Я ледь не помер після свого дня народження, – ветеран Олександр Кушнеренко

Захисник України Олександр Кушнеренко втратив ногу під час боїв на Донецькому напрямку – ворожа міна розірвалась в метрі від нього. Це сталося 27 вересня 2022 року, на ранок після його дня народження. Осколки також влучили Олександру у руку.

Після цього військовий пережив 17 операції, пройшов реабілітацію та протезування. Та попри це «Куш» зберігає бойовий дух і продовжує вести активний спосіб життя – займається спортом і працює протезистом в одній із громадських організацій, допомагаючи іншим пораненим.

Свою історію ветеран розповів «Точці Сходу».

«Я планував піти в АТО з 10 років»

Олександр Кушнеренко народився у місті Олександрія, на Кіровоградщині. У 2014-му, після початку російського вторгнення на сході України, хлопець вирішив – має стати захисником. Але на той момент він був ще дитиною, тож довелося зачекати. У 2020-му, коли пішов до військкомату, йому було лише 17 років.

«Незадовго до мого 18-річчя я пішов у ТЦК, кажу: “Мені 17, хочуть служити”. І мені прапор (прапорщик – військове звання, ред.) каже: “Без проблем”! Тож своє повноліття я зустрів у Десні, в Чернігівській області, на навчанні», – розповідає Олександр.

Спочатку служив у частині, ходив у наряди, набував досвіду, згодом – потрапив у зону проведення ООС. А повномасштабне вторгнення зустрів на Донецькому напрямку.

«25 грудня 2021 року ми повернулися з ротації і по плану мали б сидіти в частині, до наступної ротації, тобто, 8 місяців. Але вже через півтора місяці нам сказали, що буде війна і наказали забирати склади і виїжджати в район», – згадує ветеран.

Задача, яка стояла перед бригадою Олександра – тримати оборону і утримувати позиції.

Поранення та протезування

Вранці 27 вересня 2022 року хлопці потрапили під танковий обстріл росіян – ворожа міна впала прямо біля Олександра.

«Взагалі ситуація цікава: 26 вересня в мене був день народження, а 27-го зранку була така незвичайна тиша. А потім десь о 9-й я почув одиночний постріл зі сторони противника. І після цього пострілу виїхав танчик, 125-та міна прилетіла десь в метрі від мене», – розповідає військовий.

Тоді, ділиться Олександр, нічого не відчував, окрім збитого дихання та помутніння. Відкривши очі побачив, що осколками йому відірвало ліву і посікло праву ногу. А коли хотів взяти турнікет – не відчув й правої руки.

«Я спочатку засмутився, мовляв, все зрозуміло, але, думаю, нічого, без руки жити тяжко буде, але можливо. А потім я відчув, як на долоню падає земля з копа, я її намацав, накинув на себе і почав далі однією рукою турнікети діставати. Щоправда, всі чотири лопнули у мене на ногах», – каже Олександр.

Того ж вечора військового доправили до Дніпра, а потім – до Києва. Спочатку поклади у восьму лікарню, а згодом перевели у Національний науковий центр хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова. Загалом Олександр пережив 17 операцій. І весь цей час поряд із ним була найрідніша людина – мама.

«Вона була зі мною постійно. Вона проживала в Києві, у тітки і щодня, щоранку приїжджала до мене в лікарню. Допомагала мені, бо я спочатку навіть їсти сам не міг», – ділиться захисник.

У лютому 2023 року Олександру встановили перший протез, у центрі протезування «Стеценко-Центр» у Києві. Витрати взяла на себе держава. Перший місяць-два, ветеран вчився ходити з милицями, а потім – без. Відновлювати довелося і рухливість руки – через пошкоджений променевий нерв, деякий час хлопець її майже не відчував.

«Тобто, в мене не працювала кисть і не працювали пальці, схопити я міг, розтиснути пальці – ні. Допомогло електростимулювання – мені клали електроди на руку і проводили по ній струмом, щоб запусти нерв», – розповідає ветеран.

Але це була неофіційна реабілітація, додає Олександр, тобто, за власним бажанням і за власний кошт. І не в реабілітаційному центрі, а в реабілітаційному відділенні міської лікарні Олександрії.

Психологічне відновлення

Ветеран каже, найскладнішим за весь період операцій та реабілітації було просто лежати на місці.

«От знаєте, коли немає можливості просто встати, навіть не те, що встати, а просто перевернутися самому. Це дуже тяжко витримати, коли ти днем за днем просто лежиш», – зізнається захисник.

Відновитися морально Олександру допомогли заняття з психологом та спорт – попри поранення хлопець веде активний спосіб життя, займається боксом та бігом. А ще – влаштувався на роботу, працює протезистом в одній із громадських організацій у Києві.

«Проходив курси у навчально-інноваційному центрі протезування і реабілітації. Тепер навчаюсь робити куксоприймачі (найважливіша частина протезу, призначена для розміщення ампутованої кінцівки– ред.). Тобто, до мене приходять з готовим протезом, я знімаю його стопу і підбираю висоту», – пояснює Олександр.

І додає – планує й надалі розвивати свої знання та вміння у цій галузі, щоб мати змогу допомогти якомога більшої кількості людей, які отримали поранення.

---