Зберігає ідентичність та створює новий культурний простір. Як працює двічі релокована Луганська обласна наукова бібліотека

За останні десять років Луганська обласна універсальна наукова бібліотека  пережила дві релокації. Спочатку у 2014 році вона переїхала з окупованого Луганська до Старобільська, де за два роки відновила роботу і стала справжнім культурним хабом для молоді. А потім втратила все вдруге — після початку повномасштабного вторгнення у 2022-му.

Але навіть після цього бібліотека не припинила свого існування — вона стала мандрівною. Тепер це спільнота, яка їздить містами України з виставками, дискусіями та літературними вечорами, створюючи тимчасові культурні хаби для українців.

Про те, як заклад зі сходу виживає без дому і яку місію він має нині – «Точці Сходу» розповіла заступниця директорки бібліотеки Анастасія Літашова.

Виклики, спричинені війною

Історія Луганської обласної бібліотеки — це історія подвійної втрати. Вперше установа релокувалася у 2014 році через окупацію Луганська.

«Бібліотека відновила своє життя приблизно в 2015 році, коли до Старобільська переїхали директорка, заступниця, методистка і один з працівників пресцентру. Повноцінно ми почали працювати з 2016-го — відновили методичну роботу, почали говорити про нові технології, про те, як допомогти бібліотекарям у роботі», — пригадує Анастасія.

У Старобільську зібралася команда з 32 працівників, включно з технічним персоналом. Тодішня директорка Інна Риб’янцева поставила амбітну мету — побудувати нову модель бібліотеки — сучасну і привабливу для молоді.

«Наша місія була і залишається зробити бібліотеку місцем, куди молодь хоче приходити. Не лише за книжками, а щоб “тусити”: грати в мафію, відвідувати розмовні клуби, слухати музику на вечірках».

За роки роботи в евакуації бібліотека стала справжнім культурним хабом для Старобільська — місцем зустрічей, дискусій, творчих експериментів.

Але 24 лютого 2022 року все змінилося назавжди.

Забрати встигли лише документи та пару ноутбуків

У березні 2022-го, коли стало очевидно, що росіяни просуваються й намагаються захопити місто, команда бібліотеки почала евакуацію.

«Вони заходили тихо, майже без опору. Ми забрали лише документи, робочі ноутбуки. За можливості знімали жорсткі диски, щоб не залишити важливих матеріалів. Тоді ми наївно думали, що можемо заховати літературу в краєзнавчому музеї — директорка Олеся Мілованова дозволила зберігати книжки у себе. Але, напевно, цих книжок уже давно не існує», — каже Анастасія.

Через кілька місяців після окупації, бібліотекарі почали отримувати дивні сповіщення від Google — хтось намагався увійти в їхні робочі акаунти. Стало зрозуміло: окупанти дісталися до приміщення та почали користуватися технікою.

«Я стежу за різними каналами інформації, намагаюся знайти хоч щось про нашу бібліотеку в інтернеті. Тож одного разу я натрапила на фотографії. В університетській бібліотеці Луганського національного університету на полицях стояли наші книжки. Їх виставили для антуражу, коли студенти записували пропагандистське відео. Я впізнала книжки — я сама їх читала багато разів».

Частина меблів і техніки «розповзлися» містом. Анастасія бачила на фотографіях у міській бібліотеці Старобільська їхні стелажі та полички — місцеві колаборанти розтягли майно.

Без дому та приміщення

Сьогодні основна частина адміністрації Луганської обласної бібліотеки базується в Черкасах. Частина команди — у Києві, Дніпрі та Ужгороді. З понад 30 працівників залишилися 15.

«Особливість у тому, що частина команди певний час залишалася в Старобільську і працювала там, доки це дозволяло законодавство та був стабільний зв’язок. Потім, оскільки заборонено вести робочу діяльність на окупованій території, з людьми розірвали трудові відносини. З більшістю тих, хто залишився, немає жодного зв’язку. Кожен зробив свій вибір. Є працівники, які нині боронять нашу країну», — пояснює Літашова.

Нині бібліотека не має власного приміщення, тож робота триває у «мандрівному форматі» — команда виїжджає в різні громади за запрошенням партнерів.

«Ми працюємо онлайн і в гостях у партнерів — проводимо там свої активності. Це взаємовигідно: партнери отримують цікавий контент, ми — місце для зустрічей з аудиторією».

