«Мова, що використовує чужу графічну систему вважається діалектом»: як українці повертають свій національний шрифт

Світ роками дізнавався про Україну переважно через російську оптику — частіше з російських джерел, ніж від самих українців. І тут досі залишається прогалина: українці не мають власного національного шрифту і послуговуються російськими символами.

Роботу над затвердженням національної абетки почали лише у 2026 році. Хоча вона є основою національної ідентичності та не може надалі містити російські символи, впевнена співзасновниця громадської ініціативи «Інфоварта» Анжеліка Корнієнко.

Разом з очільником проєкту військовим Несторем Волею та командою фахівців вони борються за затвердження абеткової графіки «Рутенія» у якості національного шрифту.

Як історія України пов’язана із національною абеткою і чому навіть у 2026 році ми не можемо позбутися російського впливу в її утвердженні — у матеріалі «Точки Сходу».

Чому ми й досі без власної абетки?

«Будь-яка цивілізація розпочинається з того, що десь на її теренах з’являються знаки, котрими людина може свою мову якось написати, відзначити», — каже Анжеліка Корнієнко.

У абетці «Рутенія», створеній Василем Чебаником, проглядається зв’язок з історією українських земель. Зокрема використання символів, чим послуговувалась трипільська культура. Він понад 50 років вивчав графіку літер і врешті відродив графіку української абетки. 

«Рутенія» — одна з багатьох назв українських земель, якою також називали українську абетку у Середньовіччі та в Новітні часи. Після того, як Василь Чебаник натрапив на «Книгу абеток всіх народів і всіх віків», де «рутенська» абетка наведена окремо від «російської», він усвідомив, що Україна досі використовує російський шрифт.

Уперше українську абетку змінив Петро I. Він замінив її «псевдокирилицею», назвавши новоявленими амстердамськими буквами. Пізніше нав’язані Росією графеми мали б об’єднувати Україну, Білорусь та РФ.

Коли Чебаник почав досліджувати символьну систему українських літер та її походження, зіштовхнувся з тим, що багато інформації змінили під російським впливом. Це наштовхнуло його розвивати дослідження і в результаті написати «Буття та об’явлення української мови».

У ній він доводить, що шрифт, яким ми досі користуємося з росіянами та білорусами, насправді нав’язаний. А наші предки мали власну писемність.

«Велика британська енциклопедія занесла першу писемність світу, яка виникла на території України. Тобто те, що у нас була в кам’яній могилі, а потім ті ж символи трипільської цивілізації перейшли в графічну систему інших народів», — каже Анжеліка Корнієнко.

Фахівчиня пояснює, що конструкція українських літер в корені відрізняється від тих, котрі свого часу ввів Петро I.

«Наприклад, наша літера Щ у вигляді герба. Літера Я, якщо ви придивитесь — це літера А і від неї йде поперечина вниз. Тобто ми не користуємося нашою літерою Щ, Ю, Я, Є, І, Ч, Ц, це літери, котрі мають дуже величну історію».

І от Василь Чебаник для створення графем брав, зокрема й графіті Софії Київської, позначення зі скорописних документів українських гетьманів, а також з кам’яної могили трипільської цивілізації.

Від символьної системи до справжніх графем 

За часів трипільської цивілізації була символьна система. Тобто кожен знак мав певне значення, каже Корнієнко. Наприклад, для позначення сонця писали «о» з крапкою. Або ж людину, яка працює на землі для позначення хлібороба тощо. Так за допомогою символів спілкувалися люди, що населяли українські землі сотні років тому.

Ці напрацювання Чебаник зібрав в уніфіковану, стандартизовану систему справжніх графем українських літер. І на її основі він створив «Рутенію», яка налічує понад 70 шрифтів. До створення декількох з них долучилася і каліграфиня Анжеліка Корнієнко.

«Наше головне завдання — повернути уніфіковану систему стандартизованих шрифтів. Українська мова досі немає окремо стандартизованого національного представлення в міжнародній системі Unicode. Ми користуємося московською. А будь-яка мова, котра користується графічною системою іншої мови, за міжнародним означенням є діалектом».

Затвердження національного шрифту

У січні Верховна Рада підтримала постанову № 14334 про посилення ролі української мови. Згідно з документом, в Україні мають оновити правопис та запровадити національний шрифт, як елемент державної ідентичності.

