Вкрадена пам’ять: що сталося з музеями на сході України

Поки українські військові евакуюють кам’яних баб та релігійні пам’ятки з території Донецької області, де точаться важкі бої, росіяни продовжують руйнувати храми, музеї та бібліотеки. Сім музеїв Луганщини пошкоджені, а на Донеччині — вже 17 таких об’єктів. Серед них і найстарший та найбагатший музей Донеччини — Маріупольський краєзнавчий музей.

Як нематеріальна культурна спадщина стає частиною історичної пам’яті окупованих регіонів і що Україна може зробити для збереження свідчень про них —  читайте у матеріалі «Точки Сходу».

Як Росія руйнує музеї Донеччини та переписує історію

Маріупольський краєзнавчий музей, міський центр сучасного мистецтва і культури ім. А. І. Куїнджі, Дружківський історико-художній музей, Донецький краєзнавчий музей — усі вони були пошкоджені від російських обстрілів.

Поки українська культурна спадщина руйнується, на її місці окупанти формують нову реальність та створюють власні музеї. Як у Маріуполі, де замість IT-хабу планували створити музей «СВО» — «Поле битви Маріуполь».

Директорка Центру збереження ідентичності тимчасово окупованих територій Діана Трима каже, що таким чином росіяни зміщують акценти з українського на російське, з військових подій на начебто розвиток культури. І вже створені, чи нібито реконструйовані об’єкти, вони використовуватимуть для пропаганди «російського начала». Як-от реконструкція драматичного театру, на будівлю якого у 2022 році російські військові скинули авіабомби, вбивши кількасот людей.

«Це така спланована акція для того, щоб скоріше перекрити і приховати військові злочини на території цього об’єкту культури. І знов-таки, чим скоріше на місці трагічної події створюються нібито позитивні, тим скоріше воно забувається. Людина так психологічно влаштована: психіка приймає усі засоби для того, щоб стерти негативні події, це такий самозахист. І це використовується в російській пропаганді як дієвий інструмент», — зазначає Діана Трима.

У Міністерстві культури зазначають, що станом на березень 2026 року на Донеччині знищені 10 музеїв.

Один із них — меморіальний музей-садиба В.І. Немировича-Данченка та М.О. Корфа у селі Нескучне. Тут зберігалися особисті речі та предмети драматурга, письменника, режисера та діяча народної освіти ХIХ століття. А поруч стояв 100-річний каштан.

Ще один — Бахмутський краєзнавчий музей, будівлю якого звели ще у ХХ столітті. Після Другої світової війни його знищили та почали відбудову об’єкта вже по її закінченню. До повномасштабного вторгнення музей був на реконструкції та зберігав близько 30 тисяч експонатів. Тут проходили лекції та виставки. Однак після важких боїв та постійних російських ударів, музей, як і більшість будівель міста, перетворився на руїни.

Так, на території селища Микільське зберігалися понад 8 тисяч експонатів, які розповідали про історію переселення надазовських греків. А також про те, що відбувалося протягом 180 років існування селища. Цей музей також знищений військами РФ.

Немає і музеїв Костянтинівки, Лиману, Мар’їнки, Новомихайлівки, Покровська, Торецька та Часового Яру.

Багато музеї стоять пошкодженими в окупації. Це і найстаріший музей Донеччини —  Маріупольський краєзнавчий музей. На початку 2022 року він мав понад 60 тисяч експонатів. Однак після початку великої війни будівля зазнала руйнувань. Частину колекцій знищили, іншу — вивезли окупанти.

Досі на окупованих територіях Донеччини та Луганщини знаходяться експонати української культури. Майже пів мільйона зберігається у луганських музеях та ще 127 833 — в донецьких. Про плани відновлення цих музеїв окупанти не повідомляють.

Прийняті раніше алгоритми евакуації музейних експонатів вже недієві

У Маріуполі стоїть пошкоджений російськими ударами художній музей ім. Архипа Куїнджі. Уранці 24 лютого, коли російські військові обстрілювали місто з усіх видів зброї, завідувачка художнього музею Тетяна Булі пакувала екпонати музейної колекції. Тоді разом із колегами вони готували їх до евакуації. Однак права вивезти колекцію музейники не мали, а розпорядження ніхто не дав.

Вони прийняли рішення заховати експонати. І хоч предмети вдалося вберегти від вогню та обстрілів, після окупації міста їх забрали.

У Мінкульті розповіли, що внаслідок обстрілів частина музейних будівель Маріуполя практично повністю вигоріли і зараз вони непридатні для використання. Значна кількість предметів фондових колекцій втрачена внаслідок пожеж та руйнувань. А вцілілі експонати забрали окупанти.