Книжковий фонд теж адаптувався до нових реалій. У бібліотеки є кілька «мандрівних поличок» на дружніх локаціях.

«Там від 10 до 20 книжок. Людина може записатися на аркуші або через QR-код у Telegram-боті, вказати своє ім’я та назву книжки. Наша колега Наталя, яка займається фондом, бачить, хто які книжки бере і коли повертає. Звісно, як у кожній бібліотеці, книжки крадуть. Це нормально — хай людина читає», — з гумором зауважує Анастасія.

Місце, де можна відчути підтримку

Для Анастасії Літашової, яка працює в бібліотеці вже дев’ять років, ця установа — не просто робота. Це, в першу чергу, прив’язка до Луганщини, спосіб зберегти ідентичність.

«Бібліотека для мене — це дім. Асоціація зі Старобільськом, з Луганщиною. Це місце, де за потребою можна поговорити, підтримати один одного та просто обійнятися».

Коли команда виїжджає в громади з проєктами та активностями, часто приходять люди зі Старобільська або інших районів Луганщини.

«У них є можливість ці декілька днів, навіть годин, просто побути в колі своїх. Відчути, що вони не самі. Це дуже важко — не мати дому. Але хоча б є можливість побути з кимось рідним, кого знаєш, або просто з кимось, хто має таку саму географічну прив’язку», — пояснює Літашова.

Дискусії, письменники та творчі квартирники

У 2024-2025 роках бібліотека реалізувала масштабний проєкт «Мандрівний Старобільськ» у різних містах України. Це триденний формат, що включає публічні дискусії, антилекції про письменників і літературно-музичні квартирники.

«Ми говоримо про інтеграцію ВПО в суспільство, про порозуміння між людьми в контексті війни. Потім проводимо інтерактивну антилекцію “Письменники у пікселі”, де розповідаємо про авторів, пов’язаних з Луганщиною».

Ця антилекція присвячена пам’яті Вікторії Амеліної — письменниці, яка була близькою подругою бібліотеки. Вона отримала смертельні поранення під час російського ракетного удару по Краматорську 27 червня 2023 року та померла 1 липня в лікарні Дніпра.

Під час антилекцій організатори розповідають про письменників, які так чи інакше пов’язані з Луганщиною. Хтось там народився, дехто жив і працював на сході, а хтось просто часто приїздив до бібліотеки.

«Письменники записували відео, де трохи розповідали про себе, ставили питання до аудиторії, а потім читали уривки своєї творчості. Ми обговорювали, наприклад, чи легше бути героєм на кшталт Стуса тоді чи зараз, як і чи варто письменникам бути відомими в соцмережах, де вони бачать своє майбутнє після війни».

Також у межах проєкту відбулася фотовиставка «Мандрівний Старобільськ» з роботами фотографів з Луганщини: Дениса Червяка, Дениса Каркачова, Олександра Букреєва, Олександра Марченка та Миколи Моложона. Під час заходу учасники говорили про мистецтво як терапію, давали поради початківцям-фотографам.

Зміна читацьких звичок

За роки роботи Анастасія помітила, як змінювалися читачі. Особливо це було помітно в Старобільську у 2015-2017 роках.

«Коли ти працюєш рік-два, у тебе є шикарна можливість перевиховувати людей. Приходить людина за російською літературою — Дар’я Донцова, наприклад. Замість неї даєш почитати Ірен Роздобудько або Світлану Талан. Спочатку супротив, а потім люди починають читати і захоплюватися».

Вона згадує, як колись один з читачів, якому було близько 60 років, буквально «підсів» на Василя Шкляра.

«Йому дуже подобалася історична тематика, і він почав захоплюватися автором. Зараз люди вже читають українське українською і просто шукають нових авторів. Цей прогрес закріпився, що дуже приємно».

Дитяча література теж має попит і… часто зникає з мандрівних поличок.

«Її крадуть найчастіше. Напевно, дуже сподобалася», — жартує Анастасія.

«Більшість бібліотек України відстають»

Анастасія не приховує розчарування станом бібліотечної справи в Україні.

«На превеликий жаль, більшість бібліотек України дуже сильно відстають. Частина не хоче це визнавати і вперто живе категоріями 90-х. Інші намагаються, але є опір і нерозуміння влади щодо ресурсу та потенціалу бібліотек».

