Як український традиційний одяг знову став буденним

В Україні народне вбрання вийшло за межі споглядання в музейних експозиціях. Плахти, сорочки, вишиті пояси й навіть кишеньки — усе це дедалі частіше можна побачити на перехожих на вулицях, весіллях і в нових колекціях українських брендів. У кожному елементі — не лише стиль, а й код культурної пам’яті. 

Як традиційний стрій став частиною повсякденного образу та що надихає сучасних дизайнерів — розповідаємо в матеріалі.

Як все починалося

Модні тренди тісно переплітаються із суспільно-політичними змінами та культурними процесами. Українці здавна відображають власний досвід і переживання через символи та сакральні образи у вишивці на сорочках чи рушниках. Тобто колись вишивали сорочку як оберіг від усього поганого. А ще люди використовували одяг для позначення приналежності до певної верстви населення чи статусу. По одягу можна було зрозуміти з якого людина регіону, верстви населення та чи має жінку/чоловіка. Наприклад, кінці поясу одружених жінок знаходився по боках, а по кольору чобіт можна було зрозуміти, хто перед тобою: селянин чи підприємець з міста.

Дослідники кажуть, що не існує традиційного українського вбрання, адже одяг та метод його створення міг бути свій у кожному селі одного й того ж регіону.

ьАле деякі речі залишаються незмінними. Головне при виборі одягу розуміти структуру строю: сорочка, стегновий, верхній одяг, головний убір та взуття.

Українська художниця шістдесятниця Любов Панченко першою стала використовувати давні українські автентичні строї в одязі. Вона створювала костюми для вистав, вишивала рушники та сорочки для творчої молоді. А вже у 2024 році український бренд одягу випустив лімітований дроп, присвячений творчості Панченко. 

Вишиванки від українських брендів

«Забой»

«Забой» — бренд одягу з Донеччини для жителів регіону. Вони створюють «мерч, який допомагає самоідентифікуватися», адже історія бренду бере свій початок ще з 2000-х років, коли футбольні ультрас донецького «Шахтаря» запустили фанатський магазин із футбольною атрибутикою «ZaBoysUltra shop». Зараз команда створює футболки, толстовки, штани, головні убори та аксесуари.

А до Великодня чи дня вишиванки «Забой» створив ексклюзивну колекцію вишиванок, які оздобили важливими символами регіону та України: гербом держави, сонцем з променями, орнаментом дубового листя.

Etnodim

Etnodim — бренд сучасного вишитого одягу, заснований у Києві. Як і в давнину, команда вшиває історії української культури та мистецтва, історичні події сьогодення у свої вироби.

Так, у новій колекції, Etnodim розповідає про особливі риси Південних та Східних регіонів України через вишивку. Так вишивка, притаманна деяким регіонам сходу та півдню України майже не збереглася через тривалу політику винищення та зросійщення з боку РФ. Наразі більшість цих територій знаходиться під окупацією.

Foberini

Бренд Foberini також поєднує сучасні українські мотиви із традиційними елементами. Так, напередодні Дня вишиванки команда створила колекцію з вишиванками з орнаментами Київщини: символ життя Дерево роду, виноградні грона, зірки, квіти. 

Бренд створює не лише вишиванки, які можна одягати, як повсякденний одяг, а й весільне вбрання для чоловіків. А також спідниці, штани та навіть светри з етномотивами.

Молоді українські бренди та дизайнери

Призвичаївшись до народного одягу чи його елементів у повсякденному житті, молодь експериментує. 

Так елементи традиційного вбрання з’являються в нових стилях: кіберпанк, постапокал, урбанетно чи одяг з етномотивами. Традиційний одяг поєднують зі спідницями, джинсами, наносять вишивку на светри. 

Водночас молодь відмовляється від носіння автентики. Сорочка прабабусі чи кожух прадідуся має зберігатися належним чином, а от використання такого одягу в повсякденні, може його зруйнувати. Збереження старовинного одягу — це порятунок української культурної спадщини.

Майстриня Лана Куцоля створює новий формат одягу, де адаптує український стрій у сучасний вуличний стиль. Серед її робіт можна знайти шаровари капрі, сукні з гаптуванням та кунтуш — верхній одяг, в якому авторка залишає шкіряні вставки для нанесення парфуму.

