Виживали завдяки підтримці один одного й допомозі від «зеків»: Кирило Тюрнєв – про полон на окупованій Луганщині

Кирило Тюрнєв — захисник Маріуполя та звільнений військовополонений. Він служить у Державній прикордонній службі України ще з 2010 року.

Під час повномасштабного вторгнення став на захист рідного міста. Згодом потрапив у полон.

Сьогодні він відновився, знову служить у Києві, волонтерить та допомагає побратимам, які повернулися з неволі.

Початок повномасштабної війни у Маріуполі

Кирило Тюрнєв зустрів 24 лютого 2022 року на чергуванні в управлінні 1-го прикордонного загону у Маріуполі. Саме тоді почув перші вибухи.

«Я знаходився на чергуванні в приміщенні управління. Чергував на елементі зв’язку й застав перші вибухи. Бо неподалік від нас був аеродром і не так далеко — ППО. Одразу повідомив керівництво і почав доповідати по своїй лінії».

Невдовзі почалася оборона міста. Прикордонники разом з іншими підрозділами опинилися під постійними обстрілами.

«У самому Маріуполі отримав кілька контузій. Невеликі навіть не рахував. Але були такі, коли втрачав свідомість. Нас кидало, ламало… Якось вижили на характері, на ентузіазмі».

З часом командування ухвалило рішення відступити на територію комбінату «Азовсталь». Звідти захисники робили вилазки в місто.

«Ми бачили, що відбувається в Маріуполі: руйнування, багато загиблих цивільних. Хлопці показували кадри з дронів — місця, де люди збиралися набрати воду, біля криниць чи бюветів. Там могли бути діти, жінки, чоловіки. І в один момент почався обстріл. Потім бачили, що там просто людський фарш. Як би жорстоко це не звучало, але саме так воно виглядало».

Захисники розуміли, що залишатися в середмісті означало наражати цивільних на ще більшу небезпеку. Тож було ухвалено рішення зосередитися на «Азовсталі».

Полон і підтримка «зеків»

18 травня 2022 року Кирило вийшов із «Азовсталі» та потрапив у російський полон. Спочатку його утримували в колонії в Оленівці. Там одразу стало зрозуміло, що росіяни не збираються дотримуватися Женевських конвенцій.

«Вони прямо сказали: робитимуть з нами все, що захочуть».

Згодом полонених перевезли до колонії поблизу Свердловська (нині — Довжанськ) на Луганщині. Вивозити до Росії його не стали. У тих умовах підтримку полоненим надавали не адміністрація, а засуджені злочинці, які перебували у колонії.

«Коли хтось сильно хворів, саме “зеки” намагалися передати нам ліки. Так само могли дати трохи чаю. Завдяки цьому ми могли підтримати один одного: заварили кружку чаю, сіли, поспілкувалися. Це допомагало не панікувати».

Повернення на підконтрольні території

25 червня 2024 року Кирило Тюрнєв повернувся в Україну під час обміну. З полону він вийшов виснаженим: важив 58 кілограмів, втративши близько двадцяти.

«Відновлювався зустрічами з друзями, прогулянками й бажанням повернути собі форму. Хотів набрати вагу, щоб відчувати себе чоловіком, а не дитиною».

Найбільше допомагала підтримка рідних і побратимів.

«Найголовніше — це підтримка від мами, яка була в Києві, і від мого друга. До мене приїжджали побратими, допомагали зрозуміти, що нас чекали, що нам будуть надавати допомогу: і з документами, і зі здоров’ям, і з життям у цілому. Це допомагало дуже сильно».

Після відновлення Кирило повернувся в Державну прикордонну службу, але вже в Києві. Окрім військової роботи, він активно займається волонтерством і є амбасадором проєкту «Серце Азовсталі».

«Це дає мені натхнення, внутрішню силу й енергію, щоб рухатися далі. Відновлювати себе і допомагати хлопцям та дівчатам, які повертаються з полону, їхнім сім’ям».

Також він зосереджувався на допомозі в медицині: через волонтерів отримував ліки з-за кордону та передавав їх підрозділам на передову.

«Я не один цим займався — разом із побратимами збирали заявки від підрозділів і передавали все, що могли, на фронт».

Цей напрямок волонтерства розвиває і нині.

Війна та сім’я

Повномасштабна війна боляче вдарила по родині Кирила. У нього були дружина, син й донька. Сьогодні сину 11 років, доньці — вісім. Але вони не поруч.

Ще під час його перебування на «Азовсталі» стало відомо, що родина виїхала в безпечне місце. Коли Кирило повернувся, з’ясувалося, що вони не в Україні й дружина не збирається привозити дітей назад. Нині родина в розлуці.

«Але у мене дуже велике бажання побачити дітей. Хоч якось».

Читайте також: Відновлюють себе й Україну. Як ветерани після полону і ампутацій повертають відчуття дому

---