«Людини немає — але немає й визначеності, що це кінець»: що таке втрата без прощання
Тисячі людей в Україні живуть у стані невизначеності через зниклих безвісти рідних або коли зникає зв’язок із близькими в окупації. У таких випадках немає можливості попрощатися, провести людину в останню путь чи навіть отримати підтвердження її смерті. Психологи називають це «втратою без прощання». Як пережити цей стан — далі у матеріалі проєкту «Моменталка».
Що таке «втрата без прощання»
Координаторка психологічного напрямку благодійного фонду «Схід SOS» Юлія Крат пояснює, що поняття «втрата без прощання» відрізняється від звичного уявлення про втрату. У більшості випадків смерть людини супроводжується певними ритуалами — похованням, прощанням, поминальними днями.
Натомість «втрата без прощання» — це ситуація, коли людина зникає з життя, але немає відповіді, що з нею сталося. Йдеться, зокрема, про родини зниклих безвісти — як військових, так і цивільних. Також це люди, які втратили зв’язок із близькими на окупованих територіях і не знають, чи ті живі, чи ні.
«Зв’язку немає. І цієї людини в житті вже немає, але й немає визначеності, що це кінець», — пояснює Крат.
За її словами, такий стан постійно балансує між надією і болем. Це ключова відмінність від звичайного переживання втрати, де є завершеність історії. Коли смерть підтверджена, психіка поступово проходить процес горювання — від шоку і заперечення до прийняття. Цей шлях може тривати місяці або навіть рік, але він має завершення.
У випадку зникнення цей процес фактично «зависає». Людина не може дійти до завершального етапу, адже постійно повертається до думки: «А раптом він живий? А раптом вона повернеться?». Саме ця невизначеність не дає прожити втрату і залишає людину в тривалому емоційному напруженні.
Як підтримати людину, яка переживає таку втрату
Близьким людям важливо обережно ставитися до тих, хто переживає втрату без прощання, і не нав’язувати власні уявлення про те, «як правильно» горювати. Психологиня наголошує: одна з найпоширеніших помилок — це тиск.
З одного боку, людину можуть підштовхувати «жити далі» і «відпустити», з іншого — навпаки дорікати за будь-які прояви нормального життя.
«Ми можемо накладати власні очікування на горювання іншої людини, щоб зробити легше собі, бо не справляємося зі своїми почуттями поруч», — пояснює вона.
Натомість ключовою підтримкою стає проста присутність і готовність бути поруч. Важливо слухати, говорити і не уникати теми зниклої людини. За словами Крат, мовчання й уникання лише посилюють ізоляцію: людина фактично залишається наодинці зі своїм болем і не має змоги його розділити.
Психологиня також пояснює, що відсутність прощальних ритуалів — поховання, прощання з тілом — суттєво впливає на психічний стан. Саме ці ритуали допомагають людині пройти через етапи горювання і поступово прийняти реальність втрати.
Коли цього немає, психіка не має на що «опертися».
«Може з’являтися відчуття нереальності того, що відбувається, ніби все це не по-справжньому», — каже Крат.
У такому стані людина часто коливається між різними сценаріями: від надії, що близький повернеться, до страху отримати звістку про його загибель.
Це призводить до постійного емоційного напруження і «зависання» в очікуванні. До цього додається відчуття провини — ніби людина робить недостатньо для пошуку або порятунку. У результаті можуть розвиватися тривалі тривожні та депресивні стани, які потребують підтримки і уваги з боку оточення.
Як підтримати дітей
Діти особливо чутливо реагують на втрату без прощання і багато в чому зчитують стан дорослих поруч. Тому їхня роль — ключова.
«Діти дуже залежні від того, як дорослі поруч із ними себе почувають. Якщо дорослий може впоратися зі своїми переживаннями, дитині буде легше», — зазначає вона.
З дітьми важливо говорити відкрито, але простою мовою. Якщо, наприклад, один із батьків зник безвісти, не варто створювати ілюзію, що все добре. Натомість краще чесно пояснити ситуацію: що місцезнаходження людини невідоме, але її шукають і чекають.
«Дитина все одно відчуває, що щось не так. Вони як радари — зчитують емоції», — додає Крат.
Щодо дорослих, то переживання невизначеної втрати часто потребує фахової допомоги. За словами психологині, існують конкретні підходи й протоколи роботи з такими станами, і звернення до спеціаліста може суттєво полегшити цей процес.
Водночас є й способи самопідтримки. Зокрема, йдеться про створення умовних «місць пам’яті» — це можуть бути фотографії, особисті речі чи символічні предмети, до яких людина може звертатися, говорити подумки або вголос. Також допомагає написання листів — як спосіб висловити те, що не вдалося сказати.
Корисними можуть бути і власні ритуали пам’яті — наприклад, відвідування місць, пов’язаних із близькою людиною. Важливо не уникати цих спогадів.
«Коли ми намагаємося уникати, психіка ще більше на цьому зациклюється, — пояснює Крат.
Для дітей ефективним способом проживання емоцій є творчість. Малювання, ліплення чи інші форми самовираження допомагають безпечно проговорити переживання. Водночас дорослим радять не тиснути і не нав’язувати теми: дитина має обирати сама.
Психологиня підкреслює, що з таким досвідом можна працювати і з ним можна жити. За наявності підтримки — особливо професійної — цей шлях стає менш болісним і більш зрозумілим для людини.
Читайте також: ПТСР — це не лише про військових: як розпізнати розлад і допомогти людині
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.