Водночас в Україні створюють репліки на старовинне взуття та одяг, відтворюючи автентичне вбрання. Так засновник майстерні «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк-Прорва разом з іншими майстрами робить власні інтерпретації одягу, взуття та головних уборів. 

«З морального боку культурно-просвітницька діяльність не має права зупинятися. Якби ми не вирізнялися культурою, то навіщо росіянці тоді сюди прийшли? Вони прийшли сюди із заздрощів. Буквально днями переписувався з хлопцем і дівчиною, які зараз служать разом в лавах ЗСУ й планують одружуватися. Так-от, вони хочуть пошити собі весільний традиційний стрій…Щось же цих людей підштовхнуло до подібних вчинків і замовлень. Наша робота і той попит на неї, який існує в суспільстві, є найкращою відповіддю на питання, чи важливо зараз просувати традиційну українську культуру в маси», — розповідає засновник майстерні.

Плахти, керсетки та кишеньки: що це й з чим поєднувати

Традиційний жіночий одяг мав безліч елементів та деталей: сорочки, плахти, хустки, керсетки та навіть кишеньки. Звичайно, буденне вбрання відрізнялося від святкового, як і одяг жительки міста від мешканки села. Однак, як кожен з цих елементів переплітається у сучасних образах і вже не говорить про статус людини, лише про власне відчуття стилю.

То як тепер носити традиційні елементи одягу? Сучасна мода не диктує суворих умов поєднання цих елементів, а українці часто носять їх так само як і носили їхні предки.

 

Поверх основного елементу одягу — сорочки, яка могла бути і натільною, і самостійним вбранням, одягали керсетку. Це елемент верхнього одягу, схожий на жилетку. Ззаду вона звужується до розміру талії, а спереду — вільного крою. Часто керсетку прикрашали візерунками, додаючи символ родючості — дерева, або восьмикутну зірку. Зараз керсетку пропонують одягати поверх суконь чи сорочок.

Плахти — шмат тканини, яку теж одягали на сорочку. Шматком або двома частинами спеціально витканої тканини огортали себе так, щоб краї плахти сходилися попереду, трохи перекриваючи один одного і залишаючи вертикальну щілину, через яку було видно сорочку, пояснює кандидатка історичних наук Оксана Косміна.

З часом жінки в Україні одягали плахти дедалі рідше і у XVІІІ столітті частіше вбирали її на храмові свята, на весілля чи ярмарок. Найдорожчими були плахти із шовку, але часто використовували вовняне кольорове полотно. Зараз цей елемент одягу також вдягають на сорочки, сукні чи спідниці.

Кишеньки — традиційний аксесуар, на який також наносили вишивку регіону чи символічні мотиви. Пошити їх могли з простого полотна чи клаптиків дорогої тканини. У готовий аксесуар складали дрібнички або гроші. Розмір виробу вміщує й телефон.

Кишеньки зав’язують на поясі, чіпляють за ремінь, носять поверх спідниці або штанів. Також її можна носити, як сумку, перекинувши стрічку виробу через плече.

Кептар, шаровари та котильйон

Засновник майстерні «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк-Прорва розповідає, що раніше чоловіки мали менше одягу, ніж жінки, отже він і швидше зношувався. А ще чоловіки не надто його берегли. 

Одним з елементів традиційного чоловічого строю, який одягають й дотепер є кептар. Це верхній одяг, невеликий гуцульський кожух. Його виготовляли з овечої шкури, яку спеціально згинали під вирізи для рук. Кептар оздоблювали бавовняним шнурком, вовною та сап’яном — різнокольоровою тонкою шкурою. Раніше їх використовували для того, щоб зігрітися, і у повсякденних справах та навіть одягали на весілля. Зараз кептар також одягають в прохолоду на сорочки, футболки чи сукні.

До поширення шаровар, ближче до XVIII століття, чоловіки носили вужчі штани. Крій був вільний, а ближче до низу — звужений, аби зручно заправляти в чоботи. Замість яскраво червоних чи синіх шароварів з поліестеру, обирають пошити їх індивідуально. Наприклад, шаровари-капрі з атласу чи традиційна форма шароварів, але темних кольорів з бавовни.

Читайте також: 11 фільмів про російсько-українську війну

---