Загадковий поет зі Слов’янська: що відомо про Михайла Петренка

Михайло Петренко – поет зі Слов’янська, найвідоміші вірші якого стали народними піснями. Зокрема, «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…».

Водночас у його біографії досі багато загадок: коли він насправді народився, якими були його студентські роки, що відбувалося після закінчення університету, де саме його поховали, не збереглися донині навіть його світлини.

Тож, що відомо про життя цього представника Харківської школи романтиків – читайте у рубриці «КультСходу».

Загадкове народження та юнацькі роки

Перша біла пляма у житті Михайла Петренка – місце та рік його народження. Більшість дослідників сходяться на тому, що народився він у 1817 році в Словʼянську, Слобідсько-Українській Губернії.

Батько нібито був губернським секретарем, служив у Слов’янській ратуші. Родина була освіченою, належала до місцевої еліти. Серед їхніх предків були козаки Ізюмського полку, міські службовці та чиновники.

Крім Михайла, в родині було принаймні ще п’ятеро дітей. Хоча це також привід для дискусій.

Про дитинство Петренка відомо насправді небагато. Ймовірно, він навчався у Слов’янську, а з 1833 року жив і здобував середню освіту в Харкові. Потім вступив на юридичний факультет місцевого університету.

Вірші, які стали народними піснями

Саме в Харкові в поетичному альманасі «Сніп» вперше з’явилося ім’я Петренка. Там друкували його вірші, серед яких — знамените «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» — твір, який став народною піснею. А ще – «Вечірній дзвін», «Смута», «По небу блакитнім очима блукаю…», «Гей, Иване! Пора…», «Брови» та «Туди мои очі, туди моя думка…».

У 1843 році під видавництвом Івана Білецького вийшов український літературний збірник «Молодик», де були надруковані два вірші Петренка: «Вечір» та «Батьківська могила».

Він писав про людську самотність, мрію, небо й волю. Рядки «Дивлюся на небо…» стали символом українського романтизму, відображенням внутрішньої свободи людини, яка прагне духовного польоту.

Загалом Михайло Петренко є автором 19 поезій, надрукованих протягом 1841–1848-го років у харківських альманахах.

Чиновницька служба

У 1844-му Петренко вступив до Харківської Палати кримінального суду канцелярським чиновником. Потім став губернським секретарем, колезьким секретарем, титулярним радником і після 1858 року — колезьким асесором.

Ймовірно через ще чотири роки Михайло Петренко одружився з дворянкою Анною Миргородовою, яка народила йому п’ятьох дітей. Але не всі вони пережили дитинство. Родина переїхала до Лебедина, на Сумщину.

Нині не тільки багато сторінок з біографії письменника залишаються недослідженими, але й немає ані його світлин чи портретів. Лише реконструкції його образу.

Помер Михайло Петренко у 45 років в Лебедині від хвороби, яка ускладнилася лихоманкою. Поховали його нібито на місцевому цвинтарі. Втім могилу досі не знайшли.

Читайте також: «Я серцем українізувався поступово»: історія поета Юрія Дарагана

---