«Я не хочу малювати війну»: як художник зі Слов’янська зупиняє час на полотні
Володимир Радковський — художник зі Слов’янська, для якого мистецтво — не просто ремесло, а спосіб життя. Серія його робіт про українські хати вважається справжнім візуальним архівом сходу України.
Із початком повномасштабної війни його полотна двічі опинялися під загрозою через потужні обстріли Слов’янська російськими військами.
Як художнику вдалося врятувати свої роботи і як війна вплинула на його творчість — дивіться у рубриці «КультСходу».
Малювати почав з п’яти років
Володимир Радковський народився у 1956 році у Сіверську на Донеччині. Потяг до живопису успадкував від батька, який у дитинстві навчався в художній школі у Бахмуті. Тож сімейна любов до мистецтва передалася і Володимиру.
Малювати він почав уже з п’яти років, і це захоплення визначило його подальший життєвий шлях.
«Усі килими були в пластиліні, усі книги були розмальовані», — розповідав митець про своє дитинство.
Після служби в армії, у 1978 році, Володимир Радковський вступив до Харківського художньо-промислового інституту на так званий робфак — підготовчий нульовий курс. Саме там він здобув свою професійну художню освіту.
Після навчання працював у творчих майстернях і певний час перебував у мистецькому середовищі Донецька, де спілкувався та співпрацював з іншими художниками.
Із 1986 року Радковський жив і працював у Слов’янську. Саме це місто стало головним осередком його творчості.
У 1989 році його прийняли до Спілки молодих художників СРСР. Водночас він працював у творчих майстернях при Спілці художників Донецька та у Донецькому художньому фонді. Саме на цей період припало становлення Радковського як майстра монументального живопису.
Його роботи вирізняються глибоким, але стриманим колоритом і вільною, експресивною манерою письма. Розписи художника прикрашали інтер’єри санаторіїв Слов’янського курорту, міських кафе та ресторанів.
Він принципово працює лише з натури, на відкритому повітрі, не визнаючи фотографій і вважаючи їх «мертвою» картинкою.
«Натура дає великий імпульс, свіжість, неповторність, мінливість. І душу», — переконаний художник.
Збереження історії сходу
Окрема сторінка у творчості Володимира Радковського — спільний проєкт із краєзнавцем Геннадієм Киркачем.
Попри погоду та складні дорожні умови, вони кілька років поспіль мандрували селами Донеччини та Харківщини, фіксуючи на полотні останні зразки автентичних українських хат, старовинні церкви та особливі місцеві краєвиди.
За цей час художник написав близько півтори тисячі картин. Нині цю серію вважають своєрідним візуальним архівом Донбасу.
Картини Володимира Радковського також зберігаються у приватних колекціях в Україні, Італії та Німеччині.
Війна та творчість
Війну художник довгий час принципово не малював, адже прагнув зберігати тепло і красу, а не руйнування. Винятком стала участь у міській виставці «#НаГрані» у Слов’янську, де він представив роботи, що осмислюють травму війни.
Одна з таких картин — хлопчик із хлібом на тлі зруйнованих російськими снарядами об’єктів Слов’янська, зокрема розбитого військкомату та місцевого магазину.
«Я писав війну один раз. І вибрав найболючішу тему — дитина на тлі руїн… Я хотів показати, що саме діти найбільш вразливі та сприйнятливі до цієї трагедії», — розповідав митець.
Війна вперше увірвалася в життя родини Радковських у 2014 році. Коли місто окупували російські війська, вони виїхали до Харкова, але після деокупації повернулися додому.
Із початком повномасштабного вторгнення художник ледь урятував близько 200 своїх картин: російський обстріл пошкодив будівлю Слов’янського хіміко-механічного технікуму, де багато років була його майстерня.
Попри небезпеку, Радковські залишалися у місті. Нову майстерню митець облаштував просто вдома і продовжував виходити на вулицю з мольбертом.
Лише у листопаді 2025 року, після чергового потужного обстрілу, коли неподалік їхнього будинку кілька днів тривали пожежа та детонація, художник вирішив – час виїжджати.
«У нас вилітали вікна разом із рамами, вирвало двері, а стеля в літній кухні впала так, що ми бачили небо. Весь двір засипало уламками ракет — лише за перші дні ми винесли п’ять мішків розірваного заліза», — згадувала дружина митця Ольга.
Евакуація була болісною. У Слов’янську зник улюблений кіт Радковських, залишилися книги з мистецтва, каталоги та незавершений портрет дружини.
Тернопільщина
Після евакуації подружжя оселилося на Тернопільщині, у невеликому селі під Бережанами. Тут Володимир намагається повернутися до роботи, відкриваючи для себе нову архітектуру, костели й замкові мури, а також красу місцевої природи.
На думку митця, справжнє мистецтво неможливо відчути на відстані — його потрібно бачити наживо. Саме тому він планує організовувати виставки, що з’єднуватимуть різні регіони.
«Я хочу, щоб люди побачили мої врятовані роботи, щоб побачили Донеччину тут, на заході країни. Хочу писати тут і показувати те, що побачив. Живе, українське».
Читайте також: Роки таборів за кілька строк у вірші: історія поетеси та співзасновниці Донецького Товариства української мови Галини Гордасевич
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.
