Роки таборів за кілька строк у вірші: історія поетеси та співзасновниці Донецького Товариства української мови Галини Гордасевич

Вона пережила табори, цензуру та важку працю, але не відмовилася від українського слова. Після звільнення з тюрми, поетеса, членкиня Спілки письменників України Галина Гордасевич стала співзасновницею Донецького Товариства української мови та Донецького крайового Руху.

За що радянська влада заарештувала її у 17 років, чому на її твори накладали цензуру і чому дівчина з Тернопільщини переїхала на Донбас – розповідаємо у рубриці «КультСходу».

Народжена боронити українське слово

Галина Гордасевич народилася 31 березня 1935 року в Кременці, що на Тернопільщині. Її мати була вчителькою, а батько – священиком та політв’язнем, якого заарештували за відмову порушити таємницю сповіді. За це він роками відбував строк на Колимі.

Дитинство Гордасевич минуло на Волині та припало на зміну кількох режимів: польську владу, радянську й німецьку окупації, повоєнний терор. Родинна історія була схожою на історію багатьох інших сімей, які жили на західноукраїнських землях: дід Гордасевич загинув на Соловках, прадід пройшов Бухенвальд.

У 1950 році Галина з відзнакою закінчила 7-річну школу та без іспитів вступила до педагогічного училища. Але навчання так і не закінчила – у 16 років потрапила під нагляд НКВД, адже вважалася донькою ворога народу. В червні 1952-го Гордасевич заарештували, буцімто за крадіжку, а під час обшуку в неї знайшли щоденники та вірші.

«У віршах був рядок про те, що вона любить життя і не знає, що її чекає в майбутньому. Слідчий причепився до цього рядка, перекрутивши його зміст. Мовляв, як це ви не знаєте, що вас чекає в майбутньому, якщо всі знають, що чекає комунізм. Доказів її причетності до ОУНівського руху не існувало. Сама Галина вважала, що працівники міліції боялися відпустити її після того, як протягом кількох років витрачали кошти на стеження. Зрозуміло, що за часів сталінізму фабрикація обвинувачень у політичних злочинах була повсюдною практикою», – розповідала в інтерв’ю Вільному радіо доцентка кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов ГВУЗ «Донецький державний педагогічний університет» Юлія Стуканова.

Зрештою проти поетеси сфабрикували справу і засудили до 10 років увʼязнення за «складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Тоді їй виповнилося 17 років.

Спочатку Гордасевич відбувала покарання в Бобровицькому таборі на Чернігівщині, а після смерті Сталіна умови вироку пом’якшили: спершу її перевели до Одеси, де вона шила білизну для солдатів, а потім до Куйбишева – працювати на заводі будівельних деталей.

У грудні 1954 року, як неповнолітню та за гарну поведінку, її звільнили за амністією.

35 років життя на Донбасі

Після виходу з тюрми повертатися поетесі було нікуди – мати та сестра поїхали до батька у Сибір, а їй приєднатися заборонили. У Рівному Гордасевич відмовили у прописці, кілька днів вона гостювала у бабусі в Костополі, а потім, за так званим оргнабором, поїхала на Донбас, де зрештою прожила 35 років.

На початку влаштувалася різноробочою на будівництві у сучасному Донецьку, а тоді – Сталіно, потім на Макіївському труболиварному заводі.

«Гордасевич зізнавалася в спогадах, що лише в 30 років змогла купити собі наручний годинник. Цим поетеса хотіла показати, що їй було досить нелегко, адже вона опинилася зовсім одна, доводилося докладати значних зусиль, щоб прожити. Гордасевич була заміжня, народила сина. З чоловіком через деякий час розлучилася», – розповідала історикиня Юлія Стуканова.

Водночас Галина Гордасевич продовжувала здобувати освіту: в школі робітничої молоді, індустріальному інституті, театральному відділенні культосвітнього училища, а згодом закінчила й Літературний інститут ім. Горького, після чого вже працювала за професією – була керівницею драмгуртка в шахтарському селищі Ханжонкове, редакторкою в Донецькому обласному управлінні преси, а також сценаристкою у Донпобутрекламі.

Повернення до творчості та цензура

У 1960-х Гордасевич знову почала писати вірші. Перші з них друкувалися в рубриці «Літературна драбина» в альманасі «Донбас» (колишній «Забій», що належав Донецькому філіалу Спілки радянських письменників України). А вже у 1965 році в донецькому видавництві готувався окремий збірник її віршів «Мажорні гами». Однак розгром київських поетів-шістдесятників відповідним чином позначився на придушенні творчої діяльності «обрійців» – членів літературного об’єднання Обрій у Донецьку, і «Мажорні гами» не пішов у друк.

Але у 1966 році вийшла інша її збірка — «Веселки на тротуарах», через десять років друга – «Наречена сонця», а потім третя, четверта, п’ята…

Цікаво, що письменниця володіла майже всіма слов’янськими мовами, знала латину, англійську, італійську, іспанську, активно перекладала, писала прозу, критику, публіцистику.

Під час розгрому шістдесятництва її не заарештували вдруге, але на твори наклали цензуру. Готові книжки знімали з виробництва, верстки знищували, у письменницькому середовищі її таврували як «націоналістку». До Спілки письменників України її прийняли лише у 1983 році.

У 1989–1990 рр. Галина Гордасевич стала однією з постатей вросування українського руху на Донбасі: була співзасновницею Донецького Товариства української мови, членкинею Великої Ради Товариства української мови та учасницею Народного Руху України.

У 1990 році поетеса переїхала до Львова. Там вона брала участь у створенні Демократичної партії України, працювала в Національній Раді партії і водночас продовжувала писати й виступати.

Галину Гордасевич реабілітували у 1992 році. Через дев’ять років після цього, у 2001-му, поетеса померла від інсульту.

Читайте також: Деокупований схід або туга, вилита на полотна: історія художника з Донецька Сергія Ткаченка

---

---