«Загинули побратими, які були поруч». Історія десантника Дмитра Гутника, який втратив ногу під Лиманом і повернувся на службу

24-річний Дмитро Гутник — ветеран 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. У 2022 році він командував ротою під час контрнаступу на Лиман. Саме тоді отримав важке поранення і втратив ногу. 

Після реабілітації за кордоном повернувся до лав ЗСУ і нині працює у штабі.

«Нас мотивували Харківським контрнаступом»

У 2022 році, під час повномасштабного вторгнення, Дмитро Гутник достроково випустився з військової академії. У березні вже був командиром взводу в Авдіївці, а згодом став командиром роти.

Він згадує, що під час Харківського контрнаступу їхнім завданням було дійти до Ізюма, після чого підрозділ мали або замінити, або дати відпочинок. Але все йшло настільки стрімко й успішно, що бойові дії продовжились без перепочинку.

«Ми швидко просувалися, були втрати, але незначні. І коли перейшли річку Оскіл, почалися інші бої. Якщо під Харковом противник тікав і був повний хаос у їхньому управлінні, то під Лиманом вже привезли свіжі резерви, артилерію, дали команду “ні кроку назад”. Почались справжні штурми, з “двохсотими” і “трьохсотими”», — розповідає військовий.

«Командир сказав, що будуть крити касетами»

30 вересня 2022 року біля села Мирне комбат наказав Дмитру готуватися до штурму. Але за кілька хвилин до цього він отримав повідомлення, що окупанти “критимуть” касетами їхній квадрат. На той момент його бійці вже працювали саме на цій ділянці.

Зв’язок був слабкий, антену вже пошкодили, але Дмитро намагався вийти на побратимів з висоти. Щойно натиснув тангенту радіостанції, стався обстріл.

«Я впав, подумав, що мене просто сильно контузило. Спробував піднятись — не міг. Не відчував ліву ногу. Вона була на місці, але теліпалась на шкірі. Була артеріальна кровотеча, і хлопці миттєво затягнули мене в хату, наклали турнікет», — пригадує він.

Від того вибуху загинули троє побратимів, які були поруч: одному розірвало живіт, іншому — уламок потрапив у голову, третьому — по руках. Дмитро лишився живий і весь час був у свідомості. Попри обстріли, його винесли до танка і вивезли до Ізюма, де в одному з підвалів організували операційну.

«Там уже доампутували те, що залишилось. Думаю, мені пощастило — міг загинути, а залишився живий, навіть коліно вдалося зберегти», — каже Дмитро.

Реабілітація в Німеччині і повернення на службу

Вісім місяців Дмитро проходив реабілітацію. Їхати за кордон спочатку не планував, але рідні в Німеччині запропонували допомогу.

«Я ніколи не був за кордоном і вирішив побачити, як воно там. Мені зробили документи, я виїхав, мене зустріли, оформили страховку як біженцю — і весь курс реабілітації пройшов коштом німецької страховки. Протезування, фізіотерапія, відновлення — усе було організовано», — розповідає ветеран.

Коли повернувся в Україну, його друзі й побратими запитали, що планує робити далі. Дмитро вирішив повернутися на службу. Через місяць уже ходив на роботу.

«Спочатку було складно проводити цілий день на ногах, але за пів року я звик — з шостої ранку до пізнього вечора міг ходити без милиць. А недавно мені зробили операцію з остеопротезування. Було боляче, але зараз усе загоїлося», — каже він.

«Військовим безкоштовно»

Наважився на остеопротезування за прикладом Віктора Богоявленського на позивний «Коваль». Дмитро зв’язався з ним через соцмережі. Віктор направив його до засновника реабілітаційного центру Tytanovi В’ячеслава Запорожця. 

«Просто дав контакт: “Поговори з ним, може, щось підкаже”. Я йому подзвонив, розповів про себе, а він відповів: “Приїжджай на консультацію”. Я приїхав, вони мене оглянули, я привіз комп’ютерну томографію на диску. Переглянули все, і я питаю: “Скільки це буде коштувати?” А він каже: “Для військових безкоштовно».

Після цього відправили аналізи та знімки лікарю, який робитиме операцію, щоб він підтвердив, чи можливо провести остеоінтеграцію. Той повідомив, робити – можна.  

Плани – є

Найбільше, що турбує зараз — фантомні болі. Дмитро підозрює, що в залишку ноги залишились уламки, які спричиняють відчуття стиснення або болю.

«Якщо я чимось зайнятий, не болить. За кермом — теж не болить. Але буває, що стиснення наче йде від тієї ноги, якої вже нема. Таке в багатьох, треба ще розбиратись, що з цим робити», — розповідає військовий.

Він не вважає, що після втрати ноги життя закінчилося. Навпаки — повернувся на службу, самостійно пересувається, без проблем ходив навіть по 8-10 кілометрів.

Дмитро планує дослужити до майора, а потім зайнятися улюбленою справою.

«Хочу відкрити свій бізнес — займатися детейлінгом, доглядом за автомобілями. Мені подобається, коли машини виглядають ідеально. Можливо, відкрию СТО. План А — дослужити до майора, план Б — власна справа. А як буде — побачимо», — підсумовує Дмитро.

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---