«Я прийшов звільняти свою землю»: історія підприємця Дениса Шурмильова, який став артилеристом «Азову»

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Денис Шурмильов був успішним бізнесменом. У рідному Запоріжжі керував вантажними перевезеннями, торгував металом і займався сільським господарством. Але 24 лютого 2022 року його життя, як і життя багатьох українців, кардинально змінилося.

Сьогодні Денис на псевдо «Комерс» — військовослужбовець бригадної артилерійської групи «Азова» й захищає Україну від російських окупантів. 

Шлях до «Азову»

До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Денис не був дотичний до війська.

«З 2014 року я підтримував військових, у мене була активна громадянська позиція, але участь у бойових діях я не брав. Саме з 24 лютого, коли вже почалась повномасштабна війна, я спочатку долучився до Запорізької територіальної оборони і почав займатися волонтерством», — розповідає Денис.

Оскільки мав власний бізнес та ресурси, використовував їх для допомоги військовим.

«Ми купляли сталь для бронежилетів, знайшли де закуповувати нормальні плитоноски з плитами. Ми купляли шоломи, завозили їх з-за кордону. Автівки приганяли, їх купляли за власний кошт, ремонтували і передавали військовим. На базі нашого підприємства був автопарк і всі необхідні засоби, станки і слюсарі. Ми виїжджали і на передову до хлопців, аби відремонтувати техніку».

Остаточно приєднатися саме до «Азову» Денис вирішив після спілкування зі своїм товаришем, який повернувся з російського полону під час великого обміну 21 вересня 2022 року.

«Я подзвонив командиру, сказав, що хочу доєднатися. Він каже: “Ми зараз тільки формуємося якраз”. Я попросив в нього трохи часу, мені потрібно було закрити всі питання по бізнесу, доробити справи. Я навіть заповіт написав. І з січня 2023 року я долучився до Азову», — розповідає Денис.

Чоловік свідомо обрав саме цей підрозділ.

«Я обрав «Азов», тому що тут не дивляться на звання, на якісь регалії чи посади. Тут дивляться, яка ти людина, як ти себе проявляєш».

Випробування тіла й духу

У лютому 2023 року Денис почав проходити курс молодого бійця (КМБ), який тривав п’ять тижнів. Попри гарну фізичну форму, підготовка виявилася надзвичайно складною.

«Підготовка була люта. Я майстер спорту міжнародного класу з кікбоксингу, тобто в мене була гарна фізична підготовка, але мені було дуже важко. КМБ — це не для фізичного, а для більш психологічного випробування. Там скільки б ти не міг зробити, все одно дадуть більше».

За час тренувань Денис схуд на 10 кілограмів. Після успішного завершення курсу молодого бійця його направили до артилерійської розвідки. 

«Я попросився відразу в артилерійську розвідку. Наслухався цікавих історій, і мені дуже це сподобалось».

Він потрапив до новоствореного підрозділу — батареї управління артилерійської розвідки під командуванням 21-річного командира з позивним «Вог», який згодом отримав звання Героя України. Потім Денис пройшов ще один курс підготовки, вже безпосередньо у своєму підрозділі, який тривав приблизно два місяці.

Перший бойовий досвід

Після трьох місяців інтенсивної підготовки Денис вирушив на свій перший бойовий вихід під час контрнаступу на Запорізькому напрямку.

«Ми приїхали, і одразу контрнаступ, в нас одразу місія, одразу операція. Мені було дуже з одного боку лячно, бо це перший бойовий вихід. Але з іншого боку, зі мною були побратими, котрі мали великий життєвий та бойовий досвід, зокрема й отриманий під час оборони Маріуполя. І так само був наш командир, якого під час завдання ми постійно чули по рації — він нами керував».

Особливо мотивувало Дениса те, що його перший бойовий досвід відбувався на рідній землі, на Запоріжжі. 

Від Запоріжжя до Торецького напрямку

За два роки служби Денис встиг повоювати на декількох напрямках фронту.

«Ми були на Запорізькому напрямку. Потім ми поїхали у Серебрянські та Кремінські лісництва, біля Ямполя. Там знаходились приблизно рік, і потім нас перекинули на Торецький напрямок».

Розповідаючи про ситуацію на Торецькому напрямку, Денис зазначає, що їхній підрозділ змінив бригаду, яка втрачала позиції.

Денис високо оцінює здатність ворога адаптуватися та вчитися.

«Ворога не потрібно зневажати та вважати його слабкішим. Він, як і ми, постійно вдосконалюється. Ворог іноді в деяких позиціях йде навіть попереду нас».

Денис каже, росіяни швидко вчаться й масштабуються. 

«Ми зробили щось гарне, наприклад, про FPV-дрони, дрони-перехоплювачі зенітні. Ми були у всьому цьому перші, але вони все це швидко дуже масштабують і адаптуються».

За словами бійця, росіяни мають перевагу в організації бойових процесів та інженерії.

«Вони застосовують фортифікації «на відмінно», перекривають траси антидроновими сітками. Вони вже планують цю логістику, вони все це будують. Ми трошки відстаємо в цьому плані».

Найболючіше питання

Найважчим для Дениса є розлука з родиною, особливо з сином. 

«Раніше ми були постійно разом. Зараз ми три роки майже не бачимось. Саме болюче для мене в цьому питанні — це те, що дитині моїй було шість років, коли почалась війна, а зараз їй дев’ять. Третину життя він без батька».

Денис вважає важливим, щоб цивільні розуміли та цінували внесок військових.

«По-перше, прийняття, розуміння військових та вдячність. Хочеться, щоб цивільні транслювали завжди цю вдячність. Потрібно розуміти, що ці хлопці, в першу чергу, виборюють власним життям і здоров’ям цей мирний тил. Щоб всі могли гуляти, пити каву і проживати час разом зі своїми рідними і дітьми, поки інші не бачать своїх».

Він також звертається до тих, хто боїться йти до війська. 

«Я на власному прикладі стараюсь розповідати, що я в цивільному житті був підприємцем, взагалі не мав ніяких навичок. Прийшов, пройшов цей шлях, прийшло розуміння, як ти можеш бути корисним».

За словами Дениса, зараз цивільні мають більше можливостей обрати підрозділ та спеціальність відповідно до своїх навичок. Тому радить шукати правдиву інформацію з перших вуст. 

Плани на майбутнє

Попри повну віддачу військовій справі, Денис не бачить себе в армії після перемоги. 

«Я зараз ефективний, я військовослужбовець, виконую всі завдання, що на мене покладені, але в душі я вважаю себе цивільним досі. Якщо буде перемога або демобілізація, і не буде загрози безпосередньої для нашої країни, то я відразу піду, тому що не бачу далі себе як військового. У мене є свій шлях, є своя компанія, своя родина, котру потрібно налагоджувати. А поки ми маємо битися, аби кожен з нас міг втілити їх».

Авторка: Катерина Калюжна

Читайте також: «Нас били струмом і виламували п’ятки»: азовець Роман Шебанов — про Маріуполь, полон і повернення

---