Від шахтаря до відомого мураліста з Донеччини Історія Сашка Корбана

«Золота нитка» у Києві, «Перші, з честю!» у Хмельницькому, «Чисте повітря» у Запоріжжі, «Близькі мрії» в Одесі, нині зруйнована «Мілана» у Маріуполі. Автором цих та десятків інших муралів є художник з Донеччини Сашко Корбан. 

Його роботи прикрашають фасади будівель та споруд не тільки в Україні, але й за кордоном: в Італії, Франції, Німеччині, Грузії, Іраку та багатьох інших країнах світу.

Як хлопець з маленького шахтарського містечка почав розвивати сучасний стріт-арт – читайте у нашій рубриці «КультСходу».

Художник, який мріяв стати спортсменом 

Сашко родом з Христівки, колишнього Кіровська, що на Донеччині, яке з 2014 року перебуває під російською окупацією. Перші малюнки майбутній художник робив у шкільних зошитах. Це були аматорські скетчі – швидкі нариси ручкою або олівцем. 

Згодом хлопець почав вивчати і пробувати інші техніки. Але тоді й гадки не мав, що це стане його покликанням, адже увесь вільний час приділяв спорту, зокрема, футболу.

Перший малюнок на стіні запропонували зробити друзі. Тоді Сашкові було близько 15 років. 

«Тоді все це в нас тільки з’являлося, й ледь не кожен пробував. Ми купили два балончики з фарбою й пішли «на стінку». І з першого натискання на кнопку балончика я зрозумів: це любов. Так, справжня, як у кіно», – згадував мураліст в інтерв’ю виданню «Віледж». 

Порятунок малюнками та робота на шахті

Пошук себе та перші спроби у художній справі збіглися з найважчим періодом у житті – смертю матері. Тоді саме творчість стала порятунком, адже Сашко залишився сам на сам з усіма випробуваннями. 

«Я не знав, як жити, що робити. Але почав малювати — у зошитах, на вулиці. Хотілося чогось більшого. Потрібна була увага. У підлітковому віці, коли живеш сам, морально дуже важко. І саме малюнки мене врятували», – розповідав художник БО «Сучасна Україна». 

Але потрібно було на щось жити. Тож юнак вирішив піти працювати на шахту. Водночас продовжував малювати. Щоправда, тоді здавалося, що з графіті доведеться попрощатися. 

Точкою зламу став фестиваль у Запоріжжі. Відтоді Сашко почав вливатися в художнє середовище та замислюватися: «можливо, я здатен на щось більше, ніж робота на шахті?» 

Звільнення стало чи не найскладнішим рішенням у житті. Але за два роки, через брак коштів, він замислювався знову повернутися до копальні, але, зрештою, «пішов за мрією». 

Втрата домівки та переїзд до Києва

У 2014-му, коли росіяни окупували частину Донбасу, Сашко опинився ще перед одним складним вибором. 

«Я не хотів виїжджати, бо це мій дім. Це важко. Але потім все ж прийшло розуміння, що іншого шляху немає».

Без грошей та знайомств переїхав до Києва. 

Тоді прихистили майже незнайомі люди. Ба більше – дозволили малювати в будинку на полотнах. 

Згодом Олександр почав писати портрети аерозольними фарбами. Так його роботи поступово з’являлися у Запоріжжі, Миколаєві, Одесі, Запоріжжі, Полтаві, Каховці, Хмельницькому, Києві та нині окупованому Маріуполі. А ще – за кордоном: в Італії, Франції, Німеччині, Грузії та багатьох інших країнах світу.

Напрям своїх робіт Сашко визначає як мікс реалізму та поп-арту. 

«Мені подобається розповідати якісь життєві моменти. І до кожної історії я знаходжу свій підхід», — каже мураліст.

Найважча робота – у Маріуполі 

Кожен мурал Олександра Корбана унікальний та наповнений сенсом. Але емоційно найважчою своєю роботою художник вважає мурал «Мілана» у Маріуполі. 

Він створив його у 2018 році на стіні 15-поверхівки в центрі міста на честь 6-річної Мілани Абдрашитової, яка пережила обстріл мікрорайону «Східний» у 2015 році. Тоді загинула її мама — прикрила доньку собою. Мілана ж вижила, але втратила ногу й перенесла кілька операцій. 

Для Олександра цей проєкт був глибоко особистим, наповненим важкими спогадами. Адже саме під час навчання у Маріуполі він колись дізнався про смерть своєї мами. 

«Це місто — особливе й болюче водночас. Ця історія — не тільки про дівчинку. Вона стала і моєю теж», – каже митець. 

На жаль, нині цього муралу більше не існує – у листопаді 2022 року російські загарбники його знищили. 

Зміна фокуса під час великої війни 

Із початком повномасштабного вторгнення Сашко почав замислюватися: чи на часі мистецтво під час війни? Через це у 2022-му свідомо відмовився від багатьох проєктів. Згодом на сприйняття вплинуло спілкування з військовими. 

«Я їм кажу: якби не ви, усе це було б нікому не потрібно. А вони відповідають: це треба, це надихає, це теж боротьба».

На 40-й день повномасштабної війни Сашко створив мурал «Золота нитка» на Оболоні у Києві — розірваний прапор, який зшиває рука воїна. А навпроти російського посольства у Тбілісі – українку у вишиванці з букетом польових квітів. Як уособлення сили, свободи й незламності українського народу.

Одна з останніх його робіт – мурал «Перші, з честю!» у Хмельницькому, присвячений прикордонникам України, які першими зустрічають ворога. 

Олександр переконаний: мистецтво під час війни — це не лише про красу чи естетику. Це про присутність, коли навіть у найважчі часи українці здатні творити, говорити та надихати.

«Якщо люди — в Україні чи за кордоном — бачать українське мистецтво й воно їх надихає, значить, воно вже виконує свою роль».

Читайте також: Як український традиційний одяг знову став буденним

---