Рішення щодо останнього мають ухвалити до 1 березня 2026 року. Анжеліка Корнієнко розповідає, неодноразово зверталися до Уряду щодо створення групи для затвердження національного шрифту з українськими графемами літер. Однак навіть після початку напрацювань робоча група не змогла відмежуватись від використання російського шрифту.

«Ті люди, котрі зараз увійшли в так звану робочу групу і розробляють ці шрифти, знають про рутенію. Але продовжують оцю систему літер московських графем. І розповідають, що якщо шрифт створив український дизайнер, то це вже є український шрифт. А те, що він використовує ті ж московські графеми, кому ж це відомо».

За словами Корнієнко, у роботі над національним шрифтом група звертається до робіт художника-графіка Георгія Нарбута та його абетки. Однак фахівчиня каже, що видана за радянських часів робота не могла містити справжні українські символи, які були б пов’язані з нашою історією. Тоді б абетка не пройшла цензуру.

«Я завжди питаю: “Люди, от якщо б за часів Радянського Союзу українська спільнота показала реальність своїх українських графем, чи надрукував би Радянський Союз ті літери, котрі відповідають історії української мови? Звісно, ні».

На противагу вона приводить роботи художника Михайла Бойчука, якого радянська влада разом із дружиною та майже всіма його учнями розстріляла наприкінці 1930-х років.

Уперше про рутенію дізналися на Донеччині та Луганщині

Громадська ініціатива «Інфоварта», співзасновницею якого є Анжеліка Корнієнко, почала свою діяльність у 2016 році, аби протидіяти гуманітарній агресії Росії.

Адже російська пропаганда десятиліттями формувала у світі уявлення про Україну крізь власну оптику. Через це українці часто були змушені представляти себе міжнародній спільноті мовою й символами, що не відображали їхню справжню ідентичність.

З початком війни у 2014 році стало зрозуміло, що боротьба точиться не лише за території, а й за культурні коди. Абетка, шрифт, візуальна мова — це маркери нації, які формують впізнаваність. Саме тому команда громадської ініціативи проводить просвітницькі заходи, де пояснює: рутенія — це український національний шрифт і частина культурної спадщини. За ним стоїть історія України та можливість відновити окрему від російської ідентичність у світі.

У 2020 році в Україні вийшов історико-дослідницький фільм «Рутенія. Повернення коду нації», у якому розповідають про шрифт, його символіку та українську візуальну ідентичність. Першими глядачами та слухачами лекцій стали жителі Донеччини та Луганщини. Серед них — військові Дмитро Коцюбайло, Денис Прокопенко та Святослав Паламар. Лекції про рутенію охопили школи і волонтерські об’єднання в Карлівці, Покровську, Маріуполі й Урзуфі.

«Фільм показує те, що з нами українцями робили. Тобто як з нами працював наш ворог, коли він захвачував і забирав наші території, він забирав в першу чергу наші символи і нашу історію. І підмінював своїми».

Зараз Анжеліка Корнієнко разом із командою проводять заходи для шкіл та реабілітаційних центрів, де відновлюються військові. І дітей, і захисників знайомлять з рутенією  —  її історією, українськими символами, а також вчать правопису. Для цього використовують прописи, які доступні і на сайті «Інфоварти». А ще в останню суботу місяця фахівці проводять майстер-класи в київській бібліотеці 150.

«Свого часу до майстер-класів у реабілітаційних центрах мене залучили психологи три роки тому. І після того я вже не припиняю. Тому що вони кажуть: “Ти знаєш, після твого майстер-класу, от наші військові, котрих втратили кінцівки, вони отримують той стрижень, котрий їм допомагає далі рухатися. Це те, що може об’єднати”».

Корнієнко ділиться, що під час заходів люди дивуються, як насправді Росія змінювала українську історію. Це не просто лекції, а звернення до історії. Зокрема, розглядають карти, створені європейськими науковцями, де позначене походження української писемності. А також фахівчиня приносить текст «Пересопницького Євангеліє» — пам’ятки XVI століття, де є символи української писемності, відображені і в рутенії.

І зараз команда громадської ініціативи продовжує роботу над встановленням рутенії, як національного шрифту.

«Ми будемо розповсюджувати знання про рутенію наскільки стане сил. Адже ми не можемо зрадити пам’ять тих, хто підтримав цей проект. Настанову Василя Чебаника. Зокрема й тому, що тих військових, які його підтримали, вже нема. Ми не можемо цю пам’ять отак просто перечеркнути».

Читайте також: Урумську мову почали вивчати онлайн: перші 100 людей отримали безоплатні матеріали

---

---