Чуже життя як мірило власного: чому ми порівнюємо себе з іншими
Чужі подорожі, успіхи в роботі, нові квартири та щасливі моменти в соцмережах нерідко змушують нас думати, що в інших життя складається краще. Ми починаємо порівнювати власні досягнення з чужими, сумніватися у своїх рішеннях і відчувати, що не встигаємо за іншими.
Але чи справді таке порівняння допомагає нам рухатися вперед? І чому іноді чужі успіхи замість натхнення викликають розчарування у власному житті? Про це говорили у проєкті «Моменталка» разом з психологинею Марією Ровенець.
Чому ми порівнюємо себе з іншими
Порівнювати себе з іншими — цілком природно. За словами психологині Марії Ровенець, люди мають потребу оцінювати власні здібності, думки та результати. Коли немає об’єктивних критеріїв, ми починаємо орієнтуватися на інших.
«Наш мозок починає використовувати життя інших людей як лінійку для вимірювання власного», — каже психологиня.
Це явище називають соціальним порівнянням. Воно існувало задовго до появи соцмереж і саме по собі не є чимось поганим.
Є кілька причин, чому люди схильні порівнювати себе з оточенням.
Перша — потреба зрозуміти, де ми перебуваємо і чи відповідаємо певним очікуванням. Наприклад, чи достатньо заробляємо, чи багато робимо, чи нормально розвивається наша дитина, чи добре виглядаємо. Або чи нормально, що в певному віці ми досі не маємо власного житла.
У таких ситуаціях інші люди стають для нас своєрідною системою координат. Ми дивимося на їхнє життя, щоб оцінити власне.
Друга причина — бажання вчитися та переймати досвід. Ми бачимо, що хтось досягнув певної мети, і розуміємо, що це можливо і для нас.
«Ми дивимося на когось і думаємо: “Вона ж це зробила, вона ж змогла, значить, і я так можу”. І це якраз висхідне порівняння, але воно не обов’язково погане», — пояснює психологиня.
Наприклад, людина бачить, що хтось вивчив англійську у 40 років. Замість того щоб шкодувати про втрачений час, вона може надихнутися чужим прикладом і самостійно взятися за навчання.
У такому разі порівняння стає джерелом мотивації та допомагає побачити нові можливості.
Але є й третій варіант — коли ми починаємо через чужі досягнення оцінювати власну цінність. І саме тут, за словами Марії Ровенець, виникає проблема.
«Коли питання “Що я можу в неї навчитися?” перетворюється на “Чому вона краща за мене?”, це вже зовсім інший психологічний процес», — наголошує психологиня.
Тому важливо розрізняти саме порівняння та реакцію на нього. Адже проблема не в тому, що ми помічаємо чужі успіхи, а в тому, які висновки робимо про себе після цього.
Чому після соцмереж здається, що в усіх життя краще
Соціальні мережі не створили явище соціального порівняння, але зробили його практично безперервним, пояснює психологиня.
Раніше люди переважно порівнювали себе з тими, кого знали особисто: друзями, родичами, сусідами, колегами чи однокласниками. Тепер достатньо відкрити смартфон, щоб побачити життя сотень і навіть тисяч людей.
До того ж ми бачимо переважно найкращі моменти чужого життя: відпустки, кар’єрні досягнення, святкування та щасливі сімейні фотографії. Люди рідко публікують моменти втоми, невдач чи сімейних конфліктів.
«Зазвичай люди не викладають: “Я сьогодні три години лежала на дивані й не могла змусити себе нічого робити”. Люди викладають фотографії з відпусток, якісь успіхи. Не показують, що посварилися з чоловіком, а публікують фотографії з ресторану», — пояснює психологиня.
У результаті виникає викривлене уявлення про життя інших людей. Ми бачимо лише те, чим вони хочуть поділитися, але порівнюємо це з усім власним життям — разом із труднощами, сумнівами та невдачами.
Чому успіх сусідки зачіпає більше, ніж досягнення зірки
Ми не порівнюємо себе з усіма людьми підряд. Найчастіше звертаємо увагу на тих, кого вважаємо схожими на себе або чиє життя певним чином перегукується з нашим. Саме тому фотографія сусідки з новим будинком може викликати більше емоцій, ніж новина про чергову розкішну покупку відомої моделі.
«Ми вибираємо людей, які для нас психологічно релевантні. Тут працює такий принцип: вона схожа на мене, але в неї є те, чого хочу я».
Наприклад, відому модель ми можемо сприймати як людину з зовсім іншого світу. Її зовнішність і спосіб життя можуть викликати захоплення, але не обов’язково бажання порівнювати себе з нею.
