Зелеківська зливанка, травництво та традиції Трійці: які елементи спадщини Луганщини визнали на національному рівні

Луганщина — це смак страв із дитинства, запах трав на Трійцю, весільні пісні й обряди, які пам’ятають ще наші бабусі. Йдеться про елементи нематеріальної культурної спадщини — традиції, страви й обряди, які формували ідентичність Луганського краю і досі живуть у спогадах та родинних історіях.

Про 25 елементів нематеріальної культурної спадщини, які є в обласному переліку ми розповідали у попередньому матеріалі.

Далі – про ті елементи, що визнали на національному рівні.

Обряд приготування страви «Зелеківська зливанка»

Зелеківська зливанка — не просто їжа, а давній обряд. Рецепту понад 200 років, і він тісно пов’язаний із Зеленими святами, культом родючості та пошаною до природи. Для зливанки збирали трави й насіння шавлії, які вважали цілющими.

Головна особливість — спосіб приготування. Рідку частину страви зливають, відокремлюючи її від густої. Саме ця дія дала назву страві й мала символічне значення. Зливанку готували і на свята, і на поминальні дні, поєднуючи традиції кухні, народної медицини та обрядовості.

Традиційне ремесло бджільництва у Сватівщині

Бджільництво на Сватівщині має понад 350 років історії. Пасіки тут були родинною справою, а знання передавали від батька до сина. Недарма бджола стала символом Сватового й з’явилася на гербі міста.

Мед використовували щодня — у їжі, лікуванні, обрядах. Віск ішов на виготовлення свічок, зокрема для церков. У 2023 році традиційне бджільництво Сватівщини внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Приготування української традиційної страви «Голубці»

Голубці готують по всій Україні, але кожен регіон має свої нюанси. На Луганщині не існувало єдиного рецепта — кожна родина мала власний. Основу страви складали овочі з власного городу, а начинку традиційно робили з пшона. Рис і гречка з’явилися пізніше.

Голубці готували і в будні, і на великі події — весілля, хрестини, поминальні обіди. Тут же з’явилася і практична версія страви — ліниві голубці. Їх вигадали для швидкого приготування: капусту подрібнювали, змішували з м’ясом і тушкували або запікали. Менше часу — той самий знайомий смак.

Культура приготування українського борщу

Український борщ у 2022 році внесли до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони. Луганська версія борщу — ситна, з насиченим м’ясним бульйоном і класичним набором овочів.

Такий борщ варили для всієї родини, подавали зі сметаною та зеленню. Він був не лише стравою, а символом дому, тепла і спільного столу.

Обряд «Гоніння гадюк»

Обряд «Гоніння гадюк» зберігся як на Донеччині, так і на Луганщині. Його проводили у перший день Великого посту, який називали Жилавим понеділком. За уявленнями, цього дня очищали оселю від усього злого — хвороб, злиднів, лиха.

Обряд виконували чоловіки й хлопці — полазники. Вони ходили селом, символічно «виганяючи гадюк» з хат палицями. Після обходу палиці спалювали, а громада збиралася разом за вечерею.

Обряд заплітання весільної коси в селищі Білокуракине

У Білокуракиному дівоча коса мала сакральне значення. Заплітання весільної коси було прощанням із дівоцтвом. Косі надавали особливої уваги: заплітали у два ряди, вплітали стрічки та калину — символ любові й краси.

Дівчину садили на діжку з кожухом, старша дружка заплітала косу, а інші дівчата співали. Потім одягали вінок і традиційне вбрання. Цей обряд побутував до середини ХХ століття.

Традиція травництва Старобільського краю

На Старобільщині століттями збирали лікарські рослини крейдяного степу. Люди добре знали, коли і яку траву зривати, як сушити та зберігати. Ці знання передавали усно — від старших до молодших.

Трави використовували для лікування, профілактики й побутових потреб.

Травники й екологи пояснюють: піски, крейдяні відслонення та прибережні зони річок створюють у Старобільському степу унікальні умови для росту рослин. Тут збереглися ендеми, які трапляються лише в цьому регіоні — у байраках і на клаптиках степу. Саме тому місцеві трави багаті на ефірні олії та фітоелементи. Серед найвідоміших — м’ята, меліса, чебрець, вероніка, звіробій, льнянка. Одні заспокоюють і покращують сон, інші допомагають дихальним шляхам, борються з вірусами чи знімають біль і запалення.

Традиції храмового свята на Трійцю у селі Шульгинка

Храмове свято на Трійцю в Шульгинці відоме з XVIII століття. Напередодні чоловіки косили пахучі трави, якими прикрашали домівки. У день свята люди йшли до церкви з букетами зелені.

Після служби всі збиралися на спільну трапезу. Головне тут було не багатство столу, а відчуття єдності й поваги одне до одного.

