«Це не класична грецька діаспора»: що варто знати про надазовських греків України
Сотні років уруми та румеї — надазовські греки — зберігали свої мови і традиції в Криму, а згодом на півдні Донеччини. Переселені Російською імперією, репресовані радянською владою, а нині — знову розʼєднані війною.
Хто вони — надазовські греки? І як сьогодні, попри війну й втрати, намагаються відновити свою ідентичність — «Точка Сходу» дізналася у співзасновниці та голови організації ГО «Надазовські греки: уруми і румеї» Ольги Цуприкової.
Як надазовські греки з’явилися на території Донеччини
Надазовськими греками називають урумів та румеїв — нащадків кримських християн. Етногенез урумів і румеїв відбувався в Криму на теренах візантійських володінь, згодом — князівства Феодоро і генуезьких колоній, пізніше — Кримського ханату й Османської імперії.
Етнічна ідентичність урумів та румеїв сформувалася на основі об’єднання та взаємопроникнення культур кримських християн різного походження — греків, готів, аланів, тюркських народів, грузинів, волохів тощо.
У 1778 році уряд Російської імперії видав наказ про примусове переселення урумів та румеїв з їхнього дому — півострова Крим. Шлях до нового місця був нелегким через хвороби та зміну клімату. Дехто помирав дорогою до нових поселень.
«Оскільки уруми та румеї сповідували православне християнство грецького обряду, Російська імперія називала їх «греками». Певним чином цей термін можна вважати колоніальним, адже імперією були проігноровані самоназви (ендоніми) — уруми та румеї. Попри те, що надазовські греки часто й досі називають себе “греками”, сама по собі ця назва не означає прямого зв’язку із сучасною Грецією — мається на увазі автохтонна спільнота з двома унікальними мовами та традиціями», — пояснює Ольга Цуприкова.
Так у XVIII столітті внаслідок насильницького переселення уруми і румеї опинилися в Надазов’ї. Тоді вони й засновують 21 поселення, а також місто Маріуполь.
Чому греки з Надазов’я?
Уруми та румеї проживають майже 250 років у Надазов’ї — на півдні Донеччини та на північному узбережжі Азовського моря. Звідси й назва — надазовські греки.
«Тому ми вживаємо термін Надазов’я, щоб окреслити межі території компактного проживання урумів та румеїв. Якщо ми говоримо про надазовських греків, то до 2014 року абсолютна більшість їх проживала виключно на території Донецької області, також є одне село (Новомлинівка), засноване надазовськими греками на території Запорізькій області», — пояснює голова організації «Надазовські греки».
Станом на 2001 рік під час останнього перепису населення України, надазовські греки були третьою за кількістю населення етнічною групою Донеччини. Тоді їх було близько 80 тисяч.
Однак, з великою ймовірністю, фактична кількість надазовських греків на той час могла бути ледь не вдвічі більшою, додає пані Ольга.
«Тобто на території Надазов’я проживає не діаспора сучасної Греції, а автохтонна спільнота, яка сформувалася в Криму», — зазначає голова організації «Надазовські греки: уруми і румеї».
Мови урумів та румеїв
Надазовські греки — це один народ, які мають дві мови: урумську та румейську.
Ця двомовність сформувалася ще в середньовічному Криму. Урумська мова належить до тюркської мовної родини, а румейська походить від середньовічної грецької мови.
Дві назви «урум» та «румей» насправді мають єдине значення. «Румей» буквально означає «римлянин – підданий Східної Римської (Візантійської) імперії)», а «урум» – це тюркізоване звучання слова «румей».
«Коли в селищі, де компактно проживають надазовські греки-уруми, десь на Донеччині ви запитаєте “ким Ви себе вважаєте?”, місцева бабуся вам відповіла : “я грекиня”. Але скаже вона це урумською мовою. Варто зрозуміти, що в зміст слова “грек”/”грекиня” надазовські греки вкладають сенс, який відрізняється від загальноприйнятого розуміння або автоматичних асоціацій зі словом “грек”/”грекиня”, які є в більшості людей в Україні та за кордоном», — додає Ольга Цуприкова.
Коренізація, репресії й тиша: як радянська влада знищувала культуру надазовських греків
Часи «коренізації», коли радянська влада сприяла поширенню освіти рідними мовами, розвиткові національних культур, дала надазовським грекам поштовх для відродження своїх традицій. Така політика тривала з другої половини 20-х років до першої частини 30-х. Однак закінчилося все «грецькою операцією» НКВС.
Так, 1937 року радянська влада видала директиву, в тексті якої повідомлялося про викриття органами НКВС широкої мережі осередків так званої «Грецької антирадянської контрреволюційної повстанської шпигунської підпільної організації».
Людей звинуватили в антирадянській діяльності та сприянні «встановлення буржуазної держави фашистського типу».
З понад 5 тисяч заарештованих на Донеччині надазовських греків, радянська влада розстріляла 96% протягом перших місяців 1938 року. Точна кількість жертв невідома.
Серед вбитих опинилися засновник румейської літератури Георгій Костоправ та режисер Маріупольського грецького театру Данило Теленчі.
«Серед трагічних спогадів надазовських греків тих часів наведу один з дуже показових. Наприкінці 1930-х не просто закрили культурні і освітні заклади, припинили діяльність друкованих видань і театральних труп, але “стратили” навіть грецький шрифт: типографські літери Маріупольського грецького видавництва було втоплено в Азовському морі. Очевидно, що це було зроблено, щоб максимально стерти пам’ять про існування надазовських греків на Донеччині», — розповідає Ольга.
Після репресій 1937-1938 років багато надазовських греків намагалися вберегти своїх дітей від переслідувань. Люди навіть записували змінені дані родини в документах. Тому деякі прізвища не збереглися — людей хотіли вберегти від потенційних проблем.