Команда Луганської бібліотеки неодноразово їздила за програмами в Литву та Німеччину, бачила, як працюють закордонні колеги.

«Дуже сумно, що наша влада не може зрозуміти: бібліотеки несуть величезну освітню та культурну місію. Те, що не виділяються кошти на культуру, — ми бачимо результат. По-перше, некомпетентність деяких очільників. По-друге, бачимо, як голосують люди, що читають, які коментарі пишуть. Частина з них потім підтримує Росію і каже, що нічого не відбувається».

Тому з деякими бібліотеками команда майже не спілкується — різне бачення розвитку. Натомість в евакуації вдалося знайти нових друзів. Наприклад, у Черкасах команда товаришує з Молодіжним ресурсним центром, центром «ЯМаріуполь», хабом «Всі свої». У Дніпрі — з книгарнею «Вперта коза».

«А ще з 2016 року товаришуємо з Львівською обласною бібліотекою для дітей, бібліотекою КПІ, бібліотекою імені Ярослава Мудрого та бібліотекою Сковороди в Києві. Це наші старі друзі й партнери, з якими ми багато років співпрацюємо», — каже Анастасія.

Інші активності

Попри всі труднощі, Луганська обласна бібліотека залишається надзвичайно активною в онлайн- та офлайн-просторі.

Особливу гордість команди викликає YouTube-канал бібліотеки.

«Я зі стовідсотковою впевненістю кажу: у нас найкращий YouTube в Україні серед бібліотек. Бо наша мета — не лише мати багато підписників і переглядів, а стати популярними в бібліотечному блогерстві».

На каналі є кілька рубрик. Наприклад у «Літогляді» команда розповідає про книжки, також виходять відеоподкасти з цікавими людьми. Науково-популярний контент у рубриці «Бібліотекар шарить» пояснює, як працює бібліотека — адже людям важливо доступно розказати, чим займаються ці установи. Окремий блок — історичний контент про Луганщину, який створюється за участю професора Луганського національного університету Олександра Набоки.

Літературні клуби теж залишаються важливою частиною роботи. Онлайн-клуб «Літмандрівка» веде колега Ніна, вона ж проводить стріми в Instagram з письменниками та письменницями. У Дніпрі фізично працює літературний клуб, який веде Юля разом з партнерами, де щомісяця обговорюють різні книжки.

У Черкасах пані Наталя проводить курси цифрової грамотності для людей старшого віку, а Анастасія — розмовні клуби української мови для різних вікових категорій.

Новим напрямком стала арттерапія. До команди долучилася Ольга — психологиня та арттерапевтка, яка працює переважно з дорослими. Вона проводить заняття з МАК-картами, нейромалювання, курс «Сакральна геометрія». Іноді організовують майстер-класи для дітей, хоча вони менш складні за структурою.

«Є онлайн-група з йоги та йоготерапії зі Старобільська, розпорошена по світу, і місцева група з ВПО та черкащан. Методична робота нікуди не зникає, хоча вона невидима. Плюс ми займаємося проєктною діяльністю — шукаємо гранти, пишемо заявки. Це теж важлива частина нашої роботи, яка дозволяє реалізовувати всі ці проєкти».

Зараз команда пише стратегію розвитку, яку хоче показати світові як кейс для інших бібліотек.

«Ми хочемо показати, що мандрівна бібліотека може бути корисною всюди, де це можливо. Навіть у маленькому селі, де немає фізичних можливостей робити щось масштабне. Це особливо важливо для бібліотек на деокупованих територіях або в зонах бойових дій — у Харківській області, наприклад, де важко проводити активності з безпекових міркувань».

А ще, ділиться Анастасія, вони роблять все для збереження ідентичності регіону.

«Для нас дуже важливо зберегти свою ідентичність, не розпорошитися. В умовах, коли ми не маємо локації, де живуть луганці, треба створити пам’ять: фотоальбоми, подкасти, відеоспогади людей, які несуть цю культуру. Дуже хочеться вірити, що луганці житимуть на Луганщині, а не будуть розпорошені по всьому світу».

Читайте незалежне медіа Сходу України та Надазов’я «ТОЧКА СХОДУ».

---