«Чому мені можна жити далі?»: що таке «провина вцілілого» і чому вона виникає
«Я не маю права радіти, поки інші в небезпеці». Під час війни це відчуття знайоме багатьом українцям — і тим, хто виїхав, і тим, хто залишився. У проєкті «Моменталка» психологиня Юлія Крат пояснює, що таке «провина вцілілого», як вона проявляється та чому її не варто ігнорувати.
За її словами, поняття «провина вцілілого» виникло у XX столітті після Голокосту. Люди, які пережили концентраційні табори, часто перебували у пригніченому стані й відчували провину за те, що вони вижили, тоді як інші — ні. Згодом цей психологічний феномен почали досліджувати ширше. Подібні реакції помічали, зокрема, у військових, які поверталися з війни у В’єтнамі: ті, хто вижив, часто відчували провину через загибель побратимів.
Сьогодні, як зазначає Юлія Крат, із цим станом стикаються і військові, і цивільні. Вона підкреслює, в даному випадку йдеться про ірраціональну провину.
«У психології провину поділяють на раціональну та ірраціональну: раціональна виникає тоді, коли людина справді вчинила щось неправильно — наприклад, когось образила чи сказала щось недоречне, усвідомлює це і може перепросити. Ірраціональна ж, навпаки, виникає без реальної провини».
Людина об’єктивно не відповідає за те, що інші страждають або що трапилися певні події, але відчуття провини все одно з’являється.
Як пояснює психологиня, така реакція психіки часто є спробою повернути собі контроль над ситуацією, яку неможливо пояснити або змінити. Це також спосіб відновити емоційний і емпатійний зв’язок із іншими людьми.
«Зазвичай “провину вцілілого” відчувають люди, які мають дуже сильний емоційний зв’язок з іншими людьми. Наприклад, це якщо їхні рідні або близькі люди або людина настільки емпатійна».
Як проявляється провина вцілілого під час війни
Юлія Крат зазначає, що людина може ніби «ставити життя на паузу»: не планує майбутнього, уникає думок про власні плани або соромиться говорити про щось хороше, що відбувається з нею, адже всередині з’являється переконання, що «інші страждають, і я не маю права радіти».
Ще однією ознакою є постійна заборона відпочивати.
«Провину вцілілого», за словами психологині, можуть однаково часто переживати як військові, так і цивільні, які перебувають в Україні, а також ті, хто виїхав за кордон. При цьому переживання можуть відрізнятися за інтенсивністю та формою.
«Взагалі війна — це такий фактор, в якому, напевно, більшість людей проживають провину вцілілого».
Якщо людина тривалий час залишається в цьому стані й не працює з ним, вона може «застрягати» у «провині вцілілого».
Першим кроком у такій ситуації, як наголошує Юлія Крат, є усвідомлення власного стану — розуміння того, де саме зараз перебуває психіка і що з нею відбувається. Без цього процесу людина ризикує залишатися в замкненому колі переживань.
Чим небезпечний цей стан для психіки
Сама по собі провина є виснажливою для психіки, і організм постійно намагається якось її опрацювати, що призводить до додаткового емоційного навантаження. У результаті можуть виникати тривалі тривожні стани — не ситуативна тривога, яка періодично з’являється в повсякденному житті, а стабільний, затяжний стан напруження. На цьому фоні можуть розвиватися порушення сну, зокрема безсоння, а також глибші депресивні стани.
Якщо людина відчуває провину, то це вже є фактом її внутрішнього стану, і він має право на існування.
Водночас психологиня підкреслює важливість розділення відповідальності. Якщо інші дорослі люди свідомо залишаються у більш небезпечних регіонах, це їхній вибір і їхня відповідальність. Але паралельно людина, яка переживає подібні емоції, має визнати сам факт своєї «провини вцілілого» і не знецінювати його, оскільки це природна реакція психіки на складну реальність.
Що допомагає впоратися з «провиною вцілілого»
Може допомогти впоратися з цим станом і знайти баланс між співпереживанням іншим і турботою про власне життя — визнання цього почуття.
«Це нормальна реакція на ненормальні умови, в яких ми всі знаходимось», — каже психологиня.
Другим кроком вона називає усвідомлення базової ролі безпеки в житті людини. Безпека, за її словами, є однією з фундаментальних потреб, і вона не є ані провиною, ані привілеєм — це радше обставини, в яких люди опинилися. Ніхто з українців не обирав війну, і всі змушені жити та діяти в умовах, які не є результатом особистого вибору.
Третім важливим кроком Юлія Крат називає перенаправлення енергії провини у дію, яка може бути корисною іншим. Це може бути волонтерство, донати, участь у зборі допомоги, зокрема виготовлення маскувальних сіток, на які постійно є потреба. Навіть якщо людина не має можливості робити великі фінансові внески, вона може долучатися фізичною працею або конкретними діями тут і зараз. За словами психологині, це одночасно допомагає і самому стану людини, і тим, хто потребує підтримки.
Читайте також: «Людини немає — але немає й визначеності, що це кінець»: що таке втрата без прощання
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.