У результаті нащадки надазовських греків не ідентифікували себе з урумами та румеями, або й взагалі не знали, хто вони насправді.
Серед вбитих опинилися засновник румейської літератури Георгій Костоправ та режисер Маріупольського грецького театру Данило Теленчі.
«Серед трагічних спогадів надазовських греків тих часів наведу один з дуже показових. Наприкінці 1930-х не просто закрили культурні і освітні заклади, припинили діяльність друкованих видань і театральних труп, але “стратили” навіть грецький шрифт: типографські літери Маріупольського грецького видавництва було втоплено в Азовському морі. Очевидно, що це було зроблено, щоб максимально стерти пам’ять про існування надазовських греків на Донеччині», — розповідає Ольга.
Після репресій 1937-1938 років багато надазовських греків намагалися вберегти своїх дітей від переслідувань. Люди навіть записували змінені дані родини в документах. Тому деякі прізвища не збереглися — людей хотіли вберегти від потенційних проблем.
У результаті нащадки надазовських греків не ідентифікували себе з урумами та румеями, або й взагалі не знали, хто вони насправді.
«У моїй родині так само є і по лінії прадідуся, і по лінії прабабусі є жертви “грецької операції” НКВС. Це була хвиля операцій, спрямованих на винищення людей за етнічною ознакою. Людей арештовували за сфабрикованими справами, деяких розстрілювали за звинуваченнями в контрреволюційній діяльності», — ділиться Ольга Цуприкова.
На довгий час уруми та румеї «замовкли». І тільки після настання «відлиги» почала поступово і дуже обережно відновлюватися робота поетів та письменників, які писали рідними мовами надазовських греків або ж перекладали своїми рідними мовами класичні твори, зокрема поезію Тараса Шевченка.
Втрачена земля та збереження ідентичності
Уже у XXI столітті росіяни продовжують традицію знищення народів. Деякі населені пункти надазовських греків перебувають під окупацією з 2014 року.
Зараз з 76 поселень, у яких компактно проживали надазовські греки на Донеччині, на підконтрольній Україні території залишилося 3-4 села. Інші — окуповані, знищені або опинилися в «сірій зоні» та потерпають від щоденних обстрілів. Як-от, Багатир, Костянтинопіль чи Комар.
«Звісно, це впливає на тяглість традицій. Надазовські греки — це люди, які дуже прив’язані до своєї землі. Ми маємо бути активними та говорити про цей народ, адже зараз є надвисокий ризик втратити культурний та мовний спадок надазовських греків назавжди».
Наразі достеменно невідомо, скільки урумів та румеїв евакуювалися з Донеччини. Яка кількість людей загинула в Маріуполі чи Волновасі — дізнатися вже неможливо.
Однак саме 2022 рік став поштовхом для деяких людей, які почали задумуватися над своєю ідентичністю та працювати над її відновленням.
«Щотижня до нас в організацію приходять запити: хтось цікавиться урумською або румейською мовою, комусь цікаво, чи дійсно вони з надазовських греків. Це може бути пов’язано з тим періодом, який ми переживаємо, як країна. Люди намагаються знайти хоч якусь опору у цьому невизначеному житті. І для багатьох — це розуміння, хто ти. Зокрема для молоді цей шлях до розуміння своєї ідентичності дійсно може бути доволі довгим, але, на мою думку, його варто пройти кожній молодій людині з-поміж надазовських греків», — впевнена пані Ольга.
Як надазовські греки рятують свою спадщину
Після окупації Маріуполя та значної частини інших населених пунктів Донецької області велика кількість матеріальних культурних пам’яток надазовських греків була знищена. Тим ціннішою є робота переміщених громад та активістів, в тому числі команди громадської організації «Надазовські греки: уруми та румеї», які з середини 2022 року об’єднує спільноту урумів та румеїв.
Зокрема, ще до повномасштабного вторгнення Росії вони створили цифрові версії орнаментів, що побутували у надазовських греків. Останні декілька років триває робота щодо внесення окремих елементів культури надазовських греків до національного переліку нематеріальної культурної спадщини.
Так, у березні 2025 року до такого переліку потрапив великодній хліб надазовських греків «Псатир», що символізує терновий вінець Ісуса Христа.
Ольга згадує, що цьогоріч на Великдень навіть був незапланований флешмоб: переселенці з-поміж надазовських греків готували цей хліб, як в Україні, так і за кордоном, щоб відчути приналежність до спільноти.
Для надазовських греків в їжі найбільше збереглося культурних традицій. Зокрема, й через відомі чебуреки з Донеччини. У цьому ми можемо прослідкувати культурну схожість з кулінарними традиціями Криму, адже в Греції ви навряд чи знайдете чебуреки в ресторані традиційної елладської кухні.
Ольга каже, що робота зі спільнотою надазовських греків-переселенців вимагає особливої чутливості та людяності. Багатьом людям боляче навіть згадувати про Маріуполь і про все, що сталося після початку повномасштабного російського вторгнення.
«Буває, що ми зустрічаємо наших людей і просто плачемо всю зустріч, обговорюючи хто як виїхав з окупованих територій. Тобто наші зустрічі із спільнотою тут в Києві – це робота, де є місце і підтримці, і посмішкам, і сльозам туги за рідним домом», — додає вона.
Окрім роботи безпосередньо зі спільнотою, організація разом з експертами працює над збереженням двох рідних мов надазовських греків. Наразі урумська та румейська перебувають на межі зникнення та потребують особливої уваги та підтримки.
Надазовські греки щодня борються за збереження своєї культури, попри окупацію та втрати, які росіяни принесли в їхні села та міста.
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.