Українська писанка: традиція і мистецтво

У 2024 році Міжурядовий комітет ЮНЕСКО з питань нематеріальної культурної спадщини визнав українську писанку культурним надбанням людства.

Писанкарство Луганської області вирізняється різноманіттям технік, локальними орнаментами та виразним колоритом. Тривалий час Луганщина не мала єдиного автентичного стилю, притаманного лише цьому краю.

Таким унікальним напрямком сьогодні вважають техніку витравлювання яєць. На відміну від класичного розпису, орнамент тут не малюють фарбами, а ніби «витравлюють» на поверхні шкаралупи. Майстри спершу наносять восковий візерунок, після чого яйце занурюють в оцет, промивають кип’ятком і висушують. У результаті з’являється рельєфний малюнок, що створює враження вирізьбленого орнаменту.

Окрему нішу в писанкарстві Луганщини займають яйця-вишивки. Ця техніка, що походить з Німеччини, набула нового звучання саме в роботах місцевих майстрів. Особливість луганських вишитих яєць полягає в тому, що шкаралупу не розрізають — орнамент вишивають безпосередньо по поверхні яйця, створюючи складні, вишукані композиції.

Популярною залишається і давня техніка «дряпанок». Вона передбачає вишкрябу­вання тонкого ажурного орнаменту по зафарбованій поверхні яйця. Для цього використовують прості інструменти — голку, шпильку чи цвях. У результаті на яскравому тлі з’являється білий геометричний або рослинний візерунок.

Традиції Щедрого вечора

Ця традиція збереглася у формі новорічних обходів і має глибоке коріння, що сягає дохристиянських часів.

Щедрий вечір поєднує обрядову вечерю з дванадцяти страв, підготовчі звичаї, перевдягання, «водіння кози», образи Маланки та Василя, а також щедрування. Невід’ємною частиною цієї традиції став і всесвітньо відомий твір «Щедрик», що прославив українську обрядовість далеко за межами країни.

На Щедру вечерю накривають багатий стіл, де переважають м’ясні страви, але обов’язково подають і кутю.

Традиції Святвечора та Різдва в Україні

Різдво та Святвечір — одні з найважливіших і найбагатших на традиції свят у житті українців. Різдвяні урочистості починаються зі Святого вечора — дня, що передує самому Різдву.

У переддень свята всі члени родини, окрім немовлят і зовсім малих дітей, дотримуються посту. До вечері сідають лише після сходу першої зірки. Протягом дня кожен має свої обов’язки: мати готує святкові страви, батько разом із дітьми прикрашають покуття та встановлюють Дідуха.

На Святвечір готують пісну вечерю з дванадцяти страв — без м’яса, молока, яєць і вершкового масла.

Після появи першої зірки родина стає навколішки перед образами, читає молитву, після чого найстарший у сім’ї запалює свічку, і всі сідають до столу. Підлогу в хаті застеляли сіном або соломою.

Наші предки вірили, що в ніч на Святвечір до оселі можуть завітати душі померлих родичів, адже це передусім родинне свято. Тому після вечері страви залишали на столі, ложки клали поруч або за перевесло Дідуха, а святкову свічку не гасили.

Центральною стравою святвечірньої вечері є кутя. Її готують із вареної пшениці з медом, маком, горіхами та сухофруктами. На Луганщині поширеним різновидом різдвяної куті є рисова. Рис відварюють до м’якості, мак перетирають із цукром, після чого змішують його з охолодженим рисом. До страви додають мед, родзинки та горіхи, а зверху прикрашають цукатами.

Як зберігають нематеріальну спадщину Луганщини під час війни

Усі елементи нематеріальної культурної спадщини Луганської області нині перебувають під загрозою зникнення. Причини — війна, окупація, руйнування традиційного середовища та розпорошення носіїв культури.

Втім, робота зі збереження триває одразу за кількома напрямами:

• Фіксація та архівування: елементи документують у паперових і цифрових архівах, проводять фото-, аудіо- та відеозапис традиційних практик.
• Збереження облікових матеріалів: оригінали карток, рішень обласної комісії та Експертної ради зберігаються в архіві Луганського обласного центру народної творчості, а копії — в електронному Інвентарі.
• Передача знань: організовують майстер-класи, лекції, навчальні курси, культурно-освітні програми, фестивалі та виставки — часто вже за межами області.
• Наукова підтримка: до роботи залучають дослідників та експертів, які допомагають визначати пріоритети охорони та розробляти методики збереження.

Сьогодні багато з цих традицій опинилися під загрозою через війну й окупацію. Але спадщина Луганщини живе — у пам’яті людей, у родинних рецептах, у піснях і обрядах, які пам’ятають серцем. Берегти її — означає берегти себе, свій дім і свій край, навіть якщо він зараз далеко.

Читайте також: «Гоніння гадюк», надазовські писанки та голубці від лемків: що внесли до нематеріальної спадщини Донеччини

---