«За них варто боротися»: історія руху спротиву в окупації

Рух «Жовта Стрічка» з’явився навесні 2022 року в окупованому Херсоні. Його символи — жовта стрічка та літера «Ї» — сьогодні впізнають по всій окупованій території України. Тисячі людей долучилися до ненасильницького спротиву, довівши, що боротьба можлива навіть без зброї.

Як виникла ідея

Засновники руху — Іван і Тарас, обидва родом із Херсона. На початку березня 2022 року вони вивезли свої родини, але самі залишилися у місті та допомагали організовувати гуманітарні маршрути. Після мітингів проти окупації стало зрозуміло: росіяни намагаються встановити у Херсоні власний режим, схожий на той, що вони створили у Донецьку чи Луганську.

Іван згадує:

«Ми прагнули зробити щось таке, що кожному українцю би нагадувало про Україну. Це мав бути простий та доступний символ. Ми обрали жовту стрічку».

Спершу це були мотки стрічки, які залишилися вдома у його матері. Дуже швидко жовтий колір став знаком української присутності — символом, який поширився від Херсона до Криму.

Чому спротив — ненасильницький 

Організатори усвідомлювали, що далеко не кожен може взяти до рук зброю. Більшість людей в окупації — це вчителі, медики, студенти чи пенсіонери.

«Ненасильницький спротив дав можливість кожному долучитися: хтось повісив стрічку, хтось намалював графіті, хтось передав інформацію про пересування військових», — пояснює Іван.

Кожна така дія ставала спростуванням міфу про «покірних українців» і ударом по російській пропаганді.

Жовта стрічка не лише нагадувала про український прапор, а й мала сильний психологічний ефект. Люди бачили її і відчували: вони не одні.

Згодом додалася літера «Ї», унікальна для української мови. Вона стала знаком ідентичності та своєрідним паролем.

«Якщо бачиш “Ї”, значить свої поруч», — кажуть активісти.

Як працює мережа

Основний принцип — анонімність. Навіть сусіди, які живуть поруч, не знають про участь один одного. Для координації створили Telegram-бот «Разом», який не збирає жодних персональних даних.

Активістів інструктують, як уникати камер, не зберігати вдома стрічки чи фарбу, чистити телефони від фото й листування.

Дисклеймер від редакції: Участь у спротиві під російською окупацією небезпечна. Цей матеріал має виключно інформаційний характер і не є закликом до дій.

Найдієвішими, на думку, засновників руху, виявилися найпростіші дії: стрічка на дереві чи напис «Чекаємо на ЗСУ». Вони дарують надію людям і показують окупантам, що їх тут не чекають.

Листівки теж стали важливим елементом. Їх друкують на окупованій території і передають далі, створюючи мережу.

Часто люди приєднуються без жодного контакту з організаторами. Вони бачать приклади і діють самостійно.

Настрої людей

Якщо на початку рух об’єднував кількох людей у Херсоні, то сьогодні — це тисячі активістів на всіх окупованих територіях. Через чат-бот щодня надходять сотні повідомлень.

За три роки до стрічок і графіті додалися листівки, бойкот псевдореферендумів, підпільні друкарні, пошиття прапорів. Масштаби значно зросли.

На початку окупації спротив був гучним — мітинги, акції протесту. Згодом усе стало тихішим, але це не означає зневіру. Навпаки, люди перейшли до більш безпечних форм.

Рух довів: спротив не обов’язково має бути збройним. Одна стрічка чи літера на стіні може мати значення не менше, ніж масштабна акція.

«Для ЗСУ це сигнал, що людей в окупації варто деокуповувати, за них варто боротися. Для людей на підконтрольних Україні територіях — нагадування, що є ті, хто потребує підтримки», — підсумовують засновники.

Читайте також: «Росіяни підуть далі, бо їхня мета – знищення української держави», – донеччанин Віталій Овчаренко

---