україні запровадили День працівника культури.

Занурення в науку 

У тому ж році Богдан Слющинський звільнився і занурився у наукову діяльність. Закінчив докторантуру при Міжнародній кадровій Академії, захистив дисертацію та здобув науковий ступінь «Доктор філософії в галузі соціології», а через 10 років — захистив ще одну дисертацію та здобув ступінь доктора соціологічних наук.

Паралельно, починаючи з 2003 року, працював у Маріупольському державному університеті, в якому згодом створив і очолив кафедру соціології та соціологічну лабораторію. 

«Саме Богдан Васильович був тією людиною, завдяки якій з нуля була створена та активно розвивалася спеціальність «Соціологія» в промисловому місті Маріуполь. Йому вдалося створити унікальну атмосферу на кафедрі, коли всі викладачі та студенти по-справжньому відчували себе єдиною сім’єю», – згадували його колеги.

У 2020 році ім’я професора, Академіка української Академії наук Вищої школи України Богдана Слющинського занесли до видання «Золотий фонд нації».

Поетична творчість

Одночасно із науковою діяльністю Богдан Васильович продовжував займатися музикою, брати участь у концертах та писати вірші – на його рахунку 10 поетичних збірок та збірка малої прози. 

«Також він заснував літературно-художній альманах “Маріуполь”, багато років керував студентським літературним об’єднанням “Перлини слова” і допомагав молодим авторам знайти свою стежку й дорогу у творчості. І, звісно, писав сам прозу та поезію, ставши автором більше двох десятків книг, серед яких “Втомлена надія”, “Відлуння”, “В обіймах часу”, “Осінній вітряк”, “Витоки”, “Світанкова роса”, “Подих вітру”», — розповідав заступник голови Донецької обласної організації Національної спілки письменників Павло Кущ в інтерв’ю «Вільному радіо».

Богдан Васильович мав ще багато планів та ідей, але почалася велика війна. 9 квітня 2022 року російський снаряд розірвався на подвір’ї Слющинських. Осколок потрапив поетові в серце. Тіло лежало на подвір’ї майже місяць, а потім окупанти поховали його на Старокримському цвинтарі в братській могилі. 

Нещодавно донька Богдана Слющинського та дружина, також загиблого у Маріуполі, фотохудожника Віктора Дєдова, повідомили про вихід з друку першої партії поетичного фотоальбому «Обірваних рядків змовкаюча струна», в якому вірші поета про місто Марії поєднані із світлинами фотомитця.  

Допоможіть нам бути кориснішими — пройдіть опитування.

---