А ось сусідка приблизно нашого віку, з дітьми такого ж віку, схожою освітою та роботою — зовсім інша історія. Якщо вона раптом купує будинок, ми можемо мимоволі запитати себе: «Як їй це вдалося? Якщо вона змогла, чому я не можу?».
Такі думки іноді стають джерелом мотивації, але можуть викликати й заздрість. Особливо якщо ми давно хочемо того самого, але поки не маємо можливості цього досягти.
Водночас психологиня наголошує: заздрість не робить людину поганою. Це звичайна емоція, яка може багато розповісти про наші власні бажання та незадоволені потреби.
Наприклад, якщо ми заздримо чиїмось подорожам, можливо, самі давно хочемо відпочити й змінити обстановку. Якщо чужій кар’єрі — можливо, нам бракує професійної реалізації. А якщо чужій зовнішності — можливо, ми давно не відчуваємо задоволення від власного тіла.
Тому замість того, щоб сварити себе за заздрість, Марія Ровенець радить спробувати зрозуміти, що саме стоїть за цією емоцією.
«Замість думки “Яка я погана, що заздрю”, можна запитати себе: “Про яке моє незадоволене бажання мені повідомляє ця заздрість?”», — радить психологиня.
Чи допомагає нам порівняння з тими, кому пощастило менше
Порівняння з іншими не завжди означає, що ми дивимося на тих, хто досяг більшого. Іноді, щоб заспокоїти себе та відчути задоволення власними результатами, ми порівнюємо своє життя з тими, кому, на нашу думку, вдалося менше.
Однак Марія Ровенець не радить використовувати такий підхід. На її думку, за цим може стояти не стільки здорова підтримка самооцінки, скільки гордість і бажання применшити досягнення інших.
Натомість психологиня радить орієнтуватися на людей, які надихають нас розвиватися, а власні результати порівнювати насамперед із тим, чого ми досягли раніше.
Для цього корисно час від часу переглядати старі фотографії, робити записи й згадувати, якими ми були кілька років тому, що вміли, про що мріяли та чого хотіли досягти. Так ми можемо помітити власний прогрес, який у повсякденному житті часто залишається непомітним.
Як порівнювати себе з іншими й не знецінювати власне життя
Повністю відмовлятися від порівняння себе з іншими не потрібно. Важливо навчитися робити це так, щоб воно допомагало рухатися вперед, а не підривало віру у власні сили.
За словами Марії Ровенець, здорове порівняння починається з інтересу до чужого досвіду. Ми бачимо, що людина чогось досягла, замислюємося, чого можемо в неї навчитися, і розуміємо, що теж здатні спробувати.
Але важливо, щоб після цього з’являлися конкретні дії: скласти план, визначити цілі, подумати, які кроки допоможуть наблизитися до бажаного результату.
«Здорове порівняння звучить приблизно так: я бачу людину, яка чогось досягла. І це викликає в мене інтерес. Я можу чомусь навчитися або зробити те саме, що зробила вона. І після цього у нас має з’явитися дія», — пояснює психологиня.
Нездорове порівняння працює інакше. Ми бачимо чужий успіх, але замість натхнення відчуваємо, що самі недостатньо хороші. Починаємо ще частіше стежити за життям інших, перевіряти їхні досягнення та постійно оцінювати, хто чого досягнув.
Так формується замкнене коло. З’являється тривога, ми знецінюємо себе, відчуваємо заздрість, яка не мотивує до змін, а навпаки — пригнічує. Зрештою втрачаємо задоволення від власного життя, бо весь час зосереджені на тому, як живуть інші.
«Порівняння перестає бути інструментом розвитку. Воно стає регулятором самооцінки», — наголошує Марія Ровенець.
За словами психологині, важливо навчитися відчувати власну цінність незалежно від чужих результатів. Адже якщо люди навколо перестануть демонструвати свої успіхи, ми все одно маємо розуміти, що з нами все гаразд і наше життя має значення.
Якщо ж без постійного порівняння з іншими складно відповісти собі на запитання, чи достатньо ми хороші, — це привід замислитися над власною самооцінкою.
Головне — не використовувати чуже життя як мірило власної цінності. Чужі успіхи можуть надихати, підказувати нові можливості та допомагати ставити цілі. Але власний шлях варто оцінювати за своїми змінами, досвідом і досягненнями, а не за чужими фотографіями та результатами.
Читайте також: Говорити про війну — відповідно до віку: як підтримати дитину під час небезпеки
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
