«Це дійсно пам’ять чи вже фантазія?» Принц Буба про Луганськ, військо та музику

Максим Буба – військовослужбовець 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». До української армії долучився у 2024 році. Нині захищає Сумський напрямок – відповідає за військову радіоелектронну розвідку.  

А ще – пише музику. Цим він почав займатися ще до окупації рідного Луганська у 2014 році. Нині творить під псевдонімом Принц Буба.

Після початку повномасштабного вторгнення він переосмислив свою творчість – створив аудіоінсталяцію, за допомогою якої розробляє звукові дизайни, зокрема, присвячені сходу України.  

Про творчість, фронт та рідний Луганськ захисник розповів «Точці Сходу».

Шлях до війська 

У 2014 році, коли російські бойовики вперше вторглися на Донбас, Максим навчався на другому курсі луганського університету на політолога. Потім заклад переїхав до Старобільська, адже почалася АТО. 

«Я не чекав, що мені треба буде переїжджати з Луганська. Уявляв собі зовсім інакше життя до початку війни. Мені було потрібно за щось жити», – згадує він. 

Тоді Максим вирішив переїхати до Києва. На початку повномасштабної війни працював у центрі підтримки клієнтів однієї зі столичних компаній.

А у 2024 році долучився до лав української армії. Нині служить на Сумському напрямку у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» оператором радіоелектронної розвідки.

«Ми визначаємо та перехоплюємо ворожі сигнали в ефірі. Мені дійсно пощастило отримати цю посаду. Я відчуваю, що приношу користь», – ділиться Максим.

Музика: від класики до нойзу 

Любов до музики в Максима з дитинства. Колись він грав на баяні, потім самостійно опанував бас-гітару. Свою кар’єру в Луганську починав на панк-сцені. Це було ще до окупації міста. 

А після повномасштабного вторгнення він став створювати експериментальні композиції та звукові дизайни. 

Все почалося зі знайомства з іншим виконавцем електронної музики, Антоном Малиновським, який родом з Миколаївщини. Згодом хлопці вирішили розвиватися в жанрі нойз – одному з найстаріших жанрів експериментальної музики, в якому зазвичай використовуються звуки штучного та техногенного походження.   

«У 2023 році під час відкриття простору у музеї “Львівського радіо”, я потрапив на джем (неформальну музичну подію, на якій музиканти грають імпровізовані соло – ред.). Тоді я приніс металеві труби і ми з друзями кидали їх об підлогу. Це було дуже гучно, порівняно з іншими, більш-менш музичними джерелами звуку. Так ми й почали займатися шумовою музикою. Робити щось дуже експериментальне разом морально легше», – розповідає музикант. 

Один із напрямів, які Максим презентує на виставкових проєктах він описує, як дослідження впливу звуку на трансформацію людської пам’яті. Адже нині сумнівається у реалістичності власних спогадів про рідний Луганськ. 

«Мій друг іноді згадує якісь факти з минулого життя і це все звучить ніби сон. Я постійно думаю, наскільки мої спогади справжні? Це дійсно пам’ять чи вже фантазія? Чи можу я відтворити цілісний спогад, чи все ж щось домислюю?», – ділиться музикант.

Для того, щоб переосмислити ці питання Максим створив «Ланівщину» – звукову інсталяцію, створену на синтезаторі і збережену на шести бобінних і касетних магнітофонах, які він купив в різних куточках України. Саме за допомогою звуку Максим намагається повернути собі фрагменти пам’яті багаторічної давнини.

«У “Ланівщині” відчувається контраст звучання старих магнітофонів, які актуальні для Донбасу, тому що вони стояли у всіх домівках. Це здається чимось справжнім. Мені здається, це відгукується і в інших людей з Луганська — тих, хто не міг туди повернутися з 2014-го. Це відчуття втрати – спільне», – вважає Максим.

Творчість на фронті та плани на майбутнє 

На фронті часу на творчість в Максима майже немає. Хіба що на вихідних і якщо є настрій, каже військовий. Ідеї, які народжуються у бліндажі, він зберігає в телефоні, аби потім відтворити їх. 

Нині музика продовжує бути важливою для захисника, але сприймається дещо інакше.  

«У мене сталася захисна реакція щодо музики, коли я долучився до Збройних Сил. ЇЇ емоційно стало важче сприймати. Буває, що від музики теж плачу, прям ридаю, але тільки тому, що слухаю її раз на місяць. Зараз мене може зачепити, можливо, якесь маніпулятивне відео, наприклад, де бабуся святкує свій день народження сама», – ділиться військовий. 

Після закінчення війни він хоче долучитися до громадського сектору та створити власну студію звукозапису. І водночас залишатися корисним українському війську. 

«Які б домовленості з Росією не були досягнуті, завжди буде потреба слідкувати за небом. Особливо за розвідувальними російськими апаратами. За цим ми будемо слідкувати ще роками, якщо не вічність».

Авторка: Анастасія Вавіліна

Допоможіть нам бути кориснішими — пройдіть опитування.

---