Норми евакуації музейних експонатів в Україні затвердили лише у березні 2026 року. Директорка Центру збереження ідентичності тимчасово окупованих територій Діана Трима каже, що документ «частково зафіксував те, що люди вже зробили».

«Хоч і пізно, та цей документ все ж має бути. Бо документація, що регулює норми в культурній, музейній спадщині дуже застаріла. Сьогодні в умовах війни прийняті раніше алгоритми недієві, а збереження цінностей має відбуватися в інший спосіб. Зокрема, використовуючи цифрове відтворення».

Останнє використав і Маріупольський краєзнавчий музей. У 2025 році там запустили електронний каталог своєї колекції.

Водночас Діана Трима нагадує, що норми евакуації музейних експонатів різні для кожного об’єкта. Адже просто скласти експонати в коробки не вийде — це їх знищить. Шкіра, папір, дерево і вироби з них вимагають різних умов перевезення та зберігання.

«Музейна справа дуже постраждала від нерозуміння, що робити під час війни, хто на себе бере яку відповідальність. У нас залишається багато незакритих питань. І наразі ми маємо музейні експонати, які евакуювали з міст, де могли це зробити і у спосіб, який був доступний».

Водночас вона зауважує, що через довге утвердження законів в Україні прийняті норми можуть втрачати актуальність. Так, наприклад, зараз відбувається із законом про бібліотеку і бібліотечну справу. Ще до повномасштабної війни була нова редакція закону, який не прийняли. Після початку війни документ не розглядали, а зараз в ньому з’явилося багато невідповідностей. Те саме, каже Трима, сталося з музеями. Ця постанова, яка прописує дії щодо музеїв і евакуації дуже затрималась в часі.

Як нематеріальна спадщина стала частиною знайомства з регіоном

Діана Трима розповідає, що нематеріальна спадщина є невіддільною частиною української культури, яка увібрала моменти становлення нації. Так, у піснях, переказах, казках ми знаходимо розповіді про історичні події, побут, традиції предків. А ще, каже експертка, нематеріальна спадщина —  це доказ, історичний факт того, що на цій землі жив певний народ.

Так, використання нематеріальної спадщини у знайомстві із регіоном також є частиною боротьби з російською пропагандою. Адже росіяни присвоюють українські традиції, елементи культурної спадщини та навіть видатних діячів України. Як-от, художника Куїнджі, якого називають російським.

Експертка каже, що нематеріальна спадщина залишається одним із найважливіших елементів тих регіонів, чи населених пунктів, де не залишилося музеїв або експонатів. І коли розповісти про історію міст та сіл неможливо через предмети, це роблять завдяки пісням, легендам, традиційним стравам.

Працівники музеїв Донеччини та Луганщини, які не мають доступу до експонатів, продовжують розповідати про них, користуючись цифровими виставками. І якщо луганському музею вдалося врятувати частину експонатів, то, наприклад маріупольському у цьому складніше, додає Трима. Так, перший не має стін, але фахівці постійно проводять виставки.

Водночас маріупольський музей використовує спогади людей, які працювали там і які можуть відновити проєкти, події або опис якихось матеріалів. А ще фахівці релокованих музеїв відтворюють музейні документи, у часто поганій якості, аби зібрати більше інформації про експонати.

«Бо паралельно з окупованої сторони наймаліші експонати, найдрібніші артефакти використовують дуже активно для того, щоб доводити там зовсім інші наративи і розповідати зовсім про інше. Водночас ми не можемо сказати, що там лишилось з експонатів і які предмети матеріальної культурної спадщини сьогодні є в руках окупантів, ми не знаємо».

Фахівчиня додає, що через те, що Україна пройшла через політику знищення ідентичності у часи СРСР, зберегти власну спадщину не зовсім вдалося. Родинні цінності, які ми можемо бачити в музеях Європи, на українській території не збереглися. І єдине, що ми можемо — це зберігати те, про що нам розповідали, додає Трима.

Змінити процес збереження культурної спадщини регіонів можна лише завдяки державній політиці. Зокрема, через системність та вкладання ресурсів. Без підтримки держави регіонам буде важко це зробити.

Вона пропонує залучати переселенців до створення «банку спогадів» про окуповані території. Вона впевнена, що саме очевидці подій можуть свідчити про те, якими були міста до війни і що відбувалося після її початку.

«Понад 10 років триває окупація Криму, Донецька, Луганська, частини Донецьких та Луганських областей. І ми вже маємо покоління дітей, які ходять в школу і які ніколи не знали, не бачили український Крим, Донецьк і Луганськ. Це дуже велика втрата для нації».

Читайте також: Край вугілля, териконів і скель: знакові символи Донеччини та Луганщини